Письменник, романіст, поет, прозаїк, перекладач, а зараз — волонтер. Андрій Любка після повномасштабного вторгнення займався розміщенням переселенців, відправляв медикаменти на Схід, тепер збирає гроші, купує та доправляє автомобілі для українського війська. Про війну, літературу та волонтерство – читайте в нашому новому інтерв’ю.
Письменник — це людина публічна. Він може писати про війну, ігнорувати війну, допомагати армії, чи не допомагати армії. На вашу особисту думку, то чим має займатися письменник під час війни?
Було б найкраще, щоб письменники продовжували писати, але мені здається, що не всі зараз мають можливість, не лише фізичну: стіл, час, комп’ютер, чи папір, хто як пише. Мені здається, що більшість моїх колег втратили психологічно, психічно можливість працювати над якимось творчими проектами, тому що зараз надзвичайно важко сфокусуватися. Те, що ми робили раніше для багатьох українських письменників відійшло на задній план, поставлено на паузу. Є інші термінові завдання.
З початком повномасштабного вторгнення ви дещо змінили сферу діяльності, стали волонтером. Як ви прийшли до того, що зараз робите?
З одного боку, випадково з іншого — природно. Я мав перевагу в тому, що у мене була сформована певна аудиторія. Я мав до кого звертатися. Спочатку я займався або розселенням людей, які приїздили зі Сходу або передачею гуманітарної допомоги в Харків і міста на Харківщині. Йшлося про різне, але найчастіше про медичні препарати для лікарень у промислових масштабах. Курсував такий потяг Харків-Ужгород. Він із Харкова їхав забитий людьми. Це був евакуаційний потяг. У Харків повертався абсолютно порожній, це була єдина на початку березня можливість передавати медикаменти у військові госпіталі і цивільні шпиталі і ми цими потягами передавали туди ліки.
Що стосується автомобілів для військових, на які ви збираєте гроші? Як почали це робити?
З квітня багато моїх знайомих, друзів, які до 24 лютого так, як і я були повністю цивільними особами, взагалі не мали жодного стосунку до армії. Коли вони опинилися в лавах Збройних сил, як добровольці, як мобілізовані і їх після швидкого навчання відправили на Донбас, тоді я і почав збирати гроші на першу машину. Тому що в них був великий транспорт, але мобільної машини, яка б могла їздити швидко і не по дорогах у них не було. Так склалося, що я тоді опублікував оголошення на Facebook, дав номер своєї картки і на ранок коли прокинувся, на картці були гроші вже на два автомобілі. В такий спосіб люди, які вирішили підтримати те, про що я їх просив, визначили моє заняття на наступний час. Мені вже довелося купити не один джип, а два. Відповідно вибрати його, купити, привезти в Україну, визначити до якого підрозділу він поїде, таким чином це все закрутилося. Тому я і кажу, що випадково став волонтером.
Купили 47 автомобілів
Скільки автомобілів ви закупили для бійців на передову?
Станом на 3 вересня 45 автомобілів уже в Україні, але загалом ми купили — 47. Два ще їдуть і скоро заїдуть на територію України.
Якщо підсумувати, що загалом ваш соціальний капітал дозволив акумулювати?
Загалом підсумувати дуже складно. Найбільше те, що вдалося акумулювати, що є для мене найбільшою цінністю — це довіра. Найчастіше я отримую гроші від людей, яких ніколи не бачив і потім передаю автомобілі тим людям, яких ніколи не бачив. Створився ланцюжок довіри, і мені здається, що саме це є найважливішим. Це дозволяє продовжувати роботу, яку ми робимо. Якщо говорити про ліки, то в партнерстві з комітетом медичної допомоги Закарпаття на Харків ми передали ліків на суму приблизно від 5 до 7 мільйонів гривень.
А якщо йдеться про автомобілі?
Це складно підрахувати, бо гроші надсилають у доларах, у гривнях. Дуже багато грошей я отримую готівкою. Вчора зустрів Ігоря Померанцева, тут на Meridian Czernowitz, він мені передав конверт і каже: “Це від мене на машину”. Загалом, я думаю цифра перевищує 5 мільйонів гривень, але чітко назвати я зараз її не можу. Бо це процес: поки ми говоримо, думаю, ще якісь гроші надсилають.
Чи писали ви з 24 лютого, чи вдалося щось написати?
