Холодного лютневого вечора несподівано зателефонувала секретар НСЖУ Ліна Кущ: “Ми в Чернівцях. Шукаємо, як облаштуватися…” А вже через якийсь тиждень вона разом з Тетяною Лебедевою спілкувалася зі студентами кафедри журналістики про ситуацію в Києві, про війну, про журналістику під кулями й вибухами.
Допомога журналістам-переселенцям
У перші дні війни в західні регіони евакуювалося немало журналістів із охоплених боями територій. Згодом виникла ідея — об’єднатися, подумати, як діяти далі, підтримати один одного, поділитися ідеями. Так у Чернівцях постав Центр журналістської солідарності — з ініціативи Національної спілки журналістів України, за підтримки Міжнародної та Європейської федерації журналістів для допомоги працівникам медіа під час війни.
Приміщення для його роботи надало місцеве видання “Погляд”, головний редактор якого Володимир Бобер очолює Чернівецьку обласну організацію НСЖУ. Профспілка друкованих видань Греції подарувала комп’ютери й ноутбуки. Облаштували для журналістів-переселенців робочі місця — і з 5 квітня центр почав працювати.
Розпочали з преси. Отримали свіжий випуск газети “Ми з України!”, яка розповідає про важливість журналістів, котрі висвітлюють війну в Україні, про історії людей на війні. Газета розійшлася між редакціями та студентами-журналістами. Потім був другий номер. Але живе спілкування — найважливіше, і у редакцію почали приходити евакуйовані журналісти, ділитися своїми розповідями. До розмов долучалися чернівецькі медійники, студенти…
Журналісти розповідали, як їм вдалось евакуюватися з небезпечних регіонів, зберегти редакції та продовжити працювати. Казали, що рятувалися від війни не самі — рятували свої колективи. Іноді під обстрілами, без копійки вирушали у світ, не знаючи, де опиняться завтра. Переселенці-медійники розповідали про роботу та про ситуацію в містах, звідки виїхали: Маріуполь, Харків, Лиман, Слов’янськ, Київ, Крим…
З самого початку до нас прибували колеги з Києва, Ірпеня, Маріуполя, з Херсонської області. Потім — з Одеської, з Запорізької областей. Звідти досі журналісти вибираються, хто як може. Спочатку ми прийняли 25 колег, але потім на Київщину люди почали повертатися. Зараз ще 15 журналістів-переселенців залишаються в області,
– згадує Володимир Бобер, координатор Центру
Діяльність Центру на Буковині
Центр допоміг колегам облаштуватися на новому місці. Тут можна знайти потрібні контакти, отримати інформацію про вакансії в медіа, програми підтримки журналістів і редакцій. Провести зустріч чи онлайн-ефір. Також Центр проводить навчальні онлайн-тренінги й семінари на теми безпеки, поведінки в надзвичайних ситуаціях. Так, піротехніки ДСНС навчали, як журналістам поводитися з підозрілими вибухонебезпечними предметами, зі снарядами, які можуть детонувати; медики з військового госпіталю — як користуватися тактичною аптечкою.
Журналістам-переселенцям, які дистанційно працюють, надали в користування 3 ноутбуки і вони організували в Чернівцях свої нові робочі місця. Так з Буковини продовжив роботу колектив інтернет-порталу 6262.com.ua зі Слов’янська — четверо журналісток. Їм також знайшли техніку для звукозапису. Тож зараз вони наповнюють сайт новинами з життя свого прифронтового міста, створюють подкасти, а також організаційно допомагають тим, хто вирішив евакуюватися чи залишається в охопленому війною Слов’янську.
Журналісти знайшли роботу і в чернівецьких медіа: на сайті “БукІнфо” друкується журналістка-переселенка з Маріуполя Світлана Обединська, яка до війни працювала в телекомпанії “Сигма”, в газетах “Мариупольская жизнь” та “Приазовский рабочий”.
Центр мені дуже допоміг. Я приїхала в Чернівці і відчувала себе так одиноко. Ми чудом змогли виїхати. Спочатку в Бердянськ, довго проходили блок-пости. Чому на Буковину? – чотири роки тому тут відпочивала з родиною, місто дуже сподобалося. А ще тут живе колега, яка колись працювала у нас в Маріуполі на ТБ. У перші дні це була така самотність… А потім мені самі подзвонили з Центру журналістської солідарності. Я почала приходити до них на зустрічі, змогла виговоритися, знайти колег-однодумців. І поступово повернулася до життя, почала писати. Мої матеріали про пережите, про досвід втрати дому, роботи, про виїзд у невідомість. Я залишаюся у професії – і це рятує. Бо сидіти і нічого не робити — це заганяти себе в депресію. Дякую центру, де завжди вислухають і підтримають“,
– говорить журналістка Світлана Обединська
Облаштування життя в Чернівцях
Тут, у центрі, журналісти, які їдуть на передову висвітлювати бойові дії, можуть отримати захисне спорядження — є два комплекти бронежилетів і касок, є тактичні аптечки. Колеги, які евакуювалися з територій бойових дій чи працюють там, отримали невелику матеріальну допомогу від донорів. Кільком редакціям газет з територій, де йдуть обстріли, надали підтримку — по 15 тисяч на найнеобхідніше.
Запропонували й культурну програму для медійників-переселенців — екскурсії визначними місцями регіону: Чернівецький університет — пам’ятка ЮНЕСКО, Хотинська фортеця, Карпати, сподіваючись, що такі заходи сприятимуть кращій адаптації колег у новому для них регіоні.
Спочатку центр відкрився у нас, а також у Львові й Івано-Франківську. Зараз уже таких центрів шість в Україні. Основним є координаційний центр в Києві при НСЖУ. Недавно створили ще два центри — у Запоріжжі та в Дніпрі. Це вже взагалі близько до передової, майже в “гарячих точках”. Щодо наших планів — невдовзі хочемо організувати для журналістів тренінг з хімічної та радіаційної безпеки, зважаючи на напружену ситуацію навколо Запорізької АЕС і потребу в таких навичках. Маємо допомагати колегам, які опинилися в біді. Навіть добрим словом підтримати, поспівчувати, вислухати. Це ознака журналістської солідарності”,
– розповідає Володимир Бобер
Нагадаємо, звернутися до Центрів журналістської солідарності може будь-який працівник чи працівниця медіа, котрі виїхали з місця постійного проживання. Вже більше сотні працівників ЗМІ отримали через них психологічну та фінансову підтримку.
Читайте також: “Дах для переселенців”. Як у Чернівцях надають прихисток переміщеним особам