Стереотипи про жінок — це проблема, яку досі можна побачити у регіональних і всеукраїнських медіа. Деякі журналісти наголошують на зовнішньому вигляді успішних жінок, а не про те, що вони роблять чи говорять. Натомість коли пишуть про чоловіків, то зосереджені на їх діях та словах.
Наприклад, на сайті ТСН.ua акцентується увага на одязі співачки Руслани Лижичко, яка у червні приїжджала на Донеччину. Ось таким є заголовок: «Руслана в мінішортах та у бронежилеті приїхала на фронт і нарвалася на хейт: «Де штани». Медіа посилається на відео, де співачка звернулася до НАТО із закликом якомога швидше надати Україні літаки F-16. Однак, редакція сайту, як і деякі користувачі соцмереж, більше цікавилися зовнішнім виглядом Руслани, а не тим, про що вона говорить.
Нещодавно принцеса Уельська Кейт Міддлтон разом з сім’єю була присутня на чоловічому фіналі Вімблдонського тенісного турніру в Лондоні. На сайті ТСН.ua вже є про це новина «Із сукнею принцеси Кейт сталася неприємність на публіці». У тексті йдеться, що сукня Кейт Міддлтон пом’ялася. Але ж з ким такого не буває? Навіть у принцеси трапилось.
А раніше на цьому сайті критикували за відсутність манікюру: «Нехтує манікюром: нігті Кейт Міддлтон мають недоглянутий вигляд». Сайт транслює стереотип про недоглянутий вигляд у разі відсутності манікюру з салону краси. При цьому у новині зазначено: «Принцеса Уельська іноді покриває нігті напівпрозорим лаком, але явно не звертається до майстра манікюру, щоб привести нігті до ладу». Але, якщо сама фарбує нігті лаком, то манікюр все ж у неї є, але свій.
Першу леді України Олену Зеленську також часто оцінюють: який вона має вигляд і що одягає. На рівненському сайті «РадіоТрек» є текст із заголовком: «Недоречне кімоно. Стилістів Олени Зеленської підловили на помилці». У тексті оцінюється три образи першої леді, але назва тексту вказує та те, ніби оцінено тільки один. Крім того, в публікації дивно сформульована критика вбрання: «Днями перша леді Олена Зеленська зустрілася з президентським подружжям Південної Кореї. Спеціально до цієї події Олена Зеленська обрала відповідний костюм, де рукава жакета віддалено нагадали кімоно через кльош та довжину до ліктя…». Отже, якщо одяг віддалено нагадує кімоно — це не класичне кімоно. А якби вона прийшла в кімоно, то тоді що? Крім того, у тексті автор посилається на «модних експертів», але не вказує їх. Також немає чіткого відокремлення фактів від коментарів, а це теж є порушенням професійних стандартів журналістики.
20 липня Олена Зеленська зустрілася у Києві з адміністраторкою Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) Самантою Пауер. Разом вони відвідали Михайлівсько-Рубежівську амбулаторію, що в Ірпінській громаді. Але у назві новини на сайті ТСН акцентується увага на вбранні: «У стильному комбінезоні з кулоном-хрестиком: Олена Зеленська відвідала амбулаторію на Київщині», або «У чорних лоферах і захисних окулярах Олена Зеленська на Харківщині».
На сайті «Бульвар Гордона» теж одразу оцінюють її зовнішність: «Новий образ Зеленської. Перша леді України для зустрічі із дружиною президента Південної Кореї обрала костюм від українського виробника. Фото». Першочерговою інформацією є вбрання, а не зустріч.
А цієї весни на сайті «Главком» йшлося про те, що «Олена Зеленська зустрілася з шейхом ОАЕ та приголомшила світ елегантним виглядом (фото)». Як другорядна подається далі інформація, що також Олена Зеленська взяла участь у саміт Forbes 30/50, який збирає найвпливовіших жінок світу.
Стереотипи не варто переносити у медіа
Стереотипи про жінок бувають різні. Не лише щодо одягу й зовнішності, а й віку (ейджизм), про успіх у кар’єрі тільки завдяки чоловіку, а не досягненням жінки. Ще частими є недоречні формулювання про участь жінок у ДТП: нібито це сталося через те, що водійка авто є жінкою. Цей стереотип спростували не раз, але жарти та анекдоти час від часу про це з’являються в інфопросторі. Як показав Гугл-пошук, редакції можуть видаляти з сайтів такі новини через деякий час, якщо інші будуть публічно скаржитись на це.
Стереотипи містять таке поняття, як лукізм та об’єктивація. Таке з’являється, коли автор публікації транслює стереотип щодо того, який повинна мати вигляд жінка.
Як зазначено у «Словнику гендерних термінів», лукізм (від англ. «look» – зовнішність) – це форма соціальної дискримінації, що характеризується упередженим ставленням до людей, чия зовнішність не відповідає загальноприйнятим стандартам краси.
Лукізм іноді є і у новинах про політиків-чоловіків, наприклад, оцінювання чи висміювання зачіски політика Боріса Джонсона, або ж президента США Дональда Трампа.
Критика тіла — порушення особистих кордонів іншої людини
Нещодавно у соцмережах почалось цькування виконувачки обов’язків директорки музею Голодомору Лесі Гасиджак через її зовнішність.
