Здавалося, після 24 лютого в Україні не залишилося нічого важливішого за війну. Поступово стало зрозуміло: життя не можна поставити на паузу. На мирних територіях працюють не лише кафе й кінотеатри, а й бізнес безпосередньо пов’язаний з туризмом. Ситуація в цій сфері відмінна від попередніх років: потік туристів переформатувався, а деякі туристичні заклади після початку повномасштабного російського вторгнення стали виконувати геть не притаманні їм до того функції.
Однієї з особливостей цьогорічного сезону є й те, що для охочих відпочити не доступне море. Одні туристи в нових обставинах звернули увагу на цікавинки поблизу із домом, інші – по-новому глянули на західну Україну: її річки й озера, музеї і фортеці, ліси та печери.
Як виглядає туристична галузь на Хмельниччині – проаналізуємо на прикладі чотирьох популярних в області об’єктів: історико-культурного музею у селі Маліївці, затопленого гранітного кар’єру в Головчинцях, лікувального курорту в Сатанові та Дністра в районі Бакоти.
Маліївці: різноманітно і по-сімейному
Невелике село Маліївці Новодунаєвецької тергромади на Хмельниччині – відомий туристичний магніт. Одна з місцевих родзинок – ландшафтний парк та водоспад. Вода спадає тут з вертикальної 18-метрової скелі, в якій видовбані гроти – залишки колишнього скельного монастиря. У XVIII столітті поміщик Ян Орловський звів у селі палац в стилі раннього французького класицизму. Навколо за проєктом відомого ірландського ландшафтного дизайнера Діонісія Макклера розбили парк.
У 1921 році маєток націоналізували. Згодом у ньому заснували лікарню, а в часи Другої світової війни тут діяв госпіталь для поранень очей. Останні десятиліття перед переформатуванням у палаці розташовувався дитячий санаторій “Світанок” для профілактики туберкульозу. Вже навесні 2021 року рішенням депутатів обласної ради в будівлі заснували історико-культурний музей.
Відтоді тут розвивали подієвий туризм, влаштовували толоки в парку, мріяли про реставрацію й оновлення експозиції. А після 24 лютого швидко переорієнтувалися й почали давати тимчасове житло переселенцям – з Києва, Харкова, Краматорська, Мар’їнки. Звістка про прихисток у палаці Орловських розносилася за межами Хмельниччини сарафанним радіо. Умови для перебування тут були скромними, тож більшість постояльців залишалися всього на одну ніч. А зараз в будівлі музею продовжують жити лише двоє з них.
“Це лікарі пенсійного віку з Лисичанська. В них немає можливості знайти інше житло. Ці люди – родичі професора Кшановського, який колись заснував санаторій “Світанок”. Доля під час війни закинула їх у Маліївці”, – розповідає директорка Малієвецького обласного історико-культурного музею Анастасія Донець.
За словами керівниці закладу, тепер у музей і парк приїздять частіше не великими групами від турагенцій, а власними автівками. Туризм став сімейним і орієнтованим на близькі відстані – не далі, як за 150 кілометрів від дому в один бік. Такі родинні мандрівники наразі складають 90% відвідувачів Маліївців. При цьому навесні і влітку тут побували туристи майже зі всіх регіонів України.
Про капітальну реконструкцію та реставрацію цьогоріч не йдеться. Але музей продовжує працювати в штатному режимі, з обласного бюджету фінансують оплату працівникам та комунальні видатки, стоїть питання і про реконструкцію опалювальної системи.
Вже влітку в закладі відбулося відкриття виставки робіт польсько-білоруського митця Наполеона Орди. А ще тут почали співпрацювати із дизайн-студією історичного одягу з Кам’янця-Подільського. Представниця студії розповідає відвідувачам про костюми, туристи можуть примірити їх на себе. Перед центральним входом музею облаштували водяну клумбу, висадили там німфеї (водяні лілії), запустили японських коропів кої – інтелектуальних рибок, здатних запам’ятовувати людей. Для зручності прогулянок працівники продовжують розчищати ландшафтний парк.
Більшість туристів приїздять сюди на декілька годин, проте в Маліївцях є і можливість залишитися на ночівлю.
“У селі діють дві садиби: екосадиба в селянському стилі на дві особи і оселя зі всіма зручностями. Також зараз ми готуємо хостел при музеї на базі санаторного спадку – в корпусі, де колись були палати. Плануємо, що з 1 серпня туристи зможуть зупинятися в хостелі із можливістю замовити сніданок”, – пояснює Анастасія Донець.
Головчинці: озеро з обмеженим доступом
Одна з найпопулярніших водойм Хмельниччини – озеро, яке виникло на місці затопленого гранітного кар’єру у селі Головчинці, за 40 кілометрів від Хмельницького. Вірніше, тут розташовано дві таких водойми, але менша, в середині села, на широкий загал не відома.
