Людмилі 40 років, наразі вона живе та працює в Чернівцях, сюди жінка втекла з рідного Чернігова від домашнього насильства. Чоловік Людмили систематично вчиняв побиття, принижував та здійснював морально психологічний тиск. Зараз жінка звикає до звичного життя, працює та виховує своїх дітей. Чому постраждалі часто не наважуються піти від кривдника. Як розірвати коло домашнього насильства та хто готовий у цьому допомогти. Про історію пережитого та можливості прихистку для жінок, які зазнають насилля – у наступному матеріалі. 

З метою безпеки ми не публікуємо фото жінки та змінюємо ім’я.

“24 серпня це було подвійне свято, бо це стало і днем моєї особистої незалежності від того, що було в моєму житті. Я втекла від домашнього насильства”. 

Людмила родом з Чернігова, там і познайомилась зі своїм чоловіком. Разом пара прожила майже 3 роки. Проте цей час Людмила згадує з жахом, час під час якого жінка потерпала від насилля. Вперше, це трапилося тоді коли жінка була вагітною.

“У нас було нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, у нас було залякування, було все. Червоним прапорцем стала ситуація, коли я вже була вагітна. В нас вдома була суперечка, яка переросла в конфлікт, і мій тодішній чоловік він розбив мені гітару об голову. Гітара розлетілася на друзки, і вже тоді я зрозуміла, що з цим треба щось робити, бо так більше неможливо”. 

За словами Людмили, кривдник мав наркозалежність, а також часто випивав. На початку стосунків, жінка про це не здогадувалась. Напідпитку чоловік часто принижувати її, згодом, кожна домашняя сварка завершувалася побиттям. 

“Кожен скандал закінчувався бійкою”

“Він був залежний: якщо були кошти, він приймав амфетамін, немає коштів, він пив, дуже сильно. На початку стосунків, я навіть не знала, що в нього є така залежність. Кожен скандал закінчувався бійкою, людина могла в мене забрати гроші, які є. Я навіть не мала грошей, щоб дітям купити їсти. Він міг приїхати додому, будучи у нетверезому стані, заборонити мені годувати мою старшу дитину, яка від першого шлюбу, у зв’язку з тим, що йому не сподобалося, як він йому відповідає, як до нього ставиться. Також чоловік намагався відлупцювати мого сина”.

Після того, як чоловік ставав агресивним, Людмила неодноразово зверталася в правоохоронні органи. За словами жінки, це було дієво, але ненадовго.  

“Для мене було великим шоком, коли я вкотре викликала поліцію, коли він мене п’яний побив. Мені перетелефонували щоб підтвердити, чи мені потрібна ще їхня допомога, і у мене запитують: “Чому ти з ним живеш? Чому ти від нього не йдеш? Чи ти кожного разу будеш викликати поліцію?”  Я кажу: “Ви розумієте, в мене така ситуація, мені нема куди зараз подітися, було б куди я поділась, але я вам телефоную, щоб ви хоча б приїхали і в якийсь спосіб його заспокоїли, тому що він не розуміє, що треба вгамуватися. Мені казали, щоб я вже якось вирішувала свої сімейні питання”. 

Людмила згадує, часто після сварки чи фізичного насилля чоловік просив вибачення, говорив, що цього більше не буде, однак завжди повторювалося. З своєю родиною жінка не спілкувалась, мати на той час була на заробітках за кордоном, тож шукати прихистку в рідних не могла. 

“Я шукала центр, але я розуміла, що це має бути далеко, щоб він мене не знайшов”

“Після чергового побиття я вирішила, що мені треба від цієї людини відмовитися. Він обіцяв, що покине пити, але так і не припиняв цього. Він обіцяв, що знайде роботу, але так і не працював, він постійно позичав гроші у свого батька. І я почала шукати варіанти, куди мені йти. Я шукала центр, але я розуміла, що це має бути далеко, щоб він мене не знайшов”. 

У 2019 році навесні жінка прийняла остаточне рішення піти разом з дітьми від кривдника. Тоді, випадково в соціальних мережах натрапила на інформацію про центр “Мрія Марти” – це прихисток для жінок, які потерпають від сімейного насилля та потрапили у складні життєві ситуації. 

