Інвалідність, втрата мотивації та посттравматичний стрес. Це те, з чим можуть зіштовхнутися захисники повертаючись із війни. Майже всі, хто воював, потребують психологічної реабілітації, каже Тетяна Аніщенко. Психологиня почала працювати з військовими з 2016 року. Зараз консультує бійців, які повертаються з фронту.
Чи всі військові, які були на фронті потребують психологічної реабілітації і від чого це залежить?
“Потреба в психологічній реабілітації залежить від багатьох і різних факторів: починаючи від того, як військовослужбовець ріс, які відносини в сім’ї, з батьками, кількість травматичних ситуацій у житті до війни, які відносини складаються в соціумах, наявність кризових ситуацій та схильність до тривожності. Також від особистісних якостей. Від сукупності цих факторів і буде виникати, або ні, гостра реакція на стрес з подальшими наслідками. Я почала помічати за весь цей період, якщо розвивається посттравматичний стресовий розлад, то це означає що треба ще з дитинства все пропрацювати”.
Що передбачає психологічна реабілітація військових, які зараз повертаються з фронту?
“Це як копатися в гнійній рані, а потім заліпити її пластирем”
“Тут психологічна реабілітація ділиться на дві групи. Для тих, хто повертатиметься на фронт, та тих, які вже не можуть цього зробити. З тими, хто повертається на війну заглиблюватися в терапевтичну роботу не можна. Тому що, це як копатися в гнійній рані, а потім заліпити її пластирем, і сказати: “йди, там побудь, потім прийдеш і ми подивимося. Можливо, все буде добре і нам вдасться почати з місця, де ми зупинилися”. Насправді, там за весь цей час в тій рані розвивається багато чого. Буде загострення”.
Для тих, хто буде повертатися ми просто інформуємо, роз’яснюємо. В нас, психологів, це називається психоедукація: чому відбувається загострення якихось реакцій на емоційному фоні, роздратування чи порушення сну, що і як з ними [вояками – ред.] відбувається. Також, ми проводимо навчання технікам стабілізації для того, щоб активізувати або заспокоїти себе. Навчання технікам дихання, заземлення. Такі кризові інтервенції. Це для тих, хто повертається на фронт”.
Щодо тих, хто вже не повертатиметься?
“Якщо ми знаємо це остаточно, то з ними можна починати процес травмотерапії. В різних напрямках і для кожного це індивідуально. Там діагнози доволі важкі. Посттравматичні стреси, розлади, шизофренія або щось подібне, це вже як наслідок. Це коли щось “спляче” сховане в середині сиділо, а травматична подія дала поштовх до розвитку хвороб”.
“Наслідки війни нікуди не зникають, їх можна лише коректувати”
У чому особливість і складність реабілітації учасників бойових дій?
“Важко сказати, я з 2016 року займаюся реабілітацією військових. Спочатку це були ветерани, а зараз це діючі військові. Я взагалі в цьому випадку не люблю слово “реабілітація”, краще називати це реінтеграція. Тобто це навчання жити з симптомами та наслідками, які є, адже вони нікуди не зникають. Їх можна лише коректувати і навчитися з ними справлятися”.
Чи мають вплив стереотипи про чоловіків, наприклад: “чоловіки не плачуть, не скаржаться, нічого не бояться” на процес реабілітації?
“Військовослужбовці для мене тут поділяються на дві категорії: ті хто пішов за покликом. Та чоловіків, у яких військова справа ніби передається у “спадок”: дід військовий, тато військовий, і я військовий. У цьому випадку трохи важче знайти підхід та контакт з таким військовослужбовцем. Але все одно багато чого залежить від самої особистості. Наскільки він [військовий – ред.] готовий відкриватися. І якщо готовий, то він буде працювати над собою і щось змінювати в своєму житті. Якщо ж не готовий, то на все свій час. Дехто каже, що сам собі психолог, а потім приходить”.
Наскільки і від чого залежить якість реабілітації? Коли стає зрозуміло, що вона ефективна?
