З часу оголошення Російською Федерацією про “приєднання” до її складу так званої “Донецької народної республіки”, чи не уся російська політика на окупованій частині Донеччини була скерована на її дедалі більшу інтеграцію до російського простору – у дуже різні способи. 2023 рік в цьому плані виявився особливо показовим через проведені тут так звані “вибори”.
Цей матеріал – спроба підсумувати і узагальнити російську політику щодо окупованої частини Донецької області в інформаційному, культурному й електоральному напрямках на основі аналізів, які ми публікували на цьому сайті впродовж 2023 року.
Об’єднання ворогом
Інтеграції окупованої частини Донецької області, а особливо тих територій, що були окуповані після 24 лютого 2022 року, російські пропагандисти і підконтрольні їм тут медіа намагалися досягти насамперед через посилення наративу “Україна – це ворог”. Адже боротьба проти спільного ворога це якраз те, що традиційно об’єднує найбільше. Відтак, основна задача російських пропагандистів – показати, що спільним ворогом у Російської Федерації і у мешканців Донеччини є “кровожерливі Збройні Сили України і українські патріоти” (“нацисти” в подачі пропагандистів) загалом.
В Центрі протидії дезінформації РНБО відзначають, що навіть тих українців, які чекають на звільнення окупованої частини області, змальовують украй непривабливими людьми, використовуючи при цьому термін “ждуни” (дзеркалячи аналогічний термін, який в Україні використовують до тих, хто чекає на прихід Росії).
“Російський агітпроп подає «ждунів» як терористів, мародерів і вбивць, одночасно просуваючи наратив, що підтримувати Росію набагато вигідніше, ніж Україну, адже Росія начебто перемагає та процвітає, тоді як Україна — навпаки”, – розповів нам у коментарі в жовтні 2023 року в.о. керівника ЦПД РНБО Андрій Шаповалов.
Водночас ще один об’єднуючий наратив пропаганди стосується того, що мешканці Донеччини і російські військові нібито пліч-о-пліч протистоять спільному ворогу.
“Зокрема, контрольовані Росією телеграм-канали та інформаційні ресурси публікують історії донеччан, які відкрито підтримують російську агресію проти України та воюють на стороні росіян. Автори пропагандистського контенту акцентують увагу на тому, що в захисті «ДНР» бере участь безліч людей різних професій та з різних регіонів РФ — від акторів московських театрів до волонтерів, які підтримують російські окупаційні війська технікою чи продовольством, та місцевих добровольців, що «захищають свою землю від бандерівців». Звісно, у більшості публікацій вони посилаються на вигадані історії або перекручені факти”, – зазначив Андрій Шаповалов.
Цей напрямок інтеграційної політики Росії – лише одна з ліній. І вона спрямована на втягнення мешканців окупованої Донеччини до російського простору, по суті, через страх. Однак загалом ці напрямки є більш різноманітними – зокрема і у культурній площині.
“Ми – разом!”
Тему російсько-української війни торік використовували для інтеграції так званої “ДНР” до Російської Федерації і в культурній політиці, проте дещо по-іншому.
Наприклад, восени минулого року організували виставку портретів “Героїв ДНР” – Олександра Захарченка (ліквідованого ватажка “ДНР”), Арсена Павлова (ліквідованого бойовика “Мотороли”) та інших. При цьому організатором цього культурного заходу став “Російський центр”, а намалювали портрети учасники фестивалю стріт-арту “Народні герої Росії”, який проходив в рамках проєкту “Фестиваль сучасної російської культури”.
Тобто, все це обрамлено Росією та російським – що, зрештою, і не дивно, якщо врахувати, що той же “Моторола” був росіянином, і у 2022 році президент РФ Владімір Путін посмертно нагородив його Орденом Мужності.
Представники “Донецької народної республіці” також узяли участь у Міжнародній виставці-форумі “Росія” на початку листопада 2023 року. Героїзація бойовиків “ДНР” також була однією з тем цієї участі. За повідомленням окупаційних ЗМІ, на стенді делегації на виставці була розташована платформа для створення панорамних фото, де відвідувачі могли сфотографуватися, зокрема, в образі “ополченця”.
