Українські мігранти, які виїхали за кордон після повномасштабного вторгнення, зустрілися з новими викликами: пошуком житла й роботи, влаштуванням дітей у школи і садочки, підтвердженням дипломів, отриманням медичних послуг. Фактично, ці люди почали життя з нуля. “Коли нема де зупинитися і весь час мчиш далі” – так описав буття емігрантів Еріх Марія Ремарк. Проте зараз новоприбулим усе ж не так складно, як у буремні часи Другої Світової війни. І на допомогу часто приходить не лише живе спілкування, а й онлайн-спільноти.
Ще до 24 лютого українці за кордоном створювали віртуальні пабліки для обміну інформацією. Після повномасштабного російського вторгнення ці групи поповнилися новими підписниками, обговорення тут стали жвавішими. Ми проаналізували кілька пабліків у різних країнах та дізналися, яку інформацію звідти черпають жителі Хмельниччини та інших регіонів України.
Групи в Польщі
Більшість українських біженців обрали для переїзду саме Польщу. Це можна пояснити і спільним кордоном між нашими державами, і близькістю культурних традицій, і тісними економічними зв’язками. За даними Польської прикордонної служби, від 24 лютого з України сюди приїхали майже 6,8 мільйонів осіб. Понад 5 млн. попрямували у зворотному напрямку. На допомогу українцям Польща вже витратила майже 1% від свого ВВП. Проте поступово в країні почали згортати чимало безоплатних опцій для співвітчизників. З червня у більшості польських міст став платним проїзд у громадському транспорті, з липня – квитки на всі напрямки руху поїздів. На вокзалах же щезли намети з безоплатними стравами.
Проте, до прикладу, пов’язані з дітьми виплати залишилися. Це і 500 злотих для всіх неповнолітніх, і 1000 злотих для жінок, які не працюють за трудовим договором і йдуть у декрет. У групах, які адмініструють українці, можна прочитати поради, як правильно оформити соціальну допомогу.
Наприклад, в групі “Українці в Катовіцах” за жовтень уже декілька повідомлень про те, як у Польщі виготовити біометричний паспорт. Запити пов’язані із тим, що на початку повномасштабної війни багато співвітчизників виїхали або з паспортом громадянина України, або взагалі без документів. Тепер же перед ними постала необхідність легалізуватися.
Теми дописів охоплюють різні сфери: одні шукають безоплатні дитячі візки, роботу для осіб з інвалідністю, стоматологів, навіть уточнюють, чи можна провозити з України сало. До речі, цей допис зібрав понад 100 коментарів. Думки при обговоренні розділилися.
Є й українці, які в групі пропонують свої послуги: манікюр, відновлення волосся, виготовлення пельменів і ляльок-мотанок.
Хмельничанка Ірина, яка зараз мешкає у Варшаві, відзначає: не всі такі пабліки корисні, а в деяких з них адміни вимагають гроші навіть за вочевидь некомерційні оголошення.
“Нещодавно перевірила всі ці пабліки репостом оголошення про безкоштовне лазерне шоу, фестиваль “Отроків” – частина адмінів оголошення не пропустили. Хоча є корисні групи для пошуку роботи. Переважно адміни заробляють. Навіть у моєї подруги з дитиною з неповносправністю адмін вимагав гроші за коротке оголошення”, – каже Ірина.
А 17-річний хмельничанин Ілля, який наразі навчається в Катовіце на фітнес-тренера, зізнається: інколи проглядає інформацію лише в одному пабліку – “Uwaga, śmieciarka jedzie – Śląsk i Katowice”. Тут містяни, переважно поляки, публікують дописи про непотрібні їм в господарстві вживані речі. Часто пропонують дивани, іграшки, шафи.
“Подібна група є у і Варшаві. Мої знайомі українці звідти знайшли собі так системний блок, аудіосистему та посудомийну машину. Трохи підремонтували і тепер користуються. Поляки виставляють в оголошенні адресу. Буває, що річ уже винесли на смітник. Хто перший туди приїде, тому і дістанеться. Я шукав, чи не викидають велосипед. Але поки такого не знайшов”, – розповідає юнак.
Онлайн-спільноти в Чехії
До Чехії, попри відсутність спільного з Україною кордону, також виїхали чимало українців. Ця країна, як і Польща, була традиційно популярною для трудової міграції співвітчизників. Українська діаспора тут найбільша і найорганізованіша.
Одразу після 24 лютого біженці могли претендувати в Чехії на фінансову підтримку в розмірі 5 тисяч крон лише за наявності спеціальної візи тимчасового захисту. У травні ухвалили зміни: якщо мігранти отримали безкоштовне житло, харчування і засоби гігієни, таку допомогу їм уже не мали давати. Проте оскільки мало хто претендував та всі перелічені опції, то більшості українських переселенців досі виплачують ці кошти.
