Жінки на Волині активно долучаються до волонтерських справ, щоб допомагати українським військовим. А дехто з них створює власні ініціативи.
Директорка Волинської обласної бібліотеки для юнацтва Алла Єфремова працює і сприяє волонтерській діяльності у приміщенні бібліотеки. Вона зацікавлена, щоб у бібліотеці було багато людей.
Волинська обласна бібліотека для юнацтва — це не просто бібліотека. Сюди приходять волонтери, які у свій вільний час роблять корисні справи.
Люди змінилися
Зі своїх спостережень Алла Єфремова поділилася, що зараз змінилися в першу чергу люди, їх бачення світу:
«Сьогоднішній день навчив усіх цінувати сьогодні й зараз, вірити в завтра, але вже менше думати за те, що було, і вірити в те, що буде. І жити сьогоднішнім днем. Якщо маєш якесь прагнення до чогось, то намагатися зробити це швидше, якщо це дійсно потрібно”.
У цьому році буде 9 років, як Алла Єфремова працює в бібліотеці на посаді директорки, хоча в цій галузі вона працює. Після закінчення Рівненського державного інституту культури пройшла шлях від бібліотекаря до директорки.
Алла Єфремова розповіла, що попередня директорка Марія Мах зробила багато для розвитку бібліотеки. Вона зробила все, щоб автоматизувати бібліотеку та зробити її сучасною. Купили програму “УФД /бібліотека”, тому весь фонд проштрихкодований і внесений в електронний каталог. “УФД/Бібліотека” — це автоматизована бібліотечна інформаційна система розроблена і підтримується ТОВ «Український фондовий дім» з 1998 року.
«На сьогодні, якщо розглянути загальну картину бібліотечної автоматизації, то по суті наша бібліотека залишається єдиною, яка ці можливості утримує. Інші бібліотеки автоматизуються, але роблять це поступово. Ми ж зробили це швидко», — зазначила вона.
Поступовий шлях до успіху
Коли Алла Єфремова стала директоркою бібліотеки, то хотіла змінити зовнішній вигляд бібліотеки. Все робили поступово. Спочатку почали змінювати зовнішній вигляд відділів. У відділі мистецтв закупили нові столи, якими можна було використовувати для різноманітних активних цікавих форм занять для дітей та підлітків. Потім у читальному залі зробили стінку, де може бути і виставкова література, і може людина просто сісти й відпочити.
«Найбільшу кількість людей охоплює відділ абонемента. Люди беруть книжки додому. Хотілося б також змінити цей відділ. Грошей на це не було. Але були платні послуги, надходження. Створювалось усе поступово, рухались потрошку. Було 10 тисяч – замовляли один стелаж, було 15 тисяч – другий і так рухалися. І якби не війна, то зміни б надалі відбувалися. Я ще хотіла зробити такі місця для комп’ютерів, щоб бібліотекар був тільки як консультант, а в цілому, щоб простір був заповнений читачами», — зазначила Алла Єфремова.
«Популярність бібліотеки зараз висока. Читач до нас іде, а для того, щоб і далі йшов, треба розширювати й урізноманітнювати форми роботи», — переконана директорка.
Гранти та зміни у важкі часи
У 2020-2021 роки в часи пандемії через COVID-19 бібліотека розвивалася попри все, купували нову техніку, нові книги для читачів. Якраз тоді бібліотека виграла грант на проведення квестів. Це був цікавий проєкт «Гейміфікація: вчимось граючи», що отримав фінансування на суму 254 796 грн. Він реалізувався за підтримки Європейського Союзу за програмою House of Europe.
«Це дало можливість автоматизувати бібліотеку. Ми отримали нові ноутбуки, планшети. Це теж дало поштовх для більшої роботи з читачами», — розповіла директорка.
За її словами, хоча цей проєкт уже закінчився, спеціалісти бібліотеки і зараз проводять квести. Вони навчилися їх проводити якісно та писати нові програми квестів самостійно.
