Війна стала випробуванням для редакцій
Повномасштабне вторгнення росії в Україну позначилося на усіх сферах економіки, в тому зокрема й на веденні медіабізнесу. Чи не в найбільшій кризі сьогодні опинилися локальні медіа в регіонах – невеликих містечках, центрах об’єднаних територіальних громад. У минулому роздержавлені ЗМІ так і не дочекалися прописаної в законодавстві підтримки від держави, а тепер і поготів на це сподіватися годі. Інфляція «з’їла» і без того невеликі редакційні бюджети.
Ситуація у громадах
Через подорожчання паперу видання скоротили обсяги: замість колишніх 12-16 сторінок тепер виходять на 8-10, а дехто взагалі обмежився «бойовим листком» на 4 сторінки. І це тоді, коли йде війна і запит на якісну інформацію зростає. Читач у регіонах чудово ознайомлений з тим, що відбувається в центрі – проте має дуже приблизне уявлення, що ж діється в його чи в сусідній громаді.
З вересня «Укрпошта» відкрила передплату видань на 2023 рік. Однак буковинські редактори б’ють на сполох, адже не пам’ятають, щоб їм доводилося проводити передплату за такої кризи.
Голова Чернівецької обласної організації НСЖУ Володимир Бобер стурбований:
– Що буде з передплатою, сказати важко. Тонна паперу нині коштує коло 3 тисяч євро. Це непідйомна ціна для невеликих газет. У таких обставинах навіть складно щось планувати. Тут би цей фінансовий рік дотягнути. В області є редакції, які закрили друковані версії. Дехто виходить раз на два тижні, щоб зекономити. Про штати взагалі не хочеться говорити. Це сумна тема – журналісти звільняються, їдуть як біженці за кордон. Тиражі впали катастрофічно! Навіть ми – обласна газета «Погляд» – нині маємо всього 1,5 тисячі передплатників, а популярний обласний тижневик «Молодий Буковинець» з п’ятдесяти з лишнім тисяч читачів у цьому кварталі ледь на семи втримався. Що вже казати про районки?
Якщо збережеться така тенденція, очільник буковинської журналістики впевнений, що місцевим редакціям доведеться обмежитись хіба що сайтами. Вкладень у них небагато, хоча й доходу – теж. Доведеться жити на мізері за таких складних часів. А от частина аудиторії – старше покоління, сільські передплатники – постраждають. Газета до них вже не буде приходити.
На що сподіваються редактори?
Яка ж ситуація в локальних медіа, дізнаємося з перших вуст – від редакторів.
Одні з найвищих тиражів в області мала буковинська газета «Хотинські вісті» – цілком конкурувала з обласними. Зараз же при нестабільній економічній ситуації друкарня щомісяця піднімає вартість послуг. Не маючи можливості в умовах війни будувати якісь плани, «Хотинські вісті» не наважилися оголошувати річну передплату, хоча раніше саме вона давала неабиякий дохід. Коментує головна редакторка Тетяна Коваль:
– Річна передплата була в нас пільговою. Це давало можливість читачам заощадити, а нам – здобути певну стабільність. Але зараз для нас загадувати на рік уперед неможливо. Ми оголосили передплату тільки на перше півріччя 2023 року й при цьому були змушені підняти ціну на 70 відсотків. Це необхідно, щоб вийти хоча б на собівартість, а не видавати газету собі у збиток. Річ у тім, що передплатна ціна формувалася ще торік у серпні, а вартість друку постійно щомісяця зростає, адже папір тепер завозять не з Білорусі, а з Європи, при цьому курс гривні значно впав. Зараз за нашими розрахунками піврічна передплата обійдеться у 206 грн., але для людей навіть таку суму сутужно знайти. Ми говорили з листоношами: передплата йде дуже важко. Побачимо по ній – чи готові люди сплачувати ту ціну, яку ми запропонували. Якщо готові – працюватимемо далі. А як побачимо, що передплата занадто низька, – будемо закриватися.
Тотальна криза
Рекламний ринок малих громад не такий великий, щоб редакції змогли виживати. Зрозуміло, що рекламники зацікавлені у великому охопленні аудиторії. Адміністрації територіальних громад угод з редакціями теж майже не укладають, лиш час від часу пропонують матеріали на умовах оплати. Тож скрута зусібіч.
Тетяна Коваль каже, що через всі ці причини їхня редакція практично розпадається, бо працівники не можуть вижити на три тисячі гривень. Молодь розійшлася, хіба двоє пенсіонерів ще дописують, погодившись на такі кошти. А щодо державної підтримки – вже й не сподівається:
– Коли ми з комунального ставали приватним виданням, нам багато обіцяли. На перший час, щоб техніку, наприклад, оновити… Але так ніхто нічого й не дав. Заговорюють цю тему в державі – не більше, а чітких пропозицій нема. У цій ситуації найбільше тривожить непередбачуваність майбутнього, неможливість спланувати подальші дії.
Головна редакторка газети «Вижницькі обрії» Марина Кисилиця підтверджує думку колеги:
– Ми всі в такій ситуації. Спочатку пандемія поставила нас у важкі умови, а тепер війна – ще важче стало. У нас десь на третину зменшився тираж. Це дуже відчутно. Якщо ми мали три тисячі передплатників, то зараз ледь дотягуємо до двох. Реклама вся практично на нулю. Ми ще якось виходимо, стараємося зберегти тих читачів, яких маємо. Виходимо на 8 сторінках і поки обсяг не зменшили. А ось колектив, на жаль, втрачаємо. Працюємо – як у вахтовому режимі: хтось випускає газету, решта йдуть у відпустку за власний рахунок, а далі знову міняємось. Не знаємо, доки так зможемо. Більшої кризи за всі роки не пригадую.
Ганна Вакарчук, головний редактор новоселицького видання “Слово правди”, за будь-яких обставин хоче зберегти вихід газети, бо вважає, що потім відроджувати її з нуля буде набагато складніше.
Ще є шанс врятувати передплату
Редактори сходяться на думці: якщо держава, журналістські організації або міжнародні донори активно не підтримають українську локальну пресу – закриється багато газет по всій Україні. Коли немає можливості напряму коштами підтримати інформаційну сферу, просять хоча б про якісь податкові пільги, податкові канікули. Інакше для багатьох друкованих ЗМІ передплата-2023 може стати останньою.
Читайте також: “Ми з України!”: як працює на Буковині Центр журналістської солідарності
Фото надане редакцією “Хотинських вістей”