З 25 липня українські біженці в Чехії більше не можуть користуватися безкоштовним медичним страхуванням, яке надавала держава в рамках тимчасового захисту. Безоплатне страхування лишили для дітей до 18 років, літніх людей віком від 65 років, біженців з інвалідністю, зареєстрованих на біржі праці, студентів, а також батьків із дитиною до 7 років або з двома та більше дітьми до 15 років.
Одна з особливостей Чехії – відчутний брак працівників у багатьох сферах. За даними Міністерства праці, дефіцит робочої сили тут міг доходити до 260 тисяч незайнятих вакансій. Ці процеси відображаються і в пабліках. Наприклад, у групі “Українці в Чехії. Оголошення Прага” постійно повідомляють про вакансії. Часто вони стосуються тих сфер, де традиційно працює більше чоловіків. Наприклад, будівництво.
Хмельничанка Вікторія, яка від початку повномасштабної війни виїхала до Чехії, каже: їй довелося стикатися з різним ставленням. Найбільше допомагали дві українські подруги, які жили в Чехії раніше. Жінка також вдячна чеській родині за надання житла в місцевому селі. Бували, за її словами, і випадки демонстрації неприязні.
“Загалом чула про різні конфлікти, сама намагалася уникати, ігнорувати, проходити повз, коли щось казали. З роботою особливих проблем в Чехії нема. Хто без дітей або зі старшими дітьми – знайшов працю швидко. Навіть слово “праця” однакове в нас. А от з малими дітьми важко”, – зазначає Вікторія.
Ганна з Миколаєва, яка виїхала з дітьми навесні, раніше в Чехії була всього один раз. Зараз користується десятьма регіональними групами, пов’язаними з місцевістю, де вона зараз перебуває. Ще двома – про соціальну активність. Також жінка підписана на декілька мовних спільнот та загальночеських пабліків. За її словами, для облаштування побуту на новому місці корисними виявилися групи “Daruji za odvoz – pouze Brno” і “Zdarma – Darují – Za odvoz – Brno a okolí”.
“Знайшли собі безкоштовну шафу, дитині – стіл для навчання, який віддали чехи, а також купили в чотири рази дешевше комод. Через одну з груп підібрала дитині адаптаційні курси на два місяця – для тих школярів, які на той момент не пішли до чеських шкіл. Через інтернет знайшла собі роботу. Є також група “StandWithUkraine – Brno”, де організовуються мітинги та інший проукраїнський двіж. Цю групу організувала дівчина з Дніпра. В групі повідомляють про заходи, відсилаючи запрошення”, – розповідає Ганна.
Пабліки в Німеччині
За даними міністерства внутрішніх справ ФРН, з початку війни до країни прибув майже мільйон українців. Біженцям тут взялися виплачувати від 300 до 450 євро одноразової допомоги, запропонували житло, мовні курси і безоплатні школи й садочки для дітлахів.
З часом мігранти осягнули відмінності між способом мислення та організації справ українців та німців. Не всі змогли прийняти такі місцеві особливості, як бюрократію, тривале очікування термінів, офіційні угоди на всі послуги. Водночас українці вподобали місцевий підхід до сортування сміття, комфортний транспорт, ставлення до осіб з інвалідністю, збереження екології.
Про все це й про інші відтінки життя в Німеччині у своїй групі “Как феникс из пепла” розповідає колишня жителька Старокостянтинова Олена Храмцова (Bulut). Жінка вже 20 років живе і працює в Німеччині. Тут вона вийшла заміж, тут народилися її діти. Олена з українським дипломом учителя в Німеччині працює вихователем у дитячому хірургічному відділенні містечка Хайдельберг. Також вона пройшла навчання з психологічного консультування.
З початком російського вторгнення українка переформатувала свою групу для психологічної підтримки в паблік з порадами українським біженцям.
“Наповнення групи і каналу займає багато часу. Я це інтегрую в свій день. Для фейсбуку знімаю маленькі відео, як користуватися апаратом для купівлі квитків. Це дуже зручний формат. Можу писати мотиваційні дописи. Дивлюся на ці інструменти – канал і група – як доповнюючі”, – відзначає блогерка.
За словами Олени, українці в Німеччині часто стикаються з проблемою невизнання дипломів про вищу освіту. Їм доводиться або обирати низько кваліфіковану роботу, приміром, на складах, або ж перевчатися.
“Приїздить готова людина, яка мала освіту, роботу, своїх клієнтів, свою зону комфорту. А в Європі вона ніхто. І людина в 45 років має починати звідти, звідки починає 20-річна. Це важко і не кожен може в собі знайти цю силу, щоб сказати “я почну життя з нуля”, – вважає Олена.
Головне фото – колаж авторки.
Про те, наскільки важливо черпати дані лише з перевірених джерел, читайте в матеріалі “Дніпро Регіон”: реклама, астрологи і війна”.