Алла Єфремова розповіла, що російські книги у бібліотеці є винятково на потреби науковців, є специфіка видачі. А от художня російська література російських письменників, поетів є по одному примірнику, але вона не видається.
Також у цьому році читачі приносили російські книги в бібліотеку на макулатуру.
Як зазначила Алла Єфремова, в цьому році у бібліотеці назбирали і здали трохи більше тонни російських книг. Гроші передавали на 100-бригаду і на закупівлю матеріалів на сітки та кікімори для волонтерського центру, який є у бібліотеці.
«Хто, як не я», – принцип волонтерки Лариси Андрєєвої
Лариса Андрєєва приїхала з Харкова до Луцька наприкінці квітня минулого року поїздом разом з сім’єю. З Ларисою ми спілкувалися за чашкою чорної кави у бібліотеці. Вона уточнила, що не хоче фотографуватись заради безпеки, адже її чоловік військовий. Але вона готова поділитися своєю історією з читачами.
Разом з сім’єю вона вирішила переїхати до Луцька, але навіть не було думок, щоб виїжджати за кордон, адже в Україні всі рідні.
«За кордон не поїхала, бо в мене є сім’я, яку я в Україні не можу покинути. Є чоловік, мама, тато. В мене навіть думок не було про закордон. Багато моїх друзів і знайомих виїхали, в Україні мало хто залишився. Та дехто вже повернувся. Є люди, які повернулись до Харкова. Але я поки не готова до цього морально і фізично», — зазначила вона.
У Харкові Лариса працювала в медичній бібліотеці. Тоді був такий заклад – Харківська медична академія післядипломної освіти. Згодом об’єднали з медичним університетом і тепер вона працює дистанційно у Харківському медичному університеті.
Життя під обстрілами
Лариса зазначила, що після двох місяців життя під обстрілами в 2022 році був шоковий стан:
«Я була поранена. В мене 5 осколкових поранень. Ми потрапили з чоловіком під обстріл 24 березня 2022 року у Харкові. Він теж поранений, у нього менше потрапило осколків, але в очі. Зараз він вже служить у війську з одним оком…».
У той день вона пішла з чоловіком просто в магазин за продуктами. Неподалік була величезна черга людей, яким роздавали гуманітарну допомогу біля «Нової пошти». І всі ці люди потрапили під обстріл росіян. Тоді загинуло 6 людей і 16 було поранено.
«Коли ми бігли ховатись у магазин, двох загиблих я побачила на власні очі. В мене були неважкі поранення, а були люди із внутрішніми пораненнями… Мені пощастило. Мені хірург сказав, що один палець пробило наскрізь, але я його досі не відчуваю», – розповіла вона.
До волонтерства у бібліотеці Лариса Андрєєва прийшла сама. Вона на вулиці запитала у волонтерок бібліотеки про те, чим вона може бути корисна.
Кікімори для військових
З минулого року Лариса щодня плете кікімори у бібліотеці разом з іншими волонтерами. Якщо працює 4 людини одночасно над плетінням, то за день дві кікімори можна сплести.
«Я кілька годин на день плету кікімори. Цілий день я не в змозі працювати, бо в мене поганий зір, а це досить дрібна робота. Тому дві-три години, як виходить, але щодня. Ще з 2014 року ми вдома плели маскувальні великі сітки. Вони були геть інші, були із тканини, важкі. Тоді я думала: «А якщо не я, то хто?», — зазначає Лариса.
Лариса наголошує, що волонтери працюють злагоджено і дружньо. У кожного є свої обов’язки. Одні нарізають стрічки, інші плетуть кікімори та сітки, закуповують необхідний матеріал для плетіння.
Минулого року плели кікімори з мішковини, а зараз технології змінилися і використовують тканину спанбонд.
Благодійні екскурсії від журналістки в Луцьку
Журналістка Ольга Шарута від початку повномасштабного вторгнення проводить благодійні екскурсії різного спрямування. Перші почала організовувати в березні для переселенців. Тоді стояло питання їх адаптації у новому середовищі.
