У невеличкому селі Росішки, що за 30 кілометрів від кордону із Донеччиною, від початку року працює дитячий гурток, де місцева майстриня Ірина Северин навчає малечу мистецтву сіноплетіння та сіномотання. Жінка ділиться своїм досвідом, який отримала 6 років тому. Пані Ірина відкрила для себе це заняття під час роботи директоркою Будинку культури. Одного разу, готуючись до чергового фестивалю, їй спало на думку використати сіно, як матеріал для поробок.

З того часу майстриня удосконалила своє вміння. А після того, як торік через російський обстріл Харкова втратила молодшого сина, вирішила ділитися ним із сільською малечею. Так у селі виник гурток “Сіно-craft об’єднує”. Під час занять дітки мотають та плетуть із сіна різноманітні вироби, які ще й продають. А отримані кошти малі волонтери передають на потреби військових. Пані Ірина каже – така діяльність допомагає їй повернутися до життя після сімейної трагедії.

Теплий, але не спекотний день. Майстриня Ірина Северин на своєму подвір’ї у селі Росішки розкладає сіно і готується до нового заняття. Щосереди в її дворі гамірно – на гурток сіноплетіння та сіномотання збираються місцеві школярі. На цей раз їх троє – Валерія, Сергій та Ганна. Усі за столом і пані Ірина показує, з чого завжди починається робота.

– Сіномотання – це коли беремо ми сіно, спочатку його побризкаємо водичкою, потім набираємо в руку. Все, що нам заважає, викидаємо, що колеться – теж. Спочатку обов’язково бризкаємо сіно, щоб у нас не було алергії та щось можна було з нього зробити, – пояснює майстриня.

Цього разу гуртківці змотуватимуть із сіна гусаків. Їх діти одразу назвали бойовими. Пані Ірина показує фігуру, яку зробила напередодні – і діти беруться за справу. Починають із тулуба і тісно його закручують. А поки робота триває…

Ідею сіноплетіння «підказала» корова Ромашка

….Ірина Северин розповідає, що протягом 35-ти років була директоркою Будинку культури. Каже, що ніколи не займалася рукоділлям, бо головними її обов’язками були організація гуртків і концертів. Щороку учасники гуртків брали участь у різноманітних фестивалях і одного разу пані Ірина вирішила запропонувати створити на одне із фольклорних свят новий виріб.

– Одного разу я ось так проходила повз сінник. Побачила сіно і подумала – може з нього щось можна зробити?! Зайшла в інтернет і так – там дуже багато знайшла! Я дуже захопилася і перший виріб, що робила, почала виготовляти у техніці сіноплетіння. Поколола собі ручки і такий він кривенький вийшов, – згадує Ірина Северин свій досвід 6 років тому.

Та до роботи після того взялася і художня керівниця Будинку культури. Вона мотала з сіна іграшки, а Ірина – плела посуд. У справі допомагав чоловік – він заготовляв сіно для родинної годувальниці корови Ромашки й Ірина з того обирала матеріал для свого хобі. Його нині зберігає у «сінобазі» – господарчій споруді, де раніше була баня і показує:

– Таке сіно йде на мотанки – мотаємо з нього. Це цьогорічне сіно і воно коротеньке. А таке сіно – довге – це з минулого року. Скошене воно у балці. Чоловіку отак стану на дорозі у балці і кажу – мені, будь ласка, отам покоси і отам покоси. Тому що, як побачу гарне сіно – таке, що йде стеблом великим довгим, то це йде на сіноплетіння для екологічних моїх виробів посуду.

Загибель молодшого сина

Два роки тому пані Ірина лишилася без роботи – завершився її контракт. А незадовго по тому розпочалася повномасштабна війна росії проти України. Жінка згадує – все у житті наче завмерло. Їй довелося розірвати будь-які контакти із родиною у росії – через непорозуміння з рідними сестрами. Ірина розповіла, коли їй було 2 з половиною роки (вона була наймолодшою з 7 дітей у родині), її батьки переїхали звідти до села у Нікопольському районі Дніпропетровщини. Частина родини так і лишилася в Україні, інша повернулася назад.

Утім, Ірина продовжувала творити вироби з сіна, зокрема, і на замовлення. Та трагічна звістка торік 24-го березня змусила заклякнути – у Харкові загинув молодший син Павло. Того дня російські окупанти із «Ураганів» обстріляли одне із відділень «Нової пошти».

– Він як цивільний загинув – біля «Нової пошти». Він чекав на посилку з дому. Тому що перший місяць війни – дуже було з продуктами скрутно. Я і хліба напекла, печиво «сердечки» напекла, молоко заморозила, сиру наварила, сала – йому 13 березня було 30 років. Це прильот був, і якраз воно попало десь в ріг будівлі. Тоді в черзі стояло 100 чоловік, а загинули ті, які стояли вище. Він у нас високий хлопчина був, – розповідає пані Ірина.

