Станом на кінець червня за кордоном перебувають 2.3 млн українських громадян у статусі біженців або вимушених переселенців. І хоча частина людей поважного віку, жінок та дітей повернулася з-за кордону, безлюдність вулиць Дніпра, якими зазвичай гуляють діти, залишається помітною. Однак, пройшовшись містом, мусимо зауважити, що така ситуація не у кожному районі. Подекуди людей більше, ніж зазвичай улітку.
Проте не завжди ці люди місцеві. Сьогодні щонайменше кожен десятий житель міста знайшов тут прихисток від війни після 24 лютого.
У Дніпропетровській області перебуває 270 тисяч внутрішньо переміщених осіб, з них майже 52 тисячі діти. Про це повідомила під час брифінгу заступниця начальника управління департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОВА Людмила Король. Згодом міський голова Дніпра Борис Філатов заявив, що йдеться про жителів міст Донецької, Луганської чи Херсонської областей.
І хоча через постійні ракетні атаки збройних сил російської федерації в Україні немає безпечного на 100% місця жителі Маріуполя, Лисичанська, Сєвєродонецька, Харкова та низки інших міст, більш віддалених від безпосередньої лінії фронту, обрали саме Дніпро.
Такий досвід для обласного центру не новий – Управління Верховного комісара ООН у справах біженців у 2015 у своєму звіті зазначило, що Дніпропетровщина один із трьох регіонів, який прийняв найбільше вимушено переміщених осіб. Через 8 років ситуація повторилася знову.
За словами Олени, що разом зі своїм чоловіком та батьками змушена була покинути дім у передмісті Краматорська у травні через обстріли, вони обрали Дніпро як найближче велике та безпечне місто поряд з Донецькою областю. “Те, що ми побачили, для нас це рай“, – говорить її чоловік Рустем. Пара ветеринарів покинула рідну Миколаївку, буквально тікаючи від “прильотів”. Кажуть, раєм для них виглядає велике місто, в якому не чути канонади і гулу ворожої авіації.
Інші сім’ї виїхали до Дніпра з маленькими дітьми, в той час, як, за словами Олени, дніпровські чоловіки вивозять свої родини західніше або взагалі за кордон. “Я чула таку думку, що з Дніпра люди виїжджають, а наші – туди приїжджають“, – ділиться Олена. У дніпрян один поріг небезпеки, а у жителів прифронтових міст – інший.
Пані Олена планує повернутися додому якнайшвидше, коли спаде небезпека. На щастя, поки Миколаївка не є лінією фронту. І її родина сподівається, що бої оминуть містечко у будь-якому випадку.
Проте далеко не всі перенесли разом із собою трагедію вимушеного від’їзду та очікування на найшвидше повернення. Наприклад, в середмісті Дніпра ми зустріли Вадима, евакуйованого з міста Донецько-Макіївської агломерації. За його словами, після 2014 року він змушений був залишатися на окупованій території для догляду за батьками. Однак навесні цього року його майно знищили окупанти, здійснюючи провокаційні обстріли зайнятої ними території. Без документів та за допомогою військових йому вдалося перетнути лінію зіткнення. Вадим потрапив під ворожий обстріл, внаслідок якого отримав травму на потилиці.
Наразі разом з двома дорослими доньками він відновлює свої документи та намагається знайти постійне житло. Розповідає, що місцеві волонтерські ресурси виснажуються, тому постійно доводиться змінювати місце прихистку.
“Більше нікуди, всі дороги ведуть до Дніпра. Тут найбільший волонтерський штаб, велика кількість центрів, гуманітарна допомога“, – пояснює Вадим, чому кінцевою точкою його евакуації стало саме місто на Дніпрі. Пізніше він уточнює, що його маршрут через певні військові особливості пролягав низкою населених пунктів, адже окупанти утруднюють можливості для нашого населення повернутися на вільну частину України.
Внутрішньо переміщені люди не дуже охоче спілкуються з будь-ким, окрім соціальних служб. Багато хто з них втратив житло, рідних та можливості, інші – переживають за безпеку близьких на окупованій території. Дехто опинився у Дніпрі без фінансових ресурсів у період, коли збільшення попиту на житло призвело до зростання вартості оренди житла у місті на майже 50% до повоєнного рівня. Водночас, за словами начальниці інспекції з питань праці та зайнятості населення міської ради Тетяни Янушкевич, центр зайнятості пропонує робочі місця від перевірених роботодавців. У березні понад 45 роботодавців пропонували до 400 вакансій.
Переселенці діляться, що війна набуває дедалі більш затяжного характеру. І якщо перші кілька місяців існувала ілюзія швидкого завершення бойових дій, то зараз схиляються до іншого планування власного життя. Уже поза своїм основним домом, у Дніпрі.
Читайте також про внутрішніх переселенців, які знайшли прихисток у Запоріжжі, в статті Вціліли й не здалися: переселенці з гарячих точок волонтерять у Запоріжжі.
Фото до заголовку: Гуманітарна місія Проліска