«Загалом вдалось провести понад 20 екскурсій навесні 2022 року для вимушено переміщених осіб. Навіть не рахую скільки для волонтерів. Потому стало питання підтримки поранених воїнів, тому почали робити новий формат екскурсій для захисників, які перебувають на лікуванні на Волині. Часто звертаються партнери, які просять провести благодійні екскурсії для тих, хто приїздить у нашу область, наприклад, на волонтерські форуми, навчання. Буквально минулої неділі були благодійні екскурсії для групи парамедиків із різних регіонів України, та для людей з інклюзією, які перебували на Волині в інклюзивному таборі. За них кошти не беру, бо підтримка потенціалу людей», — розповідає журналістка.
Туризм і допомога для військових
У липні цього року Ольга Шарута ініціювала перший особистий збір на авто для 15 бригади оперативного призначення.
«Розуміючи, що зборів зараз багато і я постійно долучаюсь до них, вирішила започаткувати серію благодійних екскурсій, всі кошти від яких спрямовую на цей збір. З 2017 року мала авторський продукт — екскурсію-квест, розроблену з моєю колегою, гідессою Мариною Пожидаєвою «У пошуках корони Вітовта». Тому розпочала саме з неї. Тішусь, що мене підтримують друзі, мої колеги-журналісти й гіди міста Луцька», — розповіла Ольга Шарута.
«На сьогодні такі квести відбулися для дорослих та дітей. Вдалось зібрати понад 5 тисяч гривень. Після кожної екскурсії є обов’язковий звіт про зібрані кошти за кожну екскурсію. Крім того, всі екскурсії передбачають подарунки для учасників, які купую за власні кошти, ціну на екскурсії ставлю невелику, бо розумію фінансовий стан великої кількості людей», – додала вона.
Також у рамках цього збору Ольга Шарута розробила ще 3 авторські квести – «Лесин Луцьк», «Дзвони старого Луцька», театралізовану вечірню прогулянку старим містом «Таємниці древнього міста над Стиром».
«На цьому зборі поставила ціль 20 тисяч гривень завдяки екскурсіям, тому кількість екскурсій точно не скажу — їх буде така кількість, поки не назбираю суму. Цікаво, що коли лише оголосили збір, і мої друзі зверталися по допомогу, на нього майже відгукувались, бо багато зборів. Як тільки оголосили про екскурсійну підтримку й інформація про збір активно висвітлювалася у фейсбуці, активність навіть тих, до кого зверталися раніше, зросла. І люди прямо кажуть про те, що цей збір не схожий на інші, тому вони долучаються», — розповіла Ольга Шарута.
Журналістика і волонтерство — частина життя
Ольга Шарута розповідає, що роботу і волонтерство поєднувати цікаво й для неї нескладно, бо вона волонтерка «зі стажем»:
«Розпочала ще з 2000 років, але спрямування за 23 роки змінювались, відповідно до потреб. У час війни радію, що згуртувались у волонтерському штабі на “Суспільному» – побачили довіру людей, які знали про нашу роботу. І зараз працюємо з багатьма військовими за їх запитами. Для мене це є дуже цінним, що хоча б таким чином можемо допомагати та наближати перемогу».
Ольга Шарута каже, що думок виїхати за кордон не було ніколи:
«Я хочу жити в Україні. Місцем, де житимуть мої діти й онуки, теж бачу лише Україну. Усвідомила це ще в юнацькі роки, під час навчання за кордоном. Моє місце сили Луцьк і я щаслива, що я українка. Потішило, що після початку повномасштабного вторгнення мої доньки теж усвідомлено підключилися до волонтерства. Старша якраз проходила практику в одному з навчальних закладів Луцька, разом з керівництвом школи організувала можливість плести сітки, молодша теж постійно долучається до благодійних ярмарків для збору коштів для ЗСУ».
Ілюстраційний колаж авторки.
Читайте також: Вироки для “ждунів”: як на Харківщині карають тих, хто виправдовує війну, радіє окупації і прославляє росію.