“Я йому сказала: “Збирай речі, не підеш ти – піду я”. Він сказав: “Йди”, і я пішла збирати речі. Він пішов в магазин, напився, прийшов додому, вкотре мене відлупцював, і я викликала поліцію, щоб якось нормально просто виїхати. І приїхала поліція, і я тоді ж поїхала. Я взяла документи, гроші на дорогу. І так я вирвалась. Мені не було куди йти. Мені абсолютно випадково натрапилася стаття про Марту Левченко та її заклад. І тоді почала вишукувати якісь центри, в яких можна перебути певний період часу, щоб можна було стати на ноги. Ось так я і опинилася в Чернівцях”. 

Спочатку жінка жила в центрі “Мрія Марти”, згодом потрапила в Чернівецький обласний центр соціально-психологічної допомоги, де проживала майже півроку. Будучи там, знайшла роботу, влаштувала старшого сина до школи та молодшого в садочок. 

“Я той випадок мами, коли я таки вирвалась з цього кола. Проживаючи вдруге, я влаштувалася на роботу. Я віддала свого молодшого сина в садочок у 2020 році влаштувалася в той садочок на роботу. Старша дитина пішла в школу. Я отримала першу зарплату і орендувала собі невелике житло в Садгорі. І ось так я жила і працювала. Скажімо так, я досягла певного успіху, тобто зі своїм кривдником я не маю жодних стосунків”.

З кривдником жінка більше не спілкувалась і не бачилась. Каже, хоче щоб діти бачили свою маму щасливою. Однак, розповідає, що психологічні наслідки були ще довго. Подолати їх допомогли в центрі, де проживала жінка.

“Я завжди в стані психологічної оборони”

“Мені стало дуже важко довіряти чоловікам. Такий досвід вплинув і дуже вдарив по тому, що я завжди в стані психологічної оборони. Часом я приймала всіх через призму, що мене хочуть принизити, зробити мені боляче. Це було коли чоловіки намагалися познайомитися, коли були прояви уваги. Мені здавалось, шо далі все буде так, як і раніше.  Але мені допомогли адекватною повернутися в соціум. Я розумію,  що не всі люди є погані. Так, працювали психологи, соціальний педагог. 

Директор Чернівецького центру соціально-психологічної допомоги Анатолій Хомік розповідає, що наразі в установі перебуває до 28 жінок, які потерпають від домашнього насилля. Тут жінки разом з дітьми можуть проживати до 90 днів. З підопічними центру працюють психологи та соціальні працівники, які допомагають в адаптації та забезпечують соціально-психологічну підтримку. Також часто допомагають в пошуку житла та працевлаштуванні. 

“Заклад був розрахований на 28 ліжок, і плюс ми мали притулок на 10 осіб, зокрема людей, які постраждали від домашнього насильства або гендерно зумовленого насильства. Ми безпосередньо організація, яка надає допомогу постраждалим, які з тих чи інших причин опинилися на вулиці. Людина спочатку звертається до центру соціальних служб або до уповноважених з протидії домашньому насиллю у своїй громаді і якщо там питання можливо вирішити, то до нас не потрапляє. Але коли є кричущі ситуації, коли ситуація не вирішується, людину треба переміщати у безпечне місце. От тут ми є такою службою, яка надає цей тимчасовий притулок, захист і місце, де ця жінка чи сім’я може перебувати”. 

Окрім того з початку вторгнення частину приміщень центру перепрофілювали для допомоги внутрішньо переміщеним особам. За час вторгнення через центр пройшли більше трьох з половиною тисяч осіб. 208 людей з числа ВПО проживають досі.  В центрі завдяки міжнародним благодійним організаціям було зроблена ремонти в колишньому приміщення школи, навчальні класи були перероблені для жилих кімнат, зроблені ванни, туалети, облаштовані кухні.

“Коли була потреба приймати людей, ми на той час обігрівали лише одне приміщення – корпус, де перебували наші жінки з дітьми, і приймали у вільні кімнати, у ігрові кімнати, у тренінгові кімнати, розкладали ліжка і поселяли людей. Коли місця закінчилися і, маючи на балансі більше приміщення, квадратурою 2600 метрів, воно  було обладнане для переселенців. Інше приміщення також у нашому підпорядкування, але частину тренінгових кімнат і кабінетів ми звільнили від людей для того, щоб ми могли повноцінно виконувати свою роботу. Але деякі кімнати і по сьогодні заповнені ВПО, в основному це люди з інвалідністю, матері з дітьми, які втратили житло або їхнє житло на окупованій території”. 

