Гучні, вибухи, зруйновані будинки, постійних страх, смерть. Росія продовжує тероризувати мирне населення України ракетними й мінними обстрілами. Кожного дня запорізькі міста й села, що знаходяться ближче до лінії фронту, обстрілює ворог. За останні дні жителі Кушугума й Оріхова особливо потерпали від вбивчих «прильотів».
Убивчі “прильоти” в Кушугумі
У двори приватних будинків смт Кушугум влучило 4 ракети окупантів. В городі Любові Анатоліївни прямо під будинком утворилася воронка, розміром з котлован.
Попри все, жінка зберігає оптимізм, радіє, що діти живі.
– Це сталося о 4-й ранку. Я прокинулась і ще, думаю, хвилинку полежу. Від вибуху підскочила з ліжка, біжу будити свого сина – він дитина з особливими потребами, і чую другий “прильот”, який був настільки сильним і страшним, що в мене в залі повибивало шибки, на кухні двері, знесло частину даху на будинку. Я в паніці, в розпачі – не можу зрозуміти, що мені робити й куди бігти. Одразу зателефонувала місцевому депутату, а він уже дзвонив усім. Хвилин через 20 приїхав місцевий голова й спецслужби. Все задокументували, щоб була хоч якась компенсація. Привезли нам продуктову допомогу й допомогли матеріалами, щоб накрити пошкоджені приміщення. Зараз наводимо порядки. Допомагають сусіди. Так, це шок, який ми намагаємось пережити. Але настрій все одно більш-менш оптимістичний: головне, що живі залишились,
– каже жителька смт Кушугум Любов Анатолівна.
Завали від ворожих прильотів розгрібають і в будинку Анатолія Фата, поруч з яким від окупантської ракети розсипався будинок 50-річної сусідки. Жінка загинула під завалами. 20-річний син, що пішов служити в ЗСУ, залишився сиротою.
Родина Анатолія Фата наразі за кордоном, але сам він не хоче покидати свій дім.
– Я зранку визирнув у вікно подивитись на зірки. Ну так просто проснувся посеред ночі й чую грім та бачу блискавку. А воно як бабахне прям коло мене! Півбудинку зруйновано, як бачите. Був шокований, ледве не задихнувся від пилюки. Це такий “путінський” подарунок нам – мирному населенню України. Все, що я думаю: росіяни справжні мразі. І це, незважаючи на те, що я служив колись на флоті у Мурманську. В мене намає ілюзій з приводу цієї ворожої країни. Я тільки радий, що моя родина встигла евакуюватися за кордон ще навесні. Я пенсіонер, мене теж кличуть туди, але я сказав, що не поїду нікуди, бо на кого залишу дім?
– розповідає Анатолій Олексійович – мешканець Кушугуму.
Обстріли в Оріхові
Михайло з міста Оріхів мешкає в районі Черьомушки, який ворог обстрілює цілодобово. Тут більшість будинків зруйновані. З місцевих жителів залишились одиниці – це люди, яким геть нема куди їхати.
– Район Черьомушки в місті Оріхові дуже небезпечний. Сюди дуже багато “приходів”. Дуже багато ворожа артилерія сюди стріляє. Наразі 80% району зруйноване. Дуже прикро, що розбили моє підприємство – я 12 років займався вирощуванням червоного каліфорнійського хробака. Від мого виробництва рідкісних добрив нічого не залишилось. Позивний у мене “Черв`ячок”. Мене вже весь район знає, ми допомагаємо ЗСУ й місцевим жителям, а також міськраді. Міськрада також нам дуже сильно допомагає. Ми тримаємось і віримо, що перемога буде за нами. Все буде добре, все буде Україна!
– каже нам Михайло.
Жителі Оріхова не розуміють, навіщо ворог обстрілює мирне населення України, а саме бомбить пенсіонерів.
– Оце така біда в мене трапилась у цей понеділок. Треба було список людей писати на гуманітарку. Я сиджу на кухні й чую вибух. Ну, думаю, пройде… Другий вибух був великий – я от тут закрутилася й вискочила. Третій вибух у мою кухню! Пробиває наружну стіну, пробиває перестінок і от те, що ви бачите. Я не можу нікуди поїхати, бо я одна – я не зоставлю отаку хату. Ну, приїхав син, подивився. А його треба якось закривати… А дуже тут страшно! Обстріли у нас як не вдень, то вночі. Кожен день, кожен день. Чому по нам стріляють, ми не розумієм. У нас тут нема нічого! Одні пенсіонери живуть. Все. Більш немає нічого й нікого, а стріляють по нам!
– бідкається Світлана, але залишається у рідному місті.
– Це сталося вранці. Спочатку був вибух перед нашими воротами. Ми перелякались дуже – вискочили подивитись, що сталось. Коли зрозуміли, що це ворожий обстріл, то побігли від воріт у дім. Ледве встигли сховатися в підвал. Це врятувало нам життя. Але нас оглушило свистом. Ми сиділи в підвалі хвилин з 15, щоб зачекати, коли воно все вщухне. Коли відкрили підвал і глянули, що тут коїться… гаража нема, двері лежать, наша машина горить. Уже нічого неможна було зробити. Це жахливо. Мені боляче дивитись на все це. Ми й досі не можемо відійти від шоку. Я просто не знаю, що в серцях тих людей, що посилають такі снаряди на мирне населення! Що тій людині треба – одного граму, щоб убити. А вони такий жах посилають на людей…
– зі сльозами розказує мешканка Оріхова Любов Ігорівна.
Читайте також: Чи є життя на лінії фронту: як під обстрілами виживають селища Запорізького регіону
У Запорізькому регіоні окупанти створили пекло для тимчасових переселенців