“Реабілітація ефективна, тоді, коли військові самі про це говорять. З діючими військовослужбовцями це краще помітно. Навіть навчання технікам дихання для них вагомий внесок. Це все одно їхня робота над собою. Я всього лише якийсь допоміжний інструмент, який може щось пояснити і показати варіанти виходу з різних ситуацій”.
Коли реабілітація не допомагає?
“Таке буває. Це трапляється тоді, коли до посттравматичного стресового розладу додається ще залежність. Вона буває різною: алкогольна чи наркотична. Тоді говорити про реабілітацію немає сенсу аж до моменту коли буде вилікувана залежність”.
“Дружина мусить знати, що відбувається з її чоловіком”
Знаю, що ви раніше проводили групову терапію для рідних військовослужбовців. Чому це потрібно?
“Кожна дружина чекаючи свого чоловіка з фронту повторює всі його емоційні переживання та накопичує свої. Йдеться про життя вторинної травматизації. Це перше. Друге, дружина так само мусить знати, що відбувається з чоловіком. Чому він кілька днів він не пише їй: “Я так сумую, мені погано”, а просто: “Я ок. Я живий”, та знову пропадає на кілька днів. Тут також багато чого залежить від досвіду дружини та її власного життя. Багато чого можна дофантазувати і це може накладатися на відносини та емоційний стан жінки. Тому один з важливих етапів терапії полягає в тому, щоб дружини ділились досвідом, розповідали, як вони справляються і знали, що вони не одні такі”.
Чи потрібно переконувати людину займатися з психологом, якщо вона цього не хоче, і створює, при цьому, дискомфорт родині?
“Вся терапія з травмою пов’язана на особистісних моментах і з роботою над собою. Якщо людина цього не хоче робити, то немає змісту далі продовжувати з нею працювати. Змушувати так само не варто. Поки людина сама не захоче, це буде витрачання сил, часу, енергії з обох сторін”.
Чи є військові, які не потребують реабілітації?
“Це залежить від того, де саме був військовий, які завдання він виконував. Дехто і на третій лінії фронту має наслідки: розлади адаптації і тому подібне. А у когось “на нулі” було все добре. Тобто, там вони справлялись, а тут прийшли і була досить велика підтримка. Якщо є така підтримка від дружини, мами, сестри брата чи когось близького та рідного, це дає можливість відновитись”.
Як психологічний травматичний досвід може вплинути на фізіологічний стан людини і навпаки?
“Фізичні травми однозначно впливають на психологічний стан. Особливо коли фізичні травми спричиняють обмеження. Коли перебиті нерви в плечових нервових сплетіннях, рукою важко виконувати всі ті функції, які раніше виконував. Тобто їсти, писати чи ще щось. З цим також потрібно навчитися жити і не вважати себе людиною з інвалідністю. Психологічні чинники в свою чергу впливають на фізіологію. Це впливає на порушення сну і відповідно вранці ми прокидаємося невиспані, виснажені. Соціальні зв’язки з дружиною чи з дітьми при цьому можуть руйнуватися”.
Скільки часу потрібно для того, щоб навчитися жити з травматичними спогадами про війну? Як відокремлювати їх від життя в мирний час?
“Доволі багато ветеранів і військових, які можуть навчитися жити зі спогадами про війну. І роблять це. Дехто навіть знає, коли йому потрібно звернутися в центр реабілітації для осіб, які пережили гостру бойову психічну травму. Вони чітко знають. Ось прийшов момент і нам потрібно звернутися. Скільки часу потрібно на це? Це все індивідуально і залежить від усвідомлення і кількості травматичних подій. Але це можливо. Навіть є такий термін – посттравматичне зростання, коли на фоні посттравматичного розладу змінюються життєво важливі внутрішні глибинні цінності та переконання. Завдяки травмі, травматизації військовий змінюється та трансформується, стає вище на рівень свого власного життєвого досвіду”.
Читайте також: Тікали від насилля та війни: де у Чернівцях надають прихисток постраждалим жінкам
Головне фото – armyinform