На сьогодні за словами Анатолія Хоміка зареєстровано 8 тисяч 435 звернень з питань домашнього насилля у Чернівецькій області. 

“Щодо статистики, то люди звертаються, тому що про це почали багато говорити, зараз є також зміни в законодавстві та заходи для впливу на кривдників. І якщо говорити до цих змін в законі, то не було таких заходів, як наприклад заборонений обмежувальний припис. Тепер є, наприклад, працівники поліції можуть винести заборонний припис кривднику, не наближатися до будинку. З нашої практики, у нас був випадок домашнього насилля серед ВПО і цьому чоловіку було надано заборону наближатися до нашої установи, і він був змушений знаходитится за межами установи і не перебував тут”. 

Окрім того, в Чернівецькій області функціонують мобільні бригади реагування на домашнє насилля. Загалом на Буковині працює 33 таких  бригади. Вони є як державні, так і від міжнародних організацій. Вони надають і психологічну допомогу, і за потреби можуть перевезти постраждалу з дітьми у безпечне місце. Також функціонують денні центри, які можуть консультувати, а також надати тимчасовий притулок терміном до 10-15 діб. На території Чернівецької області діє таких 4 притулки. 

“У нас була жінка яка потрапляла в центр 7 разів”

“Є такі випадки, що людина може звертатися повторно, є такі випадки, що люди звертаються систематично. У нас була жінка яка потрапляла в центр 7 разів, приблизно раз на рік вона потрапляє до нас. І кожного разу обіцяє, що це більше не повториться, що вона більше до цього не повернеться але так щоразу. Незалежно від того, що з нею проводиться роботи, як це змінити, як себе захистити. Така естафета життєва, що вона повертається”. 

За словами Анатолія Хоміка, часто жінки повертаються до кривдників з кількох причин, одна з найбільш суттєвих – це спільний побут та економічний фактор. Залежність від фінансово становища, особливо впливає, якщо жінка перебуває у декретній відпустці. Також через те, що часто кривдники обіцяють виправитись. 

“Часто повертаються до кривдників тому, що люди мають будинок, спільно його будували, робили побут. І при випадках домашнього насильства жінка йде з цього житла. Їй потрібно акумулювати всі ресурси і шукати місце, де вона буде влаштовуватися, щоб проживати, в тому числі з дітьми. Чоловік прийде, буде просити пробачення, переконувати в тому, що це перший і останній раз. І тому багато жінок повертаються, тому що піти – це піти, але все одно потрібно мати ресурси. Наприклад, жінка перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, повністю залежна від фінансового утримання чоловіка.  Навіть якщо поліція дасть заборону на припис, то яким чином цій жінці утримувати це житло і самій виживати”?

“Жертви також мають співзалежність від кривдників”

Також є прив’язаність, тому що жертви також мають співзалежність від кривдників. Якщо насилля відбувається довгий час, то кривдники зазвичай знецінюють своїх жертв і різними способами роблять так, щоб їх самооцінка була на низькому рівні. Щоб люди не вірили у свої можливості, щоб люди знали тільки, що без кривдника вони не можуть прожити. Плюс є кривдники, які обмежують коло спілкування ізолюючи від подруг, від родичів таким чином, їм легше контролювати жертву. У кривдника вибір є завжди вчиняти насилля чи не вчиняти. У жертви, вибору немає”.

За словами Атолія Хоміка кривдини вчиняють насилля через невміння проявити свої емоції в інший спосіб. Також такі прояви по відношенні до жінки можуть бути наслідком подібного досвіду в минулому. 

“Вони не можуть по-іншому викласти свої емоції і поводити себе по-іншому. Деякі ролі передаються з покоління в покоління. Дідусь вчиняв такі дії, тато вчиняє такі дії, і вже відповідно дитина підростає робить аналогічно. Вирішується конфлікт, наприклад, у сім’ї лише шляхом учинення домашнього насильства”. 

За словами Анатолія Хоміка наразі держава робить все для того, щоб притулки відкривалися у територіальних громадах, надаються кошти з субвенції для створення спеціалізованих закладів, які б могли надавати допомогу жінкам, які потребують допомоги від домашнього насилля. Також цього року центр отримав 1 мільйон 300 тисяч гривень на розширення, відтак з Нового року зможуть приймати  на 10 людей більше.

Заголовне фото – ілюстративне.

Читайте також про те, як Міжнародний центр підтримки жінок і дітей “Місто добра” надає прихисток для жінок, які потерпають від сімейного насилля.