Війна змінила звичний ритм життя країна. Змусила мільйони українців активізувати усі наявні ресурси, аби протистояти в рази більшому ворогові. Час, кошти, здоров’я та нерідко життя стають даниною, яку доводиться платити країні за можливість жити у вільній, незалежній та неподільній Україні.
У цей непростий час окрім військових, що стримують ворога на передовій, однією з рушійних сил майбутньої перемоги стали волонтери. Тисячі чоловіків та жінок, що обрали своєю місією всебічну допомогу війську. Цими людьми варто пишатись, всіляко долучаючись до оголошених ними ініціатив та допомогаючи, якщо не фінансово та фізично, то хоча б морально.
Однак люди лишаються людьми і навіть війна не змінить усіх до одного. Знаходяться ласі до наживи особи, готові продати гуманітарний вантаж чи оголосити фейковий збір коштів, зігравши на готовності населення донатити на допомогу армії. А є й такі, що в судових спорах використовують статус “волонтера” та, власне, саме волонтерство як аргумент для доведення своєї позиції, точки зору, та подекуди як доказ своєї високоморальності. Як ви вже зрозуміли, мова йде здебільшого про господарські спори, проте й про адміністративні та навіть кримінальні справи.
Позовна давність для підприємства
Давайте розбиратись на конкретних прикладах. На початку липня Дніпропетровський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ “Промислова компанія “ДТЗ” про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Тією ж ухвалою позовну заяву до Дніпровської митниці щодо скасування рішення про коригування митної вартості товару залишено без руху.
Якщо коротко, то дніпровська “Промислова компанія “ДТЗ” місцевого підприємця Сергія Олексюка у вересні минулого року отримала від митників рішення щодо коригування митної вартості товару. Враховуючи, що фірма спеціалізується на оптовій торгівлі сільськогосподарськими машинами й устаткуванням, мова йде, скоріше за все, саме про таку техніку. Так от, на оскарження дій митників підприємство мало 6 місяців, однак строки пропустило. У суді пробувало апелювати до того що за місяць до завершення терміну позовної давності в країні почалась війна, а відповідно “всі зусилля підприємства були направлені на надання можливої допомоги Збройним Силам України, Національній Гвардії, Теробороні, Національній поліції, Центрам комплектації та соціальної допомоги, конкретним особам та волонтерам”.
Аргумент не надто зрозумілий, адже до війни компанія мала цілих 5 місяців аби вирішити свої спори з податківцями. Однак допомога армії та волотерам могли стати аргументом, який би схилив чашу терезів на користь “Промислової компанії “ДТЗ”. Міг би, але не став. У підсумку – у позові відмовлено.
П’яний водій
А тут вже справа індивідуальніша. Криворізький районний суд Дніпропетровської області наприкінці червня розглядав справу щодо особи затриманої за кермуванням у нетверезому стані. У суді потенційний порушник свою вину не визнав. Пояснював, що проїжджаючи блокпост у селі Широке Криворізького району, неподалік від свого місця проживання, був зупинений працівниками поліції. Передав працівникам поліції документи на перевірку, однак відмовився від вимоги пройти огляд на стан сп’яніння за допомогою газоаналізатора “Драгер”. Мотивація – поспішав додому.
Під час судового засідання правоохоронці озвучили свою версію подій, долучивши як доказ і відеозапис зі своїх бодікамер. При цьому на відео, що надали полісмени, чітко зафіксовано – чоловік поводився зухвало та нетактовно, зазначав, що його автомобіль вже всі знають і що «зупинили волонтера».
Волонтерство, однак, тут не допомогло і чоловіка визнали винуватим наклавши на нього штраф у розмірі 17 тисяч гривень та позбавивши права керувати транспортними засобами строком на один рік.
З Маріуполя “з любов’ю”
Ну і зафіналимо історією ще однієї “волонтерки”. Жінка-підприємиця з Маріуполя опинилась на лаві підсудних через свою позицію щодо україно-російської війни. Зокрема як встановило слідство в середині березня жінка перебуваючи у приміщенні Маріупольської камерної філармонії повідомляла містянам, що обстріли цивільного населення та об’єктів цивільної інфраструктури здійснюються військовослужбовцями Збройних Сил України. Більш ніж дивна позиція, враховуючи, що в подальшому обвинувачена спробувала виїхати з міста у напрямку неокупованих територій.
Якраз під час евакуації, перебуваючи на ділянці траси Маріуполь-Запоріжжя, жінка “висловлювала привітання та вихваляла військовослужбовців збройних сил російської федерації, а також просила їх якнайшвидше захопити м. Маріуполь Донецької області та м. Запоріжжя, в яких на її думку перебувають нацисти, які зруйнували місто Маріуполь, та не дають спокійно жити”. Того ж дня цю свою тезу жінка повторила у телефонній розмові і своєму співмешканцю.
У судовому засідання обвинувачена звісно ж покаялась та визнала хибність своїх тверджень. Окрім того попрохала суворо її не карати оскільки має двох малолітніх дітей на утриманні та… є волонтером та фінансово допомагала ЗСУ.
Як це корелюється з її нещодавньою позицією зрозуміти важко. Однак, враховуючи усі наявні обставини Красногвардійський районний суд Дніпра визнав жінку винною за двома статтями та призначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Проте враховуючи каяття, відсутність судимостей, наявність місця роботи та двох малолітніх дітей, суд дійшов висновку, що виправлення засудженої можливе без відбування покарання – відпустивши її з випробувальним строком у 2 роки. Зняли арешт і з майна, що було у підприємиці під час затримання – 5 тисяч доларів та мобільного телефона.
Таких прикладів назбирати можна чимало. Уже сам факт спроб “прикритись” статусом волонтера не радує. Однак віддамо належне нашій судовій системі, на такі спроби судді здебільшого уваги не звертають. Принаймні наразі.
Ілюстрація до матеріалу – newch.tv
Читайте також про судову практику після початку повномасштабного вторгнення в нашому матеріалі Доступ до публічної інформації під час війни: судова практика на Хмельниччині