Без газу, води, електрики. Прифронтові міста Запорізького регіону потерпають від ворожих обстрілів, що забирають життя, житло й комунікації.
У місті Оріхів, що на лінії фронту, вже другий тиждень нема газу – ворог зруйнував підстанцію на окупованій території – та більше 70% електричних комунікацій зруйновані. Проблема з електрикою тягне за собою відсутність води.
– В Оріхові майже не буває тихо: ворог обстрілює нас кожного дня. Комунікації теж страждають від прильотів. Від наявності напруги в електрокомунікаціях прямо залежить водопостачання. От на сьогодні знову працює тільки одна загальноміська башта. Там працюють ще три локальних, але вони ситуацію в місті не вирівнюють,
– розказав нам міський голова Анатолій Хворостянов.
У майже зруйнованому Оріхові залишилась менш ніж третина місцевих жителів. Під постійними обстрілами і без цивілізованих умов люди лише виживають.
– Та як ми живем? Бомжуємо. Хіба ми живем? Ми доживаєм свій вік. Під обстрілами. Хіба можна так жити, як ми живем? Ну от на плитці варимо, поки електрика ще є в нашому районі. А там тоді не знаю, на чому будемо готувати їжу… На кабиці (вуличній пічці – ред.) їсти варить будемо. Будемо кирпич шукать, складать і будемо варить, – каже Ольга – жителька Оріхова.
На 10 липня без енергопостачання залишаються біля 30 тис. споживачів у 130 населених пунктах Запорізької області. Втім, люди не втрачають віру в перемогу, а наразі готуються до гірших умов – готувати їжу на багатті, збирати дрова на зиму.
– Ввечері зазвичай зустрічаємось з трьома сусідами, що залишились на цій вулиці. Сидимо разом до першого пострілу, а тоді розходимось по підвалах. От так ми і живем тут. Газу давно нема, електрика то з’являється, то знов її нема. Якщо зовсім її не буде, то будемо щось вигадувати, своїми силами, так би мовити. Дрова збирати й розпалювати багаття, – відзначає місцевий житель Олександр.
Електрики, попри реальну небезпеку для життя, тримають енергетичний фронт, кожного дня відновлюючи енергопостачання. Працювати доводиться там, де будь-якої миті можуть розпочатися обстріли, де шляхи можуть бути заміновані, де поля «засіяні» снарядами.
– Дуже багато руйнувань, які завдали бойові дії. Лінії 10 Квт зруйновані, підстанції зруйновані, трансформатори, які живлять район, також мають величезну кількість пошкоджень. Наноситься страшна шкода нашій інфраструктурі. Бригади, які працюють і вдень і вночі, постійно виконують свою роботу під обстрілами, не зважаючи ні на які труднощі, які їх переслідують,
– розповів нам диспетчер оріхівського РЕМ Микола.
Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну в Запорізькому регіоні електрики поновили енергопостачання у понад 455 тисяч споживачів. Але, як кажуть в обленерго, ця цифра – не абсолютна, бо вже назавтра все те, що сьогодні полагодили аварійно-ремонтні бригади, може бути вщент зруйноване російськими агресорами. І люди знов залишаться без електроенергії.
Тривожні ночі через постріли й вибухи ворожих ракет і неспокійні дні. Люди звикли жити під звуки арти – у війні. Селище Комишуваха Запорізького району майже три місяці невпинно обстрілювали окупанти. Сотні зруйнованих будинків, десятки поранених, три людини загинули.
– От місяць тому це був дійсно якийсь жах, тому що постійні артилерійські обстріли. Вони непередбачувані. Люди знаходяться вдома, на городі, і постійні прильоти – вони такі хаотичні – по всьому населеному пункту. Руйнування, тероризм, десятки поранених, троє загиблих,
– говорить голова Комишуваської ОТГ Юрій Карапетян
Наразі трішки спокійніше, але страх залишається, бо Комишуваха недалеко від лінії розмежування. Чому люди залишаються за таких умов? У кожного свої причини.
– Ми тряслись, як усі звичайні люди, хвилювалися. Дуже гучно було, страшно було. Дякуємо, що є хоч куди заховатися. Хватали все, що в першу чергу під руками – собак, котів… спускалися в підвал. А не виїхали, бо нема за що і нема куди. Ми сподіваємося на краще, бо ЗСУ у нас – хлопці мужні, держава нас підтримує – не покидає. Я думаю, справимось. Сподіваюсь, що все ж таки все буде добре! Ми ж українці – ми повинні вижити. Козаки! – каже Олена.
– Коли у сусідній будинок влучила ворожа ракета, ми з чоловіком вдома були. Він (чоловік) забігає і каже: “Люда, всьо нашій хаті – капець!”. Дуже лячно було. Довго в підвалі сиділи. Куди їхати? Нема куди їхати. Кому ми потрібні? У нас тут у будинку вісім людей залишилось після прильотів. От ще Таня сусідка повернулася. Ми з чоловіком і ще одна родина… а так всі повиїжджали – нема нікого, – розповідає Людмила.
– Моя дружина з дітьми поїхала в Чернівці. В нас четверо дітей. Ну а я приїхав, дах нашого будинку підлатав. Все ж таки сподіваємося всі повернутися. Тут будинок наш напівзруйнований: позатікає дощем все, порозмокає… Тобто, поки є можливість щось трохи зробити, то будемо це робити. Бо де б ми не були, кому ми потрібні? Вдома є вдома, – говорить Руслан.
– На сьогоднішній день ЗСУ працюють гарно, тому у самій Комишувасі вже десь місяць відносно спокійно. Люди повертаються. Це в нашій крові – жити вдома. Це наш менталітет. Наші люди, мабуть, звикли вести осілий спосіб життя, тому вони повертаються. сумують за рідними домівками, своєю землею. Ми віримо в наших воїнів і сподіваємось, що вони не пустять сюди агресора, –
резюмує Юрій Карапетян.
З 13 тис. населення Комишуваської ОТГ до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, сьогодні налічується близько 8 тис. жителів. Ті, хто виїхав, починають повертатися додому, попри все.
Читайте також про життя Запорізького регіону в матеріалі “Окупанти крадуть запорізький хліб: як виживають фермери під час війни”