В Україні понад двадцять років діє «Справа Кольпінга» – громадська організація для соціальної підтримки громадян. Як же працюють волонтери під час війни?
Хто ж він, блаженний Кольпінг?
Адольф Кольпінг (1813-1865) – німецький католицький священик, соціальний реформатор, публіцист, духовний наставник. Виконавчий директор соціальної громадської організації «Справа Кольпінга в Україні» Василь Савка розповідає:
– Ідеї Кольпінга стали альтернативою марксистським. У 26 років, ставши священиком, він побачив соціальні проблеми, відчув, як за часів індустріалізації непросто виживати ремісникам. Священик закликав не просити милостині, а об’єднуватися, створювати кооперативи, розвиватися. Суть його ідей полягала в тому, щоб дати людям дах над головою і навчати їх. Це було по-реформаторськи важливо. Не випадково його справа нині поширилася у шістдесяти країнах світу на всіх континентах. Організація Кольпінга об’єднує понад 450 тисяч членів. У 1991 році папа римський Іван-Павло ІІ беатифікував Кольпінга як блаженного. Зрозуміло, з часом його вчення наклалося на інші обставини, адже кожен період має свої виклики.
«Справа Кольпінга в Україні» – «Родина Кольпінга м.Чернівці»
Діяльність світової організації в Україні розпочиналася з Чернівців. Тут працює її центр – «Справа Кольпінга в Україні». Очолює та координує його роботу виконавчий директор Василь Савка, водночас він є й керівником «Кольпінга Європи». Поступово з’явилися відділення у Рівному, Луцьку, Львові, Івано-Франківську, Ужгороді, Хмельницькому, Вінниці, Тернополі.
«Родина Кольпінга м. Чернівці» – теж складова ГО. Чернівецькій організації вже 25 років. У її діяльності об’єдналися римо- та греко-католики, хоча працювати тут можуть усі бажаючі. Допомагає «Справа Кольпінга» конфесійно різним людям, будучи відкритою й надзвичайно екуменічною структурою. Розвивалися поступово, спочатку орендували приміщення, але зараз мають новий сучасний офіс. Придбати і розбудувати його допомогли німецькі партнери, навіть вулицю до нього ремонтують.
Яка ж місія кольпінгівців? Василь Савка каже, що нинішня благодійна діяльність ГО — далеко не основне. Це лиш війна спрямувала роботу в такому напрямку. А загалом у світі представники організації охоплюють набагато ширші питання: це підтримка жінок у започаткуванні власної справи, освітні напрямки – школи, училища. Мають багато готелів і дають дах над головою й навчають. Виконавчий директор «Справи Кольпінга в Україні» говорить, що кожного року організація проводить понад 150 різних освітніх заходів: тренінги, семінари з підвищення кваліфікації, професійні курси.
– До війни ми мали чотири напрямки. Це освітня діяльність, робота з людьми з інвалідністю та для них. Ми маємо дев’ять реабілітаційних центрів, будинки підтриманого проживання. Працюємо зі старшими людьми, заснувавши університет третього віку. Зараз під час війни — це робота з переселенцями.
Координатор відокремленого підрозділу громадської організації «Родина Кольпінга м.Чернівці» Людвіг Маркуляк розповідає:
– У нашому місті члени родини Кольпінга гуртуються навколо костелу. Зараз це тридцять активістів, які сплачують внески, мають свої обов’язки. А також нашу гуманітарну діяльність підтримують волонтери з Румунії, Молдови, Іспанії, Португалії, Німеччини. Ми почуваємося частиною великої міжнародної родини.
Університет третього віку
Одним із проєктів розвитку, який створила «Справа Кольпінга», є освітній університет третього віку. Його аудиторія — 50+. Василь Савка розповідає:
– У більшості це люди, які провели молодість у складних обставинах, не змогли отримати освіту через важку роботу чи відсутність пропозиції. А тепер це дуже вмотивовані слухачі, які цікавляться різними сферами, починаючи, наприклад, від нанотехнологій у Львові і закінчуючи рукоділлям. Ця освіта є неформальною – для себе, свого саморозвитку.
В Україні в таких університетах викладають 28 дисциплін. У Чернівцях — 17. Слухачі мають змогу вибирати: історія, міжнародні стосунки, архітектура, психологія, геронтологія, рукоділля (навіть проводять виставки кращих робіт). Вивчають мови: німецьку, англійську, польську, португальську, італійську, іспанську.
Василь Савка підкреслює, що, згідно наукових досліджень, вивчення іноземних мов допомагає уникнути деменції, та пояснює:
– На психології, наприклад, навчають, як спілкуватися з онуками. На курсах комп’ютерних технологій — як працювати з різними гаджетами, як проводити платежі в онлайн, як вберегтися від кібершахрайства. В Україні в різних містах більше тисячі студентів. У Чернівцях це понад 150, у Львові — біля 200.
