Після чотирьох місяців закупівельного розгулу по принципу “купуй зараз – потім розберемось”, Кабінет Міністрів повернув обов’язкове проведення публічних закупівель для всіх державних та місцевих органів влади, а також комунальних та бюджетних підприємств, установ і організацій. У лютому норму, що регламентувала проведення таких торгів тимчасово скасували через воєнний стан, що, визнаймо, було цілком прийнятним та слушним рішенням. Країна потребувала швидких рішень і не менш швидкого постачання товарів, на придбання яких у мирний час міг піти не один тиждень.

Однак час минає, ситуація стає більш зрозумілою та хоча б мінімально прогнозованою, а значить, пора повертати певну структурованість та підзвітність у витрачанні бюджетних коштів, зокрема через повернення проведення тендерів через систему Prozorro. Відповідну постанову №723 уряд прийняв 24 червня, чим одразу збурив чималу дискусію як в колах професійних закупівельників, так і в політично-адміністративних колах. Останні, попри інколи неправильне розуміння процесів, почали розганяти “зраду” та публічно висловлюватись за те, аби повернути все, як було. 

“Зайвий бюрократизм”?

Одним з таких публічних діячів став керівник Центру тероборони Дніпра Геннадій Корбан, який у своїх численних коментарях та інтерв’ю місцевим медіа критично висловлювався щодо повернення закупівель до Prozorro, називаючи цей процес “зайвим бюрократизмом”. Одним з прикладів цих висловлювань, є допис Корбана на власній сторінці у соцмережі Facebook, в яких він жаліється, мовляв у Дніпрі і Кривому Розі тепер не зможуть проводити закупівлі для ЗСУ, ТРО і загалом захисту міста, бо на все треба проводити тендер. 

Скріншот Фейсбук-сторінки Геннадія Корбана

Звучить дійсно неприємно та навіть небезпечно. Однак проглянувши основні тези виступів пана Корбана вимушені констатувати – вони містять чимало маніпуляцій та відсутність розуміння суті законодавчих змін. 

Закупівлі у воєнний час

Якщо говорити мовою юридичних термінологій, то Постанова № 723 змінює порядок закупівель в умовах воєнного стану, запроваджуючи обов’язковість використання Prozorro. Яким чином? Шляхом застосування спрощених закупівель та/або електронного каталогу (такий собі маркетплейс для бюджетних замовників) для закупівель, вартість яких дорівнює або перевищує 50 тисяч гривень. Ініціатори та прихильники змін кажуть – прийнятий документ лише повертає до законних рамок ті закупівлі, на проведення яких є час і можливості. Зокрема  генеральний директор ДП “Прозорро” Василь Задворний коментуючи ситуацію зауважує:

“Зміни, які ухвалив Кабмін, максимально враховують ситуацію в Україні. Замовники, які перебувають у зоні бойових дій і не мають можливості скористатися електронною системою чи мають нагальні потреби у закупівлі тут і зараз, зможуть укладати прямі контракти”.

Міфи на маніпуляції щодо закупівель

Давайте ж спробуємо розвінчати найбільші міфи та маніпуляції навколо прийнятих змін. 

Усі закупівлі повернули до Prozorro. Насправді ні. В документі передбачений довжелезний перелік випадків, коли застосування спрощеної процедури не застосовується. Зокрема, якщо інформація про закупівлі може нести загрозу національній безпеці України, якщо замовник перебуває в районі воєнних (бойових) дій на момент прийняття рішення про здійснення закупівлі або її здійснення, якщо відсутня технічна можливість використання Prozorro. Крім того до виняткових випадків належать: нагальна потреба у здійсненні закупівлі, роботи, товари чи послуги можуть бути виконані, поставлені чи надані виключно певним суб’єктом господарювання та інше. Якщо говорити простіше, нема можливості – купуй напряму. 

Оборонні закупівлі будуть публічними і ворог бачитиме, що і куди ми купуємо. Знову ж таки – ні. Закупівлі для потреб оборони взагалі проводяться відповідно до окремого законодавства і “світити” їх у відкритому доступі ніхто не збирається. Як, власне, цього не робилось і до повномасштабного вторгнення. Якщо ж якісь замовлення не підпадають під визначення “оборонних закупівель”, однак, на думку замовника, все ж мають бути приховані від сторонніх очей – так теж можна. Купуйте напряму, адже зміни до законодавства це дозволяють. 

У нас нема часу. Все треба купувати швидко. Будьмо відвертими, далеко не всі закупівлі, що проходять у країні, є нагальними та таємними. Цілком побутові речі, такі як канцтовари, офісна техніка, продукти харчування та багато іншого, що купується в регіонах віддалених від лінії фронту, можна та навіть варто замовляти за конкурентними процедурами. Можливості бюджетів, особливо в умовах війни, не безмежні, тож обрання економічно найвигідніших постачальників є цілком продуманою та доцільною позицією.

І на завершення. На жаль, в умовах перенасичення даними, внаслідок бажання бути постійно на зв’язку та в курсі ситуації в країні, українці забувають про важливість інформаційної гігієни. А вона зводиться до кількох простих, однак важливих правил, про які не варто забувати:

• мінімум емоцій – максимум фактів;
• шукай першоджерело;
• не репостити те, чого не перевірив, або в чому не впевнений.

Ілюстрація до матеріалу – danielcolombo.com