Юрист Клим Братківський написав пост у Facebook з дискримінаційними висловлюваннями. На його думку, очолити музей Голодомору має військовий, який пройшов полон і знає, що таке голод… Він вважає, що Леся Гасиджак не може бути керівницею музею Голодомору через невідповідну зовнішність. При цьому, автор посту сам написав, що це можна це називати лукізмом, бодішеймінгом чи фетшеймінгом…
Дивно, що таке написав юрист, який мав би знати, що на таку посаду обирають людину не через зовнішність, а її професійні знання та здобутки.
У Статті 24 Конституції України йдеться про рівні права жінок та чоловіків перед законом. І ніхто не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Також у статті 28 Конституції України зазначено, що кожен має право на повагу до його гідності. А у даному пості ми бачимо неповагу через зовнішній вигляд людини.
Як медіа поширюють стереотипи
Буває також, що і жіночі журнали поширюють стереотипи. Наприклад, на сайті «Elle Ukraine» була стаття «Як «правильно» старішати або чи є життя після 30 років». Це приклад ейджизму – дискримінація за ознакою віку.
Назва цього тексту така, що можна подумати, що після 30 років життя закінчується. Ілюстрація тексту теж недоречна, адже зображені акторки серіалу «Секс і місто», яким більше, ніж 30 років. Цей текст видалили з сайту після численних обурень у соцмережі Facebook.
Стереотипними є уявлення, якою жінка має бути у певному віці. Наприклад, у статті «Як у 54 виглядати на 35: секрети краси Дженіфер Лопез» чомусь вирішили, що співачка має вигляд 35-річної. Сприйняття віку залежить від того, хто і як собі уявляє певний вік. Набагато кращим є заголовок у журналі «Lush magazine»: «From Skin to Nails, How Jennifer Lopez Looks So Insanely Good at 54» (Від шкіри до нігтів: як Дженніфер Лопес виглядає так шалено добре у свої 54 роки). У цьому заголовку немає порівняння з іншим віком, а лише зазначено, що актриса й співачка має добрий вигляд.
Ще один приклад ейджизму можна побачити на сайті Today у новині «Моніка Беллуччі показала ідеальний костюм для жінок за 50 років». Цікаво, чому вирішили, що цей костюм лише для жінок певного віку. Можливо через вік авторки, але це не значить, що такий костюм не підійде жінкам іншого віку, бо це тільки для тих, кому за 50.
Ще бувають випадки, коли медіа недоречно оцінюють зовнішність інших. У липні цього року українська співачка Ольга Полякова заявила, що подає до суду на видання «Главред» за цькування її дочки за зовнішність. А все через новину із заголовком «Полякова показала сильно розповнілу доньку і змусила її тренуватися». Зараз цієї публікації немає на сайті, адже її видалили.
Стереотипи про жінок та лукізм — завжди недоречні
Координаторка Волинського прес-клубу, керівниця проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики» Богдана Стельмах зауважує, що лукізм і стереотипи недоречні ніде й ніколи:
«Ми не можемо говорити, що ось тут права людини мають значення, а тут ні. Вони мають значення завжди. Однак маємо розуміти, що медіа – це не окрема, ізольована від суспільства структура. А воно просякнуте стереотипами щодо жінок і чоловіків: як вони мають одягатися, як поводитися, чим займатися. Нас цьому навчають змалку, упродовж життя у нас формується картина світу, наповнена стереотипами. Й очевидно, що медіа часто стають ретрансляторами цих стереотипів – через незнання, або зумисне».
Що потрібно, аби об’єктивації жінок у медіа не було
Богдана Стельмах розповіла, що її досвід комунікації з журналістками й журналістами різних областей України свідчить, що люди часто не ідентифікують певне висловлювання, уявлення про людину чи її сприйняття як стереотип і тим більше – не бачать у цьому шкоди. Тому в цьому випадку важливою і результативною є просвіта, чим вона з колегами цим і займається. Проте є й інша категорія медівників і медійниць – які свідомо поширюють стереотипи й упередження, вони не хочуть відмовлятися від уже сформованої картини світу, їм комфортно в ній, вони не бачать для себе загрози.
«В цьому випадку я бачу кілька шляхів зміни ситуації, які не виключають одне одного, а можуть відбуватися одночасно. Один – це юридична відповідальність. Інший – внутрішньоцеховий тиск, коли поширювати стереотипний, дискримінаційний контент, бути сексистом стає некомфортно, коли твої ж колеги не будуть сміятися з тупих жартів, а скажуть тобі, що це неприпустимо. Власне, на скарги про стереотипний і сексистський контент реагує Комісія журналістської етики. Третій – суспільний тиск. Є чимало прикладів, коли сексистський контент у медіа збурював хвилю гніву і медіа змушене було відповідно реагувати. Але для того, щоб суспільство реагувало, воно має бачити, ідентифікувати неприйнятний контент. І тут ми приходимо до однієї з функцій медіа – впливу на суспільну свідомість. А отже, чим більше контенту буде стосуватися питань рівних прав жінок і чоловіків, чим більше йтиметься про шкоду гендерних стереотипів – тим більш обізнаним і розвиненим буде суспільство», — наголосила експертка.
Заголовний колаж авторки.
Читайте також: Сімейне насилля і війна: статистика знизилась, явище – не зникло.