Людвіг Маркуляк додає:
– У Чернівцях навчання проходить в окремому приміщенні, оренду якого сплачують німецькі колеги. На волонтерських засадах тут викладають в основному науковці з Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. Є курси крою та шиття для переселенців, корисні їм для майбутнього працевлаштування, ми придбали для цього сім швейних машинок. Був випадок, коли людина зі слухача стала викладачкою, як, наприклад, жінка з Маріуполя, котра почала навчати слухачів англійської. Зараз в університеті третього віку плетуть маскувальні сітки та кікімори — костюми для снайперів та розвідників.
У «Справі Кольпінга» працюють над відкриттям платформи «Кольпінг-он», де можна буде навчатися дистанційно (ця ідея виникла ще в період ковіду). Також Василь Савка має й інші плани:
– У нас є концепція «Кольпінг-берг», яка полягає в тому, щоб супроводжувати людину з інвалідністю все життя: діагностика, навчання, підтримане проживання, профорієнтація. Мова про центр, де б збиралися такі люди. Але через війну, через загрози ми поки не можемо її реалізувати.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну напрямки роботи організації змінилися: якщо гуманітарна допомога як для соціальної ГО була поодинокою — раз у рік, у два, то тепер цьому приділяється більше уваги. Центральний офіс Кольпінга завалений нею. Також зосередилися на вивченні психології: з листопада 30 осіб почали навчатися на курсах травмотерапії способам боротьби з травмою — такі запити ставить війна. Цих людей будуть готувати впродовж двох років. Василь Савка доречно згадує цитату Кольпінга: «Потреби часу підкажуть вам, що робити».
Соціальна кухня для ВПО
«Справа Кольпінга» допомагала переселенцям ще з 2014 року, але переважно в їхній соціалізації: юридичний супровід, консультації, підтримка в працевлаштуванні. Повномасштабне вторгнення змінило все. Довелось взятися за прихисток для ВПО. На початках переселенці поселялися при Чернівецькому Костелі Серця Ісуса. Благодійники Кольпінга передали їм матраци, постелі та ламелі. Опікувався цією допомогою настоятель храму ксьондз Станіслав Смольчевський. А вже на третій день повномасштабного вторгнення «Справа Кольпінга» заснувала соціальну кухню для переселенців та почала годувати людей.
Орендували їдальню у ЗОСШ № 3, а потім — кухню при цегельному заводі. Першими працівниками стали слухачки університету третього віку. Фінансуванням, як пояснює Василь Савка, допомагає центральний офіс Кольпінга у Німеччині — допомога формується з внесків сотень тисяч членів організації по всьому світу. Наприклад, мала незаможна Уганда надала 2 тисячі євро Україні (для них то шалені гроші).
Продуктами допомагають, об’єднуючись, деякі чернівецькі волонтери. Так, ГО «Об’єднані перемагати» час від часу довозить їх, а кольпінгівці вже майже два роки годують переселенців, яким ця ГО надала прихисток. Хлібом допомагає приватна компанія «Терешкіно» — щодня 70 буханок. Загалом щомісяця для роботи кухні потрібно біля 10 тисяч євро.
Координаторка соціальної кухні Наталія Загорська розповідає:
– Ми орендуємо приміщення в заводу — орендною платою компенсуємо за комунальні послуги. Щодня наша кухня годує 320 людей. Дехто тут обідає, дехто бере на всю сім’ю і йде. Кухня видає обіди з 11 ранку до першої дня. Але щоб приготувати їх, кухарі приходять уже о 7 ранку. Готують першу, другу страву та салат — щодня інше меню. Бачите сорокалітрові кастрюлі? – це такі об’єми щодня. Коли погодуєш людей, треба підготувати заготовки на наступний день, посуд помити — робота затягується до трьох годин.
Щодня 150 обідів надсилають для військових, які лікуються у госпіталі, бо їм на реабілітації потрібне додаткове харчування. Частину відвозять у міський пункт переселенців, у туберкульозний центр. Разом це більше 500 обідів у день. За два роки приготували вже понад 320 тисяч обідів. Працівники працюють за символічну плату, навіть не мінімальну. Звичайно, могли б десь краще влаштуватись, але не залишають проєкт.
Шеф-кухар Наталія Соловей каже:
– Працювала у школі, 23 роки годувала дітей, а з початком війни усім колективом перейшли сюди допомагати переселенцям. Це наш внесок у перемогу.
Жінки не мають часу довго говорити, бо тут повно роботи. Все крутиться, як в мурашнику. Треба насмажити сотні котлет, начистити відра картоплі. Переселенці, які проживають поруч у гуртожитку медуніверситету, приходять і забирають обіди.
Пан Олександр зі Скадовська з труднощами вирвався з окупованого міста. За виплати від держави знімає з родиною житло, а харчуються в Кольпінга. Він говорить:
– Спочатку думали, що до осені війна закінчиться і повернемося. Але досі тривають бої. Переніс операцію, треба кошти на ліки. Якби не ця допомога, важко було б уявити наше життя.
Його товариш – переселенець з Бериславщини на Херсонщині. Територію звільнили, але бойові дії знищили село, залишилося чоловік п’ятнадцять. Усе занепало, росіяни щодня обстрілюють.