Цю міжнародну виставку-форум провели за прямою вказівкою президента Російської Федерації. Загалом затягування окупованої частини Донеччини до російського культурного простору часто відбувалося саме на різноматіних платформах Владіміра Путіна. Так, минулого року “ДНР” потрапила до топ-10 лідерів за затвердженою сумою грантів від російського Президентського фонду культурних ініціатив.
Ще одним прикладом інтеграції окупованої частини області до російського культурного простору була активна участь “республіки” у святкуванні Дня Прапора Російської Федерації.
Ціла низка значно дрібніших культурних заходів на окупованій території також була спрямована на її інтеграцію до РФ. Наприклад, місцеве відділення путінської партії “Єдина Росія” для відзначення річниці анексії території організувало у так званому “Мангуському муніципальному окрузі” висадку 15 тисяч дерев червоного дуба у вигляді геогліфу “МИРАЗОМ” (в оригіналі – “МЫВМЕСТЕ”).
Словом, якщо воєнна пропаганда приєднує мешканців окупованої частини області до Росії та росіян через страх, то культурною політикою намагаються просувати більш “позитивні” інтеграційні меседжі, створюючи єдиний культурний простір. Власне, гасло “Ми – разом!” цей напрямок виражає якнайкраще.
Політичний клин
Звісно, намаганням створити спільний культурний простір усе не обмежується. Втягування “ДНР” до єдиного з Росією політичного простору торік було ще більш інтенсивним і явним – зокрема, завдяки так званому “виборчому процесу”.
“Вибори” в “ДНР” відбулися 8-10 вересня – у так званий “Єдиний день виборів” у Російській Федерації. Зокрема, у Донецькій області “обирали депутатів” до окупаційного органу “Народна Рада ДНР” і до нелегітимної Донецької міської ради. Цей процес ми висвітлювали у двох окремих матеріалах, спершу – напередодні “виборів”, згодом – вже за їх результатами.
Характерно, що після завершення “голосування” ватажок “ДНР” Денис Пушилін у своєму повідомленні наголосив саме на інтеграційному моменті.
“Шановні друзі, працюємо, хороший результат, перші історичні вибори за законами Росії в Донецькій Народній Республіці – відбулися”, – зазначив він у своєму Телеграм-каналі.
Не в голосуванні, а саме в тому, що увесь процес відбувався вже в російському політичному і, так би мовити, правовому просторі, і був його головний сенс. На цьому ще перед “Єдиним днем виборів” наголошував співавтор книги “Як Україна втрачала Донбас” Денис Казанський.
“Путін хотів би якось легітимізувати свою присутність на окупованих територіях, показати, що вони стали нібито повноцінною частиною Росії, що там відбуваються ті ж самі процеси, які відбуваються в Росії”, – сказав він з цього приводу.
В цьому плані показовим є те, що брати участь у “виборах” могли лише російські парламентські партії – і вони це залюбки робили. Були представлені, наприклад, ЛДПР та КПРФ, які отримали другий і третій результат після путінської “Єдиної Росії”.
Однак на додачу “виборчий процес” використали і для того, аби вбити клин між українцями на окупованих територіях і українською державою.
“Однією з цілей було збільшити, так би мовити, середовище колаборантів. Збільшити кількість колаборантів і через участь у цих “виборах”, і через залучення до організації цих виборів. Таким чином вони збільшують кількість людей, які побоюватимуться притягнення до відповідальності з боку українських правоохоронних органів”, – вважає аналітик Громадянської мережі ОПОРА Дмитро Баштовий.
Таким чином, у більшої кількості українців на окупованих територіях з’являється привід боятися деокупації у зв’язку з можливим покаранням за колабораціонізм. Воєнною пропагандою щодо кровожерливих “нацистів”-українців, про яку йшлося вище, такий страх можна лише підсилювати. З іншого боку, соцопитування свідчать про те, що й українці на підконтрольних Києву територіях переважно негативно ставляться до колаборантів. Отже, цей клин є ефективним в обидва боки.
