Три години пішки від центру громади по прямій – і ви на кордоні з країною-агресором, росією. Близькість ворога відчувається і через регулярні, майже щоденні, обстріли сусідів. Та, не дивлячись на це, схоже, що люди не поспішають виїжджати та їх чисельність навіть зросла, у порівнянні з початком 2022 року. Ми побували у Свесі та розкажемо, яким є життя прикордонної громади.

Нашим гідом був перший заступник селищного голови Роман Лукаш.

Економіка

Громада молода, утворена минулого року й об’єднує 17 населених пунктів. До повномасштабного вторгнення основними бюджетоутворювальними підприємствами були Свеський насосний завод (СНЗ) та лісове господарство. Але, як нам повідомили в селищній раді, станом на зараз обидва підприємства мають низку проблем. Так, частина працівників заводу попереджені про скорочення, а колектив лісгоспу – у простої (мали вийти на роботу з 1 липня – авт.) – через бойові дії та через те, що замовники не поспішають їхати забирати продукцію, бо небезпечно.

За словами Романа, основою бюджету громади є ПДФО (податок на доходи фізичних осіб – ред.), який виплачують із заробітних плат, і який у структурі бюджету складає 68%.

Якщо у нас на 30% скорочується кількість працівників заводу, то йде й суттєве зменшення податків. Якщо говоримо про лісове господарство, в якого більш-менш нормальна заробітна плата, то простій – також зменшення надходжень. Десь близько 1 млн. грн. громада не отримує щомісяця після початку війни (повномасштабного вторгнення – авт.). А це дуже-дуже багато для нас. І плани та мрії про розвиток громади просто тануть.

Роман Лукаш

Пріоритетне завдання в громаді на даний час – не втратити людей. Роботу знайти складно, частина мешканців і раніше виїжджала на заробітки. Зараз ситуація ускладнилась ще й через те, що з першого вересня на цій території планується дистанційна форма навчання (дивіться про це наш сюжет). Технічний персонал у школах та садочках не буде залучений. Тож планується зробити все, щоб люди залишились при роботі, отримували заробітну плату.

Ми зустрічались із колективами закладів освіти, переговорили, щоб люди були залучені на інших роботах. Тобто, благоустрій – це те, що люди бачать, що робиться ось тут. Що буде після вересня-жовтня… Якщо можемо говорити, що вересень-жовтень – підготовчі роботи до зими, робота є. А що буде взимку, ще не готові сказати.

Війна

24 лютого, як і в багатьох громадах Сумщини, населенні пункти виявились відрізаними від постачання. Все, що було в магазинах на момент вторгнення окупантів, закінчилось 24-го. Запаслись усі, хто міг. А далі постачання з Сум, Конотопу не було – траса Київ-москва була відрізана.

Постачальники просто боялися їхати, бо вже знали, як росіяни розстрілювали по дорозі цивільні автівки. Місяць складно було без продуктів харчування. Довгі черги утворювались у магазинах, в які підприємці партизанськими стежками доставляли продукти.

Честь їм та хвала, чесно кажучи, бо люди це робили не задля заробітку, 100%. Вони робили те, що мали – забезпечували громаду продуктами харчування. А ми, чим могли, допомагали підприємцям, які самі організовувались та доставляли продукти. Наприклад, була проблема в регіоні – нікуди було подіти молоко з молочних ферм. Нам сказали, що є фермери, які готові віддавати молоко безплатно, але потрібна тара та паливо, а машина в них є. Два чи три дні пішло на купівлю діжки в Шостці – все! Раз на три дні хлопці набирали в районі тонни півтори молока, і потім безплатно роздавали людям. Це також рятувало. Ще знаходили борошно, віддавали його підприємцям, які потім доставляли хліб.

Роман Лукаш

Одночасно склаласть проблема, яку вирішити було нереально. Ті, хто працювали, не мали змоги стояти в черзі. Якщо підприємець говорив, що завтра привезе олію, то о 5-й ранку вже стояло близько сотні людей, а привозили продукти з 10 до 12. Якщо люди в цей час були на роботі, то не мали змоги придбати продукти, бо не було вже де брати.

Нам розповіли, що для потреб громади, для доставлення гуманітарних вантажів, палива було достатньо. А ось для особистого користування – було мало і дуже дорого, його ціна зашкалювала за 80 грн. Зараз значно легше.