Більше озеро, площею 6,3 гектарів, випадково утворилося близько 30 років тому: під час видобутку граніту працівники натрапили на підземне джерело – вода почала прибувати настільки швидко, що на дні довелося залишити техніку. Глибина водойми сягає 90 метрів. З одного боку вона недоступна для купання. Але у місці, де колись на глибину кар’єра заїжджала техніка, є зручний спуск.
Популярним серед краян озеро стало із середини 90-х років. На початку нульових тут з’явилися перші підприємці, які привозили сюди холодні напої для відпочивальників. У 2009 році ділянку з озером рекреаційного призначення взяло в оренду приватне підприємство ПП “Лагуна Поділля” з основним видом діяльності “виробництво бетонних розчинів, готових для використання”. Ще за декілька років навколо водойми спорудили капітальний паркан. Згодом облаштували пропускний пункт та почали брати з відвідувачів плату.
Аж до 2022 року плата була символічною, а знавці українського законодавства завжди могли відмовитися платити саме за користування озером, посилаючись на Водний кодекс. Адже за законом орендарі водного об’єкта зобов’язані передбачити місця для безоплатного купання, плавання на човнах, любительського і спортивного рибальства.
Влітку 2022 року за умов недоступності до українських морів озеро в Головчинцях перетворилося на туристичну Мекку – в теплі сонячні дні на березі нема де яблуку впасти. Відпочивальників вабить насамперед кришталево чиста вода й відсутність мулу. Цьогоріч з двох боків насипали пісок, облаштували пляж і звели на березі декілька споруд.
Проте саме під час воєнного стану потрапити до озера стало випробуванням. Тепер з кожного відпочивальника на пропускному пункті беруть 50 гривень і вдягають кольоровий браслет, аби потім вираховувати тих, хто уникнув плати.
“Ми були на озері з дітьми. Чоловік показав посвідчення учасника бойовий дій, з нього плати не взяли і одягнули на руку браслет блакитного кольору. За себе і за дітей я сплатила 50 гривень, нам одягли жовті браслети. Ще 50 гривень узяли за стоянку авто. Біля нас відпочивала родина з блакитними браслетами на руках – я так зрозуміла, що жителів Головчинців орендар також пускає безоплатно. Мені подобається це місце, воно нічим не гірше від морського узбережжя. Але я вважаю, що плату можна брати лише за користування віп-зоною. При цьому для всіх інших, а не тільки для місцевих селян, має бути передбачений безопланий доступ”, – каже хмельничанка Наталія, яка з сім’єю протягом декількох років їздить відпочивати у Головчинці.
За словами директора “Лагуни Поділля” Андрія Ільченка, який минулоріч очолив підприємство, брати плату за відпочинок біля водойми орендар може на основі договору оренди, в якому орендовані підприємством ділянки не фігурують як водний об’єкт. У 2021 році на підприємстві відбулася ще одна зміна – кінцевим бенефіціаром став депутат Хмельницької обласної ради Руслан Лещишин.
Згідно із наданими у Меджибізькій селищній раді договорами оренди, ПП “Лагуна Поділля” влітку 2009 року отримало у платне користування дві земельні ділянки площею 2,1 та 10,2 га строком на 20 років. На більшій ділянці 6,3 гектари розташовані під водою – це і є озеро. Згідно з умовами угод, орендар має право на самостійне господарювання. При цьому очікувано, що в документі не йдеться про можливість обмеження доступу до озера, оскільки така умова суперечила би чинному законодавству. Водночас неможливо не помітити: в угоді на більшу ділянку ніде не фігурує згадка саме про водний об’єкт.
“До 2013 року надавалася в оренду тільки земля, а надання в оренду води не було передбачено. Потім змінилося законодавство, і тепер надається в комплексі і земля і вода. Якщо угода оформлялася у 2009 році, то озеро не включене до неї як об’єкт оренди. Тепер орендар повинен привести свій договір оренди землі у відповідність до чинного законодавства. Тоді він має сплачувати орендну плату і за землю, і за водний простір. Ініціатором зміни договору мала би бути місцева тергромада, оскільки вона тепер отримала повноваження з укладання таких угод”, – пояснює начальниця відділу регіонального офісу водних ресурсів в Хмельницькій області Катерина Швець.
За словами посадовиці, в селищній раді мали би зробити моніторинг усіх ділянок, які перебувають в оренді, а також подбати про паспортизацію водних об’єктів. Проте зазвичай, за спостереженнями Катерини Швець, для цього в громадах часто бракує грошей.
Водночас сумнівно, що саме у випадку Меджибізької тергромади могло би йтися про брак коштів. Адже саме на цій території розташовані такі відомі на всю Україну і за її межами об’єкти, як Державний історико-культурний заповідник “Межибіж” та могила засновника хасидизму Баал Шем Това – місце паломництва юдеїв зі всього світу. Отож можна припустити: аморфність керівництва тергромади і дала можливість орендарю знайти шпарини в чинному законодавстві і брати з відпочивальників плату за користування озером, доступ до якого мав би бути безперешкодним.