Павло був художником і працював графічним дизайнером. У подарунок на день народження мама сплела синові з домашнього сіна органайзер, який теж поклала до посилки. Павло, згадує Ірина, сам придумав, як його прикрасити…

Неотриману посилку родині вдалося повернути і тепер цей подарунок стоїть поруч зі світлиною сина у його кімнаті.

Гурток сіноплетіння як повернення до життя

Ірина каже – син Павло дуже пишався її працею. Саме це, певнить жінка, змусило її не зупинятися. Нові можливості з розвитком її хобі сіноплетіння відкрилися цьогоріч у січні, коли Ірина стала працювати керівницею гуртків у Будинку творчості дітей та юнацтва Петропавлівської громади. Через війну пані Ірина працює віддалено. Згадує, аби зібрати місцеву малечу на гурток – просто взяла усе необхідне і пішла до них.

– Тут у Росішках батьки організували дітям майданчик невеличкий. Я набрала сіна, взяла нитки, взяла свої вироби та поїхала до них у той час, коли вони там збираються і гуляють. Я приїхала, виставила сіно, показала, що з нього можна робити. І ті діти, які зацікавилися і спершу почали цим займатися, ті зараз до мене і ходять!

Заняття гуртка сіноплетіння та сіномотання Ірина згодом влаштувала на своєму сільському подвір’ї. Мінімум раз на тиждень гурток відвідує до 10 дітей. Гуртківці багато чого вже плели та мотали – птахів, тварин, українські символи та літери. У дітей добре виходило, тож усі гуртом вирішили цим мистецтвом ще й заробляти!

– Виникла така ідея – ми будемо виготовляти оці вироби з сіна, продавати їх на ярмарках або майстер-класах, а ці кошти будемо передавати на Збройні сили України!

Шестикласник Сергій Фіщенко один із тих, хто відвідує гурток сіноплетіння та сіномотання від самого початку і вже долучився до такої волонтерської допомоги – робив на продаж сердечки, котиків, пташечок, янголів, кроликів та плетені картини.

– Ці вироби, які ми робимо – ми їх продаємо і це все передається на ЗСУ. Бо я так не знав, чим допомогти нашим воїнам, а Ірина Сергіївна допомогла з цим. І батьки задоволені тим, що я займаюся, а не сиджу вдома, – пояснює Сергій.

Ідею підтримала староста громади. А одногрупниця пані Ірини з училища культури стала надавати спонсорську допомогу на придбання додаткових матеріалів для створення виробів. Так у невеликому селі Росішки створився дитячий волонтерський рух “Сіно-craft об’єднує”,  – розповідає деталі Ірина Северин.

– 5 тисяч 130 гривень ми вже передали на потреби ЗСУ. То тепер у нас уже є умови – майстер-клас проводимо безкоштовно, матеріали надаємо безкоштовно, але обов’язково потрібно придбати наші вироби дитячого волонтерського руху, нашого гуртка.

Тим часом троє гуртківців – Валерія, Анна та Сергій – вже завершили мотання бойових гусаків. Керівниця Ірина оцінює роботу малечі.

–  У тебе, Сергійку, дуже гарно вийшло. Дуже-дуже, але отут я тоді трішечки домотаю. Аню, у нас дуже велика шия вийшла трішечки – тоді треба буде додати йому ось сюди.  А в тебе, Валеріє, трохи як гусениця – то ми теж по бокам додамо, щоб товстенький був, – резюмувала майстриня.

Розвиток мистецтва сіномотання та сіноплетіння і парк сінофігур

Ірина Северин каже, що після публікацій у ЗМІ з’явилися бажаючі купити її вироби із сіна навіть з-за кордону. Жінка вже думає над організацією таких продажів.

– Зараз знаходиться одна моя річ у продажу на ebay і якась іще – лавка, це три крамниці. Там виставили від квітня місяця. Там є настінна прикраса – ну поки що ще не продалася.

Крім того, вироби пані Ірини попросили передати для виставки прикладного-ужиткового мистецтва у музеї Пирогове. Втім, через повномасштабну війну це поки що не здійснилося. Та майстриня не засмучується. Каже – робота з дітьми і з сіном, то як своєрідна терапія.

– Я роблю те, що можу. І ось навчаю діток – мені це дуже подобається. Я вдячна Богу за те, що повернуло оце так мене до життя після того, як загинув наш син. Сіно… мені воно дає спокій, радість, задоволення. Думки приходять. Гарні. Обов’язково думаю, що все буде добре, і буде перемога обов’язково.

Ба більше, майстриня з невеликого села має велику мрію – розвивати у своїй місцевості мистецтво сіномотання та сіноплетіння і зелений туризм. А ще – відкрити справжній «Сіноленд». Цю назву Ірина Северин придумала з родиною 4 роки тому. Майстриня каже – то має бути парк великих сінофігур. Після української перемоги!

Заголовне фото – авторки.

А як у Запоріжжі працює «Затишно Space» – безпечний простір для жінок та дівчат, можна прочитати тут.