Читайте також: як у Дніпрі переживають паливну кризу

Гуманітарка

Що стосується гуманітарної допомоги, то її, за словами Романа, для мешканців громади достатньо. Але роздають її не всім охочим, а призначається вона незахищеним верствам населення – малозабезпеченим, дітям з інвалідністю, дітям-сиротам, багатодітним сім’ям, людям з інвалідністю різних категорій, сім’ям у складних життєвих обставинах.

Окрім продуктів харчування, на початку пріоритетними були товари для дітей – привозили багато підгузків, дитячого харчування. В громаді порахували, що дитячих товарів завезли на 400 тисяч грн., за магазинними цінами.

Для нашої громади – це була дуже суттєва допомога молодим батькам, щоб на той час не купляти.

Люди

Зараз до нас навіть більше приїхало людей, аніж було на початку вторгнення. Це або із сусідніх громад, або ті, хто проживав тут раніше, а зараз приїхали до батьків і по факту живуть тут вже місяць-два-три. Бо там, де вони були, відбуваються бойові дії. Хоча ми прикордонна територія, дякувати Богу, у нас не бахкає.

Роман Лукаш

Та не зважаючи на те, що за останні місяці в громаді людей стало більше, як каже Роман, – демографія страшна, молодь виїжджає. Добре, якщо після навчання повертається 10%. Проте, схоже, що це проблема загальноукраїнська. Невеликі громади мають недостатньо ресурсів та перспектив для утримання молоді.

В громаді є певні проблеми з кадровим потенціалом. Наприклад, в місцевій лікарні 50% колективу – люди пенсійного віку. Також наразі селищна рада в пошуках фахівця, який би очолив економічний напрямок, принаймні хоча б на першому етапі почав навчатись у цій сфері.

Також читайте про те, як під обстрілами виживають селища Запорізького регіону

Інфраструктура

Якість доріг ми відчули одразу по приїзді. Нормальний асфальт розпочався зненацька і майже одразу закінчився. Місцеві вже знають фарватер і впевнено пролітають ями, яких тут безліч. У цьому році не робився навіть ямковий ремонт. З огляду на те, що територія громади в ризиковій зоні, то ремонту не варто чекати в цьому році взагалі. Хоча ще на початку зими були доволі амбітні плани.

Так, ще минулого року в громаді планували по програмі Великого будівництва залучити близько 21 млн., аби зробити близько 5 км дороги. А також ремонт садочка на суму близько 26 млн. Це доволі солідні інвестиції, у порівнянні з бюджетом громади – 58 млн. разом з базовою дотацією та освітньою субвенцією.

Окремо варто зазначити, що якби не війна, то децентралізація для громад, які не були центрами районів – це отримання нових можливостей для розвитку громади. Хоча без державної допомоги складно і довго.

Навіть за рік до війни, попри те, що значну частину часу витратили на створення відділів, організацію громади, ми зробили ремонт бібліотеки та перемістили її в будинок культури. Ми вклали в лікарню до півмільйона. Але всі хочуть результатів швидко, сьогодні. Не хочуть чекати. Кошти є, але їх не вистачає, мало грошей залишається на розвиток.

Коли були райони, то будували районні заклади разом, а тепер, коли громади розділились, – кожен сам собі. Тож ми опинились в зовсім невигідних умовах – в одних громадах є база та відремонтовані заклади, є устаткування. А ми … З такими темпами фінансування нам життя не вистачить, щоб все відремонтувати, довести до логічного завершення, щоб люди могли отримувати всі медичні та культурні послуги, а діти виховувались не вулицею. З освітою простіше, там багато зроблено силами батьків, вчителів та адміністрацією закладів.

Роман Лукаш

Медицина

Якщо казати про медичну галузь в громаді, то коли були райони, основна частина фінансів акумулювалась в районних лікарнях. Коли було прийнято рішення від’єднатися та зробити своє – почали займатись винятково власною лікарнею.

Нам розповіли, що минулий рік виявився складним. Непростий перехідний період та багато організаційної роботи. Складно було отримати ліцензії та дозвільні документи. Але тут пишаються тим, що за три місяці сімейні лікарі уклали 5.5 тис. декларацій.

