На жаль, повномасштабна війна, яку розв’язала росія проти України, відбувається наразі не лише на фронті, а й у багатьох інших сферах: політика, бізнес, мистецтво тощо. Не останнє місце у цьому переліку займає інформаційне поле: журналістика та соціальні мережі. Російська пропаганда – це те, що наш ворог вміло та тривалий час використовує. 

Російська пропаганда використовується псевдомедіа не тільки для жителів своєї держави. Так, її транслюють й у газетах, на бігбордах, у брошурах і листівках на тимчасово окупованих територіях, щоб переконати українських громадян у перевагах так званої російської влади. Розповсюджено це і на територіях Запорізької області.

У цьому матеріалі ми вирішили розібрати на прикладах з найсвіжіших випусків російської пропаганди, що роздають на тимчасово окупованих територіях Запорізької області, основні її елементи та методи. А озвучені у зразках факти, що підлягають перевірці, ми спробуємо підтвердити або спростувати. 

Наративи: фундамент, на якому стоїть російська пропаганда

Російські наративи – це інструменти поширення ідей “русского мