“25 лютого зранку пила каву і вирішила – потрібно щось робити”, – так описує свій другий день від початку війни Оксана Мальченко, яку знають багато сумчан завдяки активній громадській діяльності. Та з моменту повномасштабного вторгнення росії її щоденна робота кардинально змінилась. Тепер Оксану оточують величезні стелажі з ліками, коробки з медичними засобами, тактичні аптечки для військових та цілі валізи для екстреної допомоги. Як волонтерці Громадського фонду «Суми» вдалось створити медичний склад та зібрати команду, яка вчить рятувати життя?
«Я ж тут зійду з розуму! Треба терміново кудись бігти»
Оксана Мальченко очолює громадську організацію, проводить навчання молодіжних працівників, тренінги з проєктного менеджменту, організовує дитячі табори. Та з 24 лютого вся ця робота стоїть на паузі.
«Зранку мені подзвонила сестра і сказала: «Бігом! Війна почалась!». Ну десь до обіду я бігала батькам знімала їхні пенсії, бо треба було зразу подумати, де грошей взяти, машину заправляти, гроші знімати. Після обіду ми позбирали свої валізки. Я не скажу, що тривожні, просто позбирали докупи документи, хоча вони в нас зібрані ще з 2014 року, трішки зібрали речей, про всяк випадок».
Виїжджати з міста не планувала, – розповідає Оксана Мальченко. Пропонувала дітям тимчасово перебратися у більш безпечне місце, але вони відмовились.
«25-того зранку я встала, п’ю каву і думаю, що, гадство, я ж тут зійду з розуму. Треба терміново кудись бігти, щось робити, не знаю, в армію записуватись чи що-небудь».
У соцмережах пані Оксана побачила повідомлення про те, що бійцям потрібен гарячий обід. Запеклі вуличні бої точились у Сумах від 24-того лютого.
«І я така: о, це ми можемо! В нас з табору спорядження є, відра, бідони, все, як має бути! Ми швиденько з донькою ставимо вермішель, ставимо чай. Відро вермішелі, відро чаю… Машина в руках. І ми ото «зганяли» на артягу (територія колишнього артучилища, де тривав бій – ред.), через паркан їм передали ту їжу».
Передаючи харчі, пані Оксана дізналася, що у бійців є проблеми з медикаментами. Рішення їхати по аптеках міста і скуповувати усе необхідне прийшло за кілька секунд, коштами допомагали небайдужі.
«Все, що заходило на картку, в цей же день витрачалось на закупівлю медикаментів»
«Ми якось вписались у ту історію по медикаментах. У перший тиждень, я вам чесно скажу, все стягували додому. В нас там був склад. Ну таке, жили в одній кімнаті, вся друга була забита. Ми старались не брати в аптеках те, що потрібно населенню, всілякі корвалоли, валідоли. Ми розуміли, що військовим це не потрібно. Військовим потрібні зовсім інші речі. І ми ці речі викуповували. Все, що заходило на картку, в цей же день витрачалось на закупівлю медикаментів».
Купувати якомога більше ліків і тримати їх у різних місцях порадила і колега з Херсонщини, – пригадує Оксана Мальченко.
«Вона говорить, що [окупанти – ред.] першим ділом заходять в аптеку і вибирають те, що їм потрібно. Все інше тупо розстрілюють. Цивільному населенню не залишають нічого. Говорить, у нас уже є такі випадки, що хтось народжує, а немає нічого. Знеболювального немає навіть».
Після цього волонтери медикаменти почали доставляти й у місцеві лікарні. Вони завчасно збирали потреби медичних закладів і передавали те, що вдавалося знайти.
«Десь через тиждень я зрозуміла, що дуже небезпечно тримати все вдома. Це ж видно, що тягається ящиками. От я прийшла на хаб (осередок волонтерських організацій – ред.) і говорю: «Так, шановні люди, мені потрібен склад. Робіть, що хочете: мені потрібен склад, тому що я не можу тримати це вдома, це дуже небезпечно!»
Зараз волонтерський склад – це приміщення актовової зали одного з коледжів міста, повністю заповнене ліками та медичними засобами.
Сумська область була під окупацією понад місяць і в цей час медикаменти в місто Суми фактично не постачались. Місцеві були позбавлені доступу до життєво важливих ліків. Тож Оксана Мальченко, навколо якої до того часу вже згуртувалась команда волонтерів, вирішила – час діяти.
«Ми почали шукати де, в яких містах України, залишились наші люди, сумчани, хто вже виїхав. Система була така: люди там купують в аптеці, ми придумуємо, як це все поступає хоча б у Полтаву, бо там вже був гуманітарний штаб. І там вже теж були наші знайомі люди. Ну або там у Львів, якщо це ближче до Львова, або ближче до Вінниці. Ну коротше, ми там координуємось. І далі вже ці люди стягують посилки й хтось, хто їде в Суми, ці посилки нам везе».
Отримані таким чином ліки передавали сумчанам.
«Ми робили гугл форму, а в цій гугл формі якось хлопці кодували кількість того, що в нас є. І ми пропонували людям за можливості кинути нам гроші, щоб ми наступне щось привезли. Більшість людей кидали гроші. Ми не вимагали, але говорили, що це куплене за гроші, це не отримане безплатно. В принципі, десь відсотків 90 людей давали грошей за це і ми везли наступну партію. З усіх місць, де тільки можливо було купити».
Люди купували й доставляли до Сум пакунки ліків вартістю 10-15 тисяч гривень. Волонтерам також вдалось домовитись про постачання препаратів для психіатричної лікарні. Наприкінці березня, коли українські військові визволили Сумщину, волонтери почали допомагати громадам.
«Ми їздили по громадах звільнених: Гребениківка, Бобрик, Козацьке. Просто заїжджали й говорили: що вам потрібно. Вони нам список отакенний. Ми: «Так, ну скільки не дамо, але щось привеземо завтра».
Згодом до медичних установ у громадах області вдалось передати валізки, заповнені засобами для екстреної допомоги.
«Ми не навчаємо людей медицини. Ми навчаємо людей елементарного виживання»
На початку квітня, коли мережі аптек відновили постачання на територію Сумщини, команда волонтерів на чолі з Оксаною Мальчеко почали збирати тактичні аптечки. Щось купували, щось отримували як допомогу з-за кордону.
«Ці процеси йшли паралельно, фонд (Громадський фонд “Суми” – ред.) займався аптечками ще з 2014 року. Тобто це тема для них дуже рідна, зрозуміла, вони цим займались весь час, тільки масштаби були різні. Відповідно, для того, щоб військовим видавати ці аптечки потрібно було спочатку їх навчити».
Навчання з тактичної медицини обов’язкові, говорить пані Оксана. Бо така аптечка містить специфічні засоби, що рятують життя, але інтуїтивно зрозуміти, як ними користуватись – не можливо. Навчання проводять 4 інструктори. Волонтери вже передали військовим понад півтори тисячі тактичних аптечок. Зараз Громадський фонд «Суми» оголосив збір коштів ще на тисячу аптечок.
«Коли ти відкриваєш тактичну аптечку, половина речей незрозумілі. По-перше, як правило, частина цих речей неукраїнського походження, тому що ми їх тягнемо зараз звідусіль. Ну просто не зрозуміло що це. По-друге, не зрозуміло куди його застосувати. Тобто ти відкриваєш, а там просто набір предметів. Це не про медицину, бо ми не навчаємо людей медицини. Ми навчаємо людей елементарного виживання».
Нещодавно волонтери почали збирати аптечки цивільного призначення, для бомбосховищ та інших укриттів.
«Потрібно перейти в марафонський режим. Режим зранку і до безкінечності»
Волонтерською роботою в умовах повномасштабної війни Оксана Мальченко займається вже 4 місяці. Два найголовніші виклики для неї – це мотивація і безпека волонтерів.
«Крім того, що я сама волонтерю, я більше все-таки координатор волонтерів. І для мене зараз найбільший виклик – втримати людей. Чому? Тому, що четвертий місяць без зарплати. От і вже бачу, що це проблема, люди потихеньку йдуть з цієї діяльності. З різних причин, хтось шукає роботу активно, хтось просто втомився від цього всього. Тому ми зараз думаємо як підтримати людей, як зробити так, щоб вони залишались в цьому всьому – у волонтерстві саме. А якщо брати ту частину, коли ми прямо активно волонтерили – безпека. Для мене було найбільшим викликом саме безпека людей».
Україна обов’язково переможе, але війна – це дуже надовго, вважає Оксана Мальченко. Тому радить не обманюватись ілюзіями, що за два-три тижні всі проблеми зникнуть.
«Нам потрібно перестати думати категоріями «Ух ти ми підбили два танки – ми уже перемогли». Нам потрібно почати думати категоріями, як марафонці: розраховувати сили, не витрачати енергію. Тобто потрібно перейти в марафонський режим. Режим зранку і до безкінечності. І це означає, що нам потрібно навчитись не витрачати всі гроші відразу, навіть якщо ми зараз заробляємо. Робити мінімальні запаси, навіть ті, хто не звик цього робити. Думати на три кроки вперед і продумувати різні стратегії, а що буде, якщо…».
Аби наблизити перемогу потрібно акумулювати сили й працювати, впевнена пані Оксана.
«Потихеньку, у своєму темпі. Спати, їсти, займатися спортом, заробляти гроші. Ділитись грошима з військовими, ділитись грошима з тими, хто допомагає військовим. Знову спати, знову їсти, знову займатись спортом, берегти себе, заробляти гроші і так до безкінечності».