Ми утворились зовсім недавно, рік тому ми перейшли на баланс нашої громади. У нас були дуже перспективні та амбітні плани, які на паузі через війну. З початку повномасштабного вторгнення ми працювали постійно, не переривали діяльність ні на день, ні на годину. Хоча, звичайно, були проблеми, коли ми були в оточенні, з медикаментами, бо були порушені усі логістичні шляхи. Неможливо було довезти ліки у заклад та в аптеки. Але вихід знаходили, нам допомагали наші мешканці. Знаходили обхідні шляхи проїзду і доставляли гуманітарною допомогою ліки, перев’язувальні матеріали. Загалом, більш-менш ми з цим викликом впорались.

Але наразі є проблема стосовно опалення в осінньо-зимовий період. Полягає вона в тому, що зараз та в минулі роки ми опалювались газом, є газова котельня. Але невідомо, що буде, як буде поставлятися газ. Потребуємо якоїсь альтернативи.

Директор комунального некомерційного підприємства Свеський центр первинної медико-санітарної допомоги Сенченко Олена Володимирівна.

Опалювальний сезон не за горами, і багато закладів по всій Україні мають розв’язати серйозну задачу: що робити, коли не буде газу? Для лікарні Свеської громади є варіант з твердопаливним опаленням. Тим більше, що це регіон, де достатньо деревини. Але основна проблема в фінансуванні. Окрім власне грошей, тут побоюються, що казначейська служба не буде пропускати капітальні видатки.

Також нам розповіли, що лікарні потрібен новий кардіограф, бо старий вже часто виходить з ладу. Обов’язково потрібен й дефібрилятор, адже він має бути в кожному медичному закладі, а тут наразі його немає. Ще потрібні жаро-сушильні шафи, аквадистилятор, електрогенератор. Список є не тільки для обладнання. Потрібно встановити апаратуру для УЗД та залучити відповідного фахівця, знайти стоматолога та сімейного лікаря.

Культура

Наразі працює театральний гурток, ракетомодельний гурток та танцювальний. Ведемо роботу, аби відкрити майстерню з декоративно-вжиткового мистецтва. Починаємо знайомитись з мистецтвом мотанки, замовили літературу. З наступного тижня починаємо заняття фітнесом. Є в нас людина ВПО. Вона приїхала зі Снігурівки (Херсонщина – ред.) і хоче тут займатися улюбленою справою. Зараз для цього майструємо саморобні, поки що, платформи, будемо з чогось починати. Звісно, хочеться більше діяльності, але зараз це небезпечно. Заклади культури, скажімо так, під особливим ворожим наглядом.

Директор Свеського центру культурних послуг Комендант Галина Анатоліївна

Галина розповіла, що люди в громаді почали більше спілкуватись. Цінності не змінились, але більше змістились акценти. Почали більше цікавитись українською культурою. Також проводили деякі заходи на відкритому повітрі та частково перейшли в онлайн.

Хоча регіон російськомовний, і багатьом важко перейти на українську, але якогось опору цьому не має, навпаки підтримується. Зараз ще плануємо фотосесії в народному стилі, стилі мотанки. Хтось приніс сукню, хтось хустину. Ця популярний тренд, ми його побачили в тік-тоці й вирішили, що нам також цікаво, у дівчат очі горять, хочемо спробувати.

А ще тут в планах створення музею, присвяченого Леоніду Самійловичу Товстусі. Відомий у світі художник народився в Орлівці, що зараз входить до складу громади.

Ми малювали нашу кішечку (див. фото на початку статті – ред.), захотілось гобеленів Товстухи, це наш майстер, його знають у всьому світі, а в нас навіть якоїсь музейної кімнати немає. Він наш земляк. До нас цим тут ніхто не займався.

Загалом культурою люди цікавляться. Є ті, хто бажають займатись вокалом, але зараз немає людини яка б цим займалась професійно, тільки на аматорському рівні. Нам розповіли, що у дітей є потреба приходити на хенд-мейд. А ще вони проходять пограти у теніс та до спортзалу, хоча він в поганому стані, – грають в баскетбол. В громаді є спортсмени. Сильний лижний напрямок, є чемпіони України, є ті, хто входять в національну юнацьку збірну. Наприклад, Софія Шкатула.

Читайте також про культурне життя Сумщини в матеріалі Мистецтво війни чи мистецтво на війні?

Фото на обкладинці: Андрій Шуст