Сатанів: мінеральна вода – за гроші
Сатанів – селище міського типу на південному заході від Хмельницького, розташоване на річці Збруч. Місцина знана своїми архітектурними родзинками: пам’ятками містобудування й архітектури України національного значення замком та міською брамою, а також синагогою і єврейським кладовищем.
Серед пріоритетів у Сатанівській тергромаді й лікувальний туризм – місце вважається бальнеологічним курортом. Тут видобувають мінеральну воду “Збручанську”. Ще донедавна доступ до бювету був безоплатним. Проте із середини липня 2022 року в курортній зоні з’явилося оголошення: тепер “Збручанську” з бювету свердловини №1650 продаватимуть за талонами. Одна з відвідувачок Сатанова хмельничанка Тетяна Лукіна написала про нововведення на фейсбуці, згадавши: за літр лікувальної мінералки зі всіх відтепер беруть 20 гривень.
З’ясувалося, плату за “Збручанську” бере ТОВ “Арден Палац”. У Сатанові діє і санаторій з такою ж назвою. Товариство від 2014 року має ліцензію на видобування мінеральних вод у родовищі “Збручанське”. Щоправда, згідно з інформацією Youcontrol, ліцензія діяла до 25 липня 2022 року.
За словами директора ТОВ “Арден Палац” Валерія Калмикова, плату за воду вирішили запровадити з 14 липня, а пов’язано це зі складним фінансовим становищем.
“Раніше це було безоплатно для всіх. Далі такої можливості немає. Ми зробили розрахунок: затрати на утримання бювету 80 тисяч гривень на місяць. На 12 місяців затрати становлять майже мільйон гривень. В утримання свердловини входить зарплата працівників гідрогеологічної служби, нарахування на зарплату, електроенергія, амортизація обладнання, орендна плата держпідприємству “Хмельницьккурортресурсу”, податок на використання надр, плата за землю , податок на воду, хімічне дослідження води, перевірка і встановлення лічильників”, – пояснює Валерій Калмиков.
Бакота: місце, яке об’єднує
Поки в Маліївцях розвивають музей і парк, в Головчинцях обмежують доступ до озера, в Сатанові впроваджують плату за мінеральну воду, в Староушицькій громаді відбувається колаборація різних напрямків туризму. Саме тут розташована відома на всю Україну Бакота – локація за 27 кілометрів від Кам’янця-Подільського. Місцину затопили 40 років тому через розширення Новодністровської ГЕС. На Бакотській затоці розлив Дністра – майже 5 кілометрів ушир. Ще одна тутешня туристична родзинка – скельний монастир на березі Дністровського водосховища.
Та навіть у такому велелюдному місці після 24 лютого виникло затишшя. Проте лише тимчасове. Зараз тут знову багато туристів.
“Чіткої статистики ми не збирали. Але побачили, що чимало людей відвідують Бакоту, приїздять власним транспортом. Хтось хоче розвантажитися від постійного потоку негативної інформації. Нещодавно навіть боєць полку “Азов” робив пропозицію своїй дівчині саме на Бакоті”, – каже начальниця відділу освіти, культуру, туризму, молоді та спорту Староушицької селищної ради Наталія Бичок.
Бакота стала прихистком і для переселенців. Багатьох із них приймали засновники садиби в селі Гораївка Сергій Толстіхін та Юлія Мазур. Зокрема, в цьому будинку оселилися приїжджі, які займаються велотуризмом. Вони, за словами Наталії Бичок, почали влаштовувати тематичні велотури, а частину заробітків переказувати на армію.
Окрім того, Бакота відома розвитком гастротуризму. У Староушицькій громаді працюють бізнесмени, які мають невеличкі виробництва: виготовлення чаїв у Старій Ушиці й козячих сирів у Каштанівці, а також пасіка у Крушанівці. Приїжджим тут пропонують також гастро-посиденьки, на яких можна скуштувати чай, мед, фрукти й овочі, канапки, сири місцевого виробництва.
Наразі поблизу із скельним монастирем та оглядовим майданчиком нема місць для проживання. Найближче з них – вже згадана садиба в Гораївці. Переважна ж більшість зелених садиб концентрується в місцевості “Долина” біля Старої Ушиці за 10 кілометрів від скельного монастиря.
“У нас завдання – стимулювати садиби, які звикли роками працювати нелегально, почати реєструватися, щоб це приносило дохід громаді. А за ці кошти можна було б облаштувати елементарні зручності на березі Дністра, вивезти сміття. Невелика частина власників садиб цей податок уже сплачують”, – розповідає Наталія Бичок.
Також навіть у такий непростий час у громаді планують перевидати туристичну мапу з оновленими об’єктами, які можуть бути цікавими для мандрівників.
Колаж на обкладинці – авторки.
Читайте також про те, яким є туризм під час війни у Луцьку.