– Практично залишилися без нічого. Все втратили. Від сусідів дізнався, що хати вже нема. Змирилися, бо жити ж треба. Дякуємо справі Кольпінга за обіди і за те, що можемо тут зустрітися, поділитися своїми бідами, підтримати один одного.
Жінка з Херсона (не називає себе) приєднується до розмови:
– Спасибі, що допомагають таким, як ми. Я щодня приходжу зі своїм посудом і мені кладуть обіди на мене і чоловіка, якому важче ходити.
Не без проблем
Координаторка соціальної кухні Наталія Загорська як колишня економістка підрахувала, що для забезпечення такої великої кількість обідів потрібно 23 постійні працівники. А працює лиш дев’ять. І виходити треба без вихідних, у свята. Буває, люди хворіють чи вихідний хочуть узяти. Дехто з переселенців допомагає, але не всі можуть — навантаження велике, до того ж не всі в такому психічному стані, щоб за щось взятися, люди в депресії. Минулого року приходило 20-30 бажаючих працювати, зараз же — один-два. Працівникам непросто, дуже потрібна допомога.
Держава, на жаль, не підтримує діяльність справи Кольпінга.
– Шкода, бо субсидіарність, соціальне замовлення в Україні зовсім не працюють, – говорить Василь Савка. – Ми надаємо професійні послуги, які держава могли б у нас замовляти. Натомість вона створює аналогічні власні заклади, ті ж самі університети третього віку, формує штат, платить оклади. Ми ж усе робимо як волонтери. Орендуємо приміщення, а нам могли б надати його і ми б виконували її соціальні замовлення безкоштовно. Така модель працює у всьому світі.
Зараз у новому приміщенні волонтери облаштовують кухню й невдовзі перейдуть туди. Є велика піч для випічки хліба, передана німецькими партнерами, плити для готування. Жаль лиш, що буде тільки видача обідів, сісти людям ніде — приміщення невелике.
Медична місія Кольпінга
Одним з напрямків роботи справи Кольпінга є допомога медикам. Так, їм передали генератори змінного струму — потужні, на 2,7 кВат. Вони здатні підтримувати роботу лікарень за найдовших блекаутів, що важливо напередодні третьої воєнної зими. Для чернівецьких офтальмологів привезли з Німеччини кератограф — апарат для дослідження поверхні ока, безкоштовно розповсюджують окуляри для всіх потребуючих. Передали медикам функціональне стоматологічне крісло. Для відділення онкології придбали холодильник для зберігання ліків і вручили його завідуючому Михайлу Гнатюку.
Координатор «Родини Кольпінга м.Чернівці» Людвіг Маркуляк каже:
– 8 грудня виповнилося 210 років з дня народження Адольфа Кольпінга. Тому ми до цієї дати ми підготували і відвезли подарунки хворим дітям в онкоцентр.
Також волонтерами передані костюми та медичні ходунки для амбулаторії Сергіївського територіального округу, інвалідні візки для двох буковинських ветеранів органів внутрішніх справ, спеціальний автомобіль для транспортування мінеральної лікувальної води з санаторію «Брусниця» до підрозділів реабілітації, які створюють на базі обласних медичних закладів. А зовсім недавно німецька організація “Direkthilfe” надала швидку і родина Кольпінга перевезла її в Україну.
Автомобіль швидкої допомоги знадобиться Чернівецькому обласному госпіталю ветеранів війни. Усі ці проєкти вдається реалізовувати завдяки підтримці Родин Кольпінга німецьких міст Гахенбург та Марієнштадт, завдяки благодійній організації “Direkt Hilfe”, засновниками якої є родина Ruth und Hanspeter Hartmann в Koбленці. Співпраця між ними та Родиною Кольпінга м.Чернівці триває вже 8 років.
Туди, де не стихають постріли
“Справа Кольпінга” згідно свого статуту не має права займатися зброєю, допомагає переважно цивільним, але й бійців на передовій підтримують — генераторами, теплим одягом, харчуванням. Надали допомогу для потребуючих із Херсонської області: одяг, постіль, взуття, свічки. Зібрали 20 пакунків для дітей у Харківській області — посортували всі речі по індивідуальних коробках, враховуючи вік та стать дитини.
Для мешканців Дніпра — продуктові набори, теплі речі, аптечки, перев’язувальний матеріал, дитячі суміші. Разом з Кіцманським волонтерським центром допомоги Українській Армії сформували гуманітарний вантаж для Запоріжжя. Волонтери проїхали більше 1000 км, щоб доставити продукти харчування, медикаменти, аптечки та інші необхідні речі для захисників.
Справді, час підказує “Справі Кольпінга”, як діяти — в цьому підтвердилася настанова їхнього духовного натхненника. У кожного свій внесок у перемогу. У них — це повсякденна непоказна праця, яку ми не щодня помічаємо, яка не з’являється в прес-релізах влади, але якій дякують ось уже понад сотню літ у світі. Шана цій причетності від українців.
Заголовне фото – авторки.
Читайте також: «Де б я не був, не забуду дім…»: як живуть переселенці на Буковині.