Техногенний розвиток, орієнтація на максимальне використання земель під сільське господарство, заборона перевірок бізнесу. Все це спричинило погіршення стану довкілля в Україні ще до повномасштабного російського вторгнення. А після 24 лютого навіть на територіях без бойових дій, як Хмельниччина, руйнівні для екології процеси тільки поглибилися. І відбулося це, зокрема, через послаблення до них уваги з боку суспільства. На тлі таких тривожних тенденцій у Хмельницькій області з’явилася перша спільнота, яка опікується водними об’єктами. Громадську організацію “Річки Хмельниччини” створили для привернення уваги до стану водойм регіону. Серед ініціаторів об’єднання – еко-активісти, колишні посадовці, студенти.
Зареєстрували “Річки Хмельниччини”, щоб бути помітнішими
Один з активістів ГО “Річки Хмельниччини” – Павло Везденецький. Раніше чоловік працював на комунальному підприємстві “Київводоканал”. Відповідав там за створення навчальної програми на основі кращих європейських практик. Тепер займається дослідженням причин забруднення водних об’єктів та способів поліпшення ситуації.
“В Європі підхід став інтегрованим. Там “Водоканал” думає не просто про воду в крані, а й про усю воду в межах басейну річки: поверхневу, підземну, дощову, тощо. Але потім нове керівництво “Київводоканалу” перестало підтримувати реформи. Я переїхав назад у Хмельницький і побачив, що тут все значно погіршилося, ніхто не займається водною галуззю, і річки занехаяні”, – пояснює Павло Везденецький.
За словами хмельничанина, разом з іншими активістами вирішив створити громадську організацію, щоб до них поставилися серйозніше. Зрештою на спільноту таки звернули увагу – пересічні мешканці й журналісти, але не влада.
Де каналізація?
Наразі одним з основних чинників забруднення водойм Хмельниччини активіст називає поліпшення добробуту населення. Проте технічний прогрес, на думку Павла, роками не поєднувався зі збільшенням капіталовкладень у комунікації для очистки води.
“Всього начебто стає більше і краще, але хронічно не дофінансовується водна галузь. Наприклад, на Хмельниччині очисних споруд немає в Летичеві й Чорному острові. А в цих селищах є також багатоповерхівки, і людські нечистоти фактично відстоюються тільки у ямах-відстійниках, а потім потрапляють у Південний Буг”, – зазначає член громадської організації.
Інший активіст ГО “Річки Хмельниччини” – Віктор Карван, корінний хмельничанин та колишній депутат Хмельницької міської ради (1990 -2002 рр.). Його хобі – подорожувати берегами річок Хмельницької тергромади і фотографувати природу. Під час таких мандрівок чоловік дійшов висновку: у хмельницькі водосховища вода потрапляє чистою, а от витікає вже сильно забрудненою. Це, вважає Віктор, означає: відповідальні за засмічення Південного Бугу – побутові й промислові водокористувачі обласного центру. Цю проблему можна було би вирішити масштабнішим каналізуванням приватного сектору.
“Передусім має бути широка програма каналізування. Тому що Хмельницький у такому місці, де в деяких мікрорайонах неможливо зробити нормальний септик, який би не пропускав фосфати у ґрунтові води. А потім це несеться до Південного Бугу”, – каже Віктор Карван.
А що в аналізах?
Формально в районі двох хмельницьких водосховищ вода вважається придатною для купання. Про це свідчать результати періодичних досліджень, які проводить Хмельницький обласний центр контролю і профілактики хвороб. Проте, на думку Павла Везденецького, такі оптимістичні висновки – наслідок навмисно завищених свого часу нормативів.
“У ЄС норматив умісту сполук фосфору у поверхневих водах – 0,035 міліграмів на літр, а в Україні – 3,5 мг/л. Тобто у нас норматив завищений в 100 разів! І коли приходять результати, то виходить, що по фосфору все в нормі”, – пояснює Павло Везденецький.
У річки й інші водойми сполуки фосфору потрапляють через повсюдне використання населенням миючих засобів. А також – з полів, де їх вносять у ґрунт разом з добривами. Сполуки фосфору повільно розкладаються, накопичуються у водоймах і спричиняють бурхливий ріст водоростей та інші негативні явища. Після зниження температури й скорочення світлового дня ці водорості починають відмирати і падати на дно. При загибелі вони генерують сильні токсини, а при гнитті – посилено споживають кисень. Усе це може спричинити загибель риби.
Агрохолдинги-шкідники
Влітку хмельничан турбував сморід – усім містом поширився стійкий запах фекалій. Як з’ясувалося згодом, причиною неприємного запаху стало неправильне внесення агропідприємством в землю органічних відходів. У поліції за цим фактом навіть відкрили кримінальне провадження за частиною першою статті 239 Кримінального кодексу України «Забруднення або псування земель”.
