На Запоріжжі склалася непроста ситуація з тимчасовим переміщенням. Люди не можуть виїхати з окупованих територій, бо ворог майже не пропускає транспорт на блокпосту під Василівкою.
Спека, бруд, без води, в антисанітарних умовах. Утомлені діти, жінки й люди похилого віку. Всі вони хочуть виїхати на територію підконтрольну Україні. Тим паче зараз, коли попереду новий навчальний рік.
Люди проводять у полях тиждень, щоб діждатися своєї черги й, нарешті, дістатися до Запоріжжя.
Очевидці розказали нам просту арифметику: окупанти на блокпосту пропускають лише 5-6 колон за день, де в колоні по 6 автівок, серед яких може бути 1автобус.
– Ми стояли під Василівкою п`ять днів і от, нарешті, дістались Запоріжжя. Це дійсно дуже складно: з дітьми в полі, коли якісь незнайомі люди погрожують тобі зброєю. Умови жахливі, дуже спекотно. З їжею проблеми, з водою теж – як могли, так і виживали. Окупанти пропускають так, як їм хочеться, наче граються з людьми. Перевіряють все – сумки, речі, задають провокаційні питання, – розповіла нам Юлія – переселенка з Нової Каховки Херсонської області, з якою ми поспілкувались біля гуманітарного центру для тимчасово переміщених людей у Запоріжжі.
Жінка каже, що рідне місто довелось покинути через те, що інфраструктура зараз майже не працює. Все зачинено – від лікарень до шкіл і садків. Російські солдати ходять містом, погрожуючи мирному населенню.
– “Руській мір” звільнив нас від усього доброго, що ми мали. Від того, що ми наживали роками та створювали своїми руками, – підкреслює Юлія. – От в мене троє дітей. Нам довелося проходити всі ці муки складної дороги і ми ще не знаємо взагалі, куди їдемо. Але дітей треба вчити, тому прийняли це рішення.
Родина Сергія із курортного міста Скадовськ Херсонської області також вирішила покинути рідну домівку.
– Ми довго думали й трималися до останнього, але нарешті прийняли це рішення – їхати. В мене вагітна дружина й донька 10 років. Дружині народжувати от у вересні, а дочку треба в школу влаштувати. Поки ще їдемо до Львова. У Скадовську, крім окупантів, нічого нема. Вони поводять себе, як вдома. Виганяють людей із квартир і просто заселяються в них. Грабують, викрадають людей з патріотичною українською символікою. От так зараз жити в окупації, – каже Сергій.
Чоловік підкреслює, що ситуація під Василівкою дійсно складна. За інформацією мера Мелітополя Івана Федорова, були й смертельні випадки, коли людей з хронічними захворюваннями не могли своєчасно відправити в лікарню.
– Ми їхали п`ять діб – день і ніч. І всі ці п`ять діб ми знаходилися в Василівці в полі. Там будо дуже спекотно. Без води, без їжі. Якби не місцеві, ми б голодували, тому що ми взяли запасів на 1-1,5 дні. Умови жахливі: туалетів немає, посадки, більш тисячі автівок у черзі на переїзд. На день пропускають не більше 5-6 колон з 6 машин. Було дуже важко. У нас тут наші улюбленці – собака Кекс і внучок. І це треба їх весь час чимось зайняти, а там брудно. Дуже страшно, тим паче розуміючи, що з тебе знущаються. Що в тебе відібрали твоє, – розповіла нам Інна з Нової Каховки Херсонської області, яка їде з онуком до Києва через Запоріжжя.
Наразі до Запоріжжя прямують херсонці й бердянці. За словами виконуючого обов`язки мера Бердянська Олександра Свидло, жителі курортного містечка покидають свої домівки через очевидну причину – в окупації жити майже неможливо: високі ціни на товари широкого споживання, на деяку їжу, неможливість навчати дітей, ворог у місті.
– Багато бердянців покинули тимчасово непідконтрольну територію й опинилися у Василівці, де ситуація з переїздом через блокпост окупантів украй складна. До речі, жителів Бердянська виїжджає все більше й більше. Ситуація, яка складається зараз у Василівці нас дуже турбує, тому що люди тижнями стоять в антисанітарних умовах. Тобто треба вирішувати це питання, – каже Олександр Свидло.
Найближчим часом у нашому регіоні зберігатиметься спекотна погода – до +38 градусів. І це надто небезпечно для людей із захворюваннями. Як розповідають переселенці, нещодавно в колонні почалися пологи у вагітної жінки, що прямувала до Запоріжжя. Її встигли госпіталізувати до Дніпрорудного, що наразі теж в окупації.
До речі, в евакуаційному вагоні потягу Запоріжжя-Львів ми зустріли Таїсію, яка розказала, чому вона виїхала з рідного міста Дніпрорудне.
– Мені довелось виїхати, бо вже не було моральних сил терпіти все це знущання. У місті повно російських солдат і це страшно – боїшся сказати зайве слово, особливо рідною мову, адже знаємо чим це загрожує. Ми всі вже втомились мовчати. Ми не знаємо, яке майбутнє на нас чекає, але їдемо. Так, у Василівці провели п`ять днів. Це було жахливо. Коли вже побачили наших воїнів на під`їзді до Запоріжжя, то просто плакали, настільки були раді бачити своїх. Ми нарешті можемо говорити й відчувати себе вільними, а не окупованими ворогом, – поділилась Таїсія.
Не зважаючи на складності переїзду, кожного дня в Запоріжжя прибувають тимчасові переселенці. Зокрема й ті, хто їдуть не через Василівку. Щодня понад 600 людей.
Тут для них обладнане наметове містечко, де є все необхідне. З середени березня Запоріжжя прийняло 180 тис. переселенців.
Читайте також: Освітяни у пастці: педагоги на тимчасово окупованих територіях Запорізької області
Чи є життя на лінії фронту: як під обстрілами виживають селища Запорізького регіону