Практично нічого не написав. Я написав 5 чи 6 есеїв, разом з колонками для української преси. Це були тексти, які я готував переважно для закордонних медіа і це було на початку війни. Один із есеїв про острів Зміїний, який називався “Над могилою Ахілла” він перекладений на 16 мов, здається. Його загальна аудиторія у світі могла сягнути 5 – 10 мільйонів. Але мені здавалося, що важливіше зараз робити щось конкретне, що можна відчути. Після того я облишив писання, не перекладаю зовсім, а зараз я навіть на листи не відповідаю — не маю часу”.
“Коли прийде потреба – доведеться йти і замінити тих, які воюють сьогодні”
А чи думали ви про те, щоб іти воювати?
“Я думав про це. Я думаю, про це думає кожен чоловік. Мій прогноз, те що я бачу сьогодні, що ця війна надовго. Нам доведеться отримати військову підготовку, можливо, військову освіту і в той чи інший спосіб, замінити тих людей, які воюють сьогодні. Це не бажання. Я думаю, що сильного бажання воювати, йти на фронт у більшості людей, які навіть воюють, немає. Це обов’язок наш. Тому коли прийде потреба, доведеться йти і замінити тих, які воюють сьогодні”.
“Знаю таких, які вважають, що це не їхня війна”
За вашими спостереженнями, як знайомі представники угорської національної спільноти ставляться до війни і чи воюють зараз?
Так, я маю знайомих, які воюють, які мають угорське коріння або вважають себе угорцями, в тому числі, які пішли добровольцями. Знаю людей, які в той чи інший спосіб підтримують ЗСУ, перераховують гроші. Хоча знаю і таких, які вважають, що це не їхня війна — це не має їх торкатися. Навіть таких, які підтримують Орбана і путіна. Вони є різні, але серед угорської спільноти Закарпаття є люди, які воюють за Україну і роблять це не через мобілізацію, а як добровольці.
Якщо говорити про творчість під час війни. Наприклад, український письменник пише книгу про війну. Чи має автор право, на вашу думку, писати про людяну сторону ворога?
Я думаю, що це дуже широка історія і кожен вирішує сам за себе. Є люди, наприклад, які продовжують спілкуватися з якимись російськими авторами, які критично налаштовані до путіна. Для мене навіть так звані «хорошие русские», які проти війни, проти путіна, контакти з ними для мене неприйнятні. Я психічно не можу витримати це і коли чую російську мову мене трохи пересмикує. Але є різні люди і я, переконаний ліберал, хотів би, щоб Україна була країною вільною, демократичною. Щоб у нас зберігалася свобода слова, плюралізм думок. Хтось безумовно має право ненавидіти і прагнути крові, помсти за своїх убитих побратимів, за окупацію нашої землі. Хтось, можливо, буде шукати людське у ворогові. Це все дуже персоніфікована історія. Але якщо сказати загально — всі мають право, бо ми живемо і боремося за те, щоб наша країна була демократична і всі мали свої права.
Як глобально на вашу думку війна вплине на культуру, і як впливає на українську літературу?
“Я говорив зі знавцями і виявляється протягом двох-трьох останніх місяців ситуація з книгорозповсюдженням налагодилася. Зараз українці масово і досить часто купують книжки. Попри те, що частина території окуповані, багато книгарень не працюють і пошкоджені логістичних маршрути. Люди намагаються купувати сучасну українську книжку аби підтримати культуру. З іншого боку, для того аби якось переосмислити своє життя. Книжка асоціюється з чимось мудрим, вічним і в такі критичні миті люди шукають якусь розраду в досвіді інших. Так само було в 2014 році. Був сплеск зацікавленості українським і тоді продажі книжок виросли. Щось схоже ми відчуваємо і сьогодні.
З того що можна купити людина обирає книгу. Якщо є можливість сходити на концерт, на якому збирають гроші для ЗСУ чи відвідати виставу. Такі маленькі радості для всіх стали важливими. Мало хто сьогодні купує житло чи автомобілі для себе. Люди переважно мають фінансові проблеми, доходи зменшуються, курс росте. Нас чекає складна зима і досить страшно дозволяти собі великі видатки. Але купити українську книжку і підтримати українське, це щось таке, що можна зробити “тут” і “зараз”. І люди це роблять. Це дуже приємно.
Андрій Любка в Чернівцях презентував нову книгу “Щось зі мною не так”. Видана збірка до ХІІІ поетичних читань Meridian Czernowitz, які відбувалися впродовж 2-4 вересня. Цьогорічні читання проходили під гаслом “За підтримки ЗСУ — на підтримку ЗСУ”. Під час Meridian Czernowitz 2022 відбувався збір донейтів на потреби українських військових.
Читайте також наш матеріал про те, куди подінуть російськомовні книги у бібліотеках Хмельницької тергромади
Перше фото: facebook/Andriy Lyubka