“Тоді вилили 100 тон свинячого гною на поля, а то і більше. Через використання добрива, звісно, було забруднення водних ресурсів. І це забруднення продовжується. Бо аграрії на подільських схилах розсипають добрива, а після дощу ці добрива обов’язково потрапляють у водостоки, бо вони не можуть туди не потрапити. Але щоб це довести, потрібні системні дослідження, а їх ніхто не фінансує”, – зазначає Павло Везденецький.
Саме агрохолдинги та дрібних фермерів еко-активіст вважає основними винуватцями погіршення якості води та обміління річок. Оскільки через жадобу здобути якнайбільшу вигоду аграрії не дають ділянкам “відпочити” й прагнуть засіяти навіть наділи біля водойм, знищуючи там рослинність.
“Фермери думають: “О, є вода, а ми ще засіємо тут кукурудзою або соняшником”. Найсмішніше, що часто з того нічого не виходить. Тому що, коли туди їде трактор чи комбайн, то загрузає. В Європі зараз є вимога збільшити частку природних територій. Тобто країни ЄС мають зробити так, щоб не менше 30% всієї площі в них були під природу. А Україна тим часом має бути житницею всього світу”, – каже Павло Везденецький.
Не на часі?
З початком великої війни ігнорування проблеми забруднення водних об’єктів тільки поглибилося, вважає еко-активіст. У населення відсутній запит на вирішення екологічних негараздів, у підприємств – відмазка завдяки мораторію на проведення деяких видів перевірок.
“В Україні загалом зруйнована система екологічного нагляду. Нещодавно була історія: “Хмельницькводоканал” хотів перевірити бізнес з виробництва килимів. Нормальний контракт передбачає, що індустріальне підприємство, яке скидає стоки на очистку в міську мережу, платить не просто за об’єм, а за еквівалент тих стоків. Чим вони густіші, тим важче їх обробити. Ця фірма відмовлялася пускати представників КП “Хмельницькводоканал”, – наводить приклад Павло Везденецький.
Окрім того, в суспільства наразі обмежений доступ до інформації про стан довкілля. А спроби її добути можуть наштовхнутися на несподівані перешкоди. Зокрема, активісти ГО “Річки Хмельниччини так і не змогли дізнатися, на чийому балансі перебуває водосховище на Південному Бузі.
“Від організації ми подали запит, і з’ясувалося, що у водосховища нема власника. А паспорт водного об’єкту ще від 1956 року. Але у 80-тих роках водосховище розширили рази в чотири. Невідомо, хто зараз відповідає і за водосховища у мікрорайонах “Дубове” та “Ружична”, – розповідає Віктор Карван.
Не вдалося громадським активістам дізнатися і дані моніторингу води в Південному Бузі, який проводив Хмельницький обласний центр з гідрометеорології.
“Гідрометеоцентр у Хмельницькому має дві контрольні точки на Південному Бузі: одну вище за течією, іншу – нижче. Я хотів, щоб вони надали результати фізико-хімічних аналізів проб води за 5 років, оскільки це єдина організація, яка системно моніторить річку. А вони мені відповіли: ці дані надаються на комерційній основі. Хоча є Орхуська конвенція, згідно з якою громадяни країн повинні мати безперешкодний доступ до інформації про стан довкілля”, – зауважує Павло Везденецький.
Попри ігнор від влади, активістам ГО “Річки Хмельниччини” таки вдалося почати співпрацю з хмельницьким комунальним підприємством “Парки і сквери”. Їхній головний інженер відвідав кнференцію із вивчення польського досвіду з управління дощовими водами і підтвердив зацікавленість у подальшій співпраці. Європейців запитають, як поліпшити стан води в озерах парку ім. Михайла Чекмана,та як розбудовувати “дощові клумби” для очистки дощової води
“Якщо зайнятися міським водосховищем, то реально покращити якість води в ньому за три-п’ять років. Ми маємо таку мету. Будемо пояснювати, що і для чого робити. У нас робоча група з представниками французького агентства. Тобто всі пропозиції ми беремо з європейської літератури. Треба навчити людей, бо вони цього робити поки що не вміють”, – підсумовує Павло Везденецький.
Надалі ГО “Річки Хмельниччини” спільно з європейськими фахівцями розроблятиме комплексний план із порятунку Південного Бугу та пояснюватиме його громаді. Якщо жителі підтримають цю ініціативу, її виноситимуть на розгляд владі.
Головне фото – зі сторінки Віктора Карвана.
Читайте також: Екологія та люди. Регіональний ландшафтний парк «Сеймський»