“Відірвані” діти
До усіх цих процесів у той чи інший спосіб росіяни та їхні колаборанти у так званій “Донецькій народній республіці” залучали дітей.
У тому, що стосується “відривання” дітей від українського простору на територіях, окупованих після 24 лютого 2022 року, ті є дуже послідовними. Зокрема, в.о. керівника ЦПД РНБО Андрій Шаповалов поділився таким спостереженням:
“Щоб розірвати зв’язки молоді, яка опинилась на окупованих територіях Донеччини, з українською ментальністю та культурою, російські окупанти внесли українську мову як факультативний та не обов’язковий для вивчення предмет у всіх підконтрольних їм закладах загальної середньої освіти на тимчасово окупованій території. Водночас коли діти виявляють ініціативу щодо проходження навіть такого факультативу, окупанти психологічно тиснуть на учнів, принижують їх та погрожують проблемами з навчанням”.
У грудні ми присвятили окремий текст тому, як дітей використовують в інтеграційній політиці РФ щодо Донецької області. У ньому йшлося, зокрема, і про практики схожі на ті, про які говорив Андрій Шаповалов.
Так, у листопаді окупаційні ЗМІ розповіли про медіатабір “Діти миру” для дітей з нещодавно окупованих частин України. В цьому таборі, організованому “Майстернею нових медій”, ці діти мають працювати з психологами і створювати медіаконтент разом з дітьми з територій, які Росія окупувала до 2022 року, та з регіонів Росії.
Випускниця “Майстерні” з Донецька Олена Алдошина прокоментувала цю ініціативу у спосіб, який доволі прямо підтверджує намір поступово відривати дітей від українського контексту:
“Діти з умовно “старих” і нещодавно звільнених територій Донбасу дев’ять років виховувалися в різних кодах. Наша мета – подружити дітей з такими різними світоглядами. Ми за допомогою медіа, медіаінструментів вирішили створити дитячу медіаспільноту, яка буде об’єднуючою ланкою, щоб ніхто не міг зруйнувати їхню дружбу ззовні, як це було у 2014 році”.
До різноманітних практик, описаних у грудневій статті, варто додати, що дітей досить активно використовували і в “передвиборчій кампанії”, про яку йшла мова вище.
Аналітик Громадянської мережі “ОПОРА” Дмитро Баштовий вказав на те, що “суб’єкти виборчого процесу” охоче пропонували дітям поїздки на оздоровлення в Росії, використовуючи при цьому партійну символіку.
Враховуючи, що в російсько-українській війни однією з геноцидних практик, яку використовує Російська Федерація, є примусова депортація дітей, такі дії “кандидатів” виглядають доволі тривожно.
“Невідомо, чи повернуться ці діти, чи ні. Виходячи, скільки дітей росіяни вже незаконно депортували, то незрозуміло, що буде далі”, – вважає Дмитро Баштовий.
Підсумки
Минулий рік показав, наскільки активно і різнопланово Російська Федерація працює над тим, аби затягти окуповану частину Донецької області в російський простір. У різних сферах для цього застосовують різні підходи. В пропаганді – лякаючи мешканців окупованої землі образом “українського ворога” і розповідаючи про спільну боротьбу проти цього ворога. В культурі – виділяючи президентські гранти так званій “ДНР” і педалюючи гасло “Ми – разом”. У політиці – включаючи “Донецьку народну республіку” в російські політичні процеси.
Ця політика є послідовною і наполегливою, і немає підстав очікувати, що у 2024 році вона послабиться. Радше, навпаки. Відтак і відривання мешканців окупованих територій від України і українського контексту – триватиме. Чи можливо буде подолати наслідки цього відривання у випадку деокупації – питання відкрите. Принаймні, очевидно те, що для таких спроб доведеться докласти чимало системних зусиль.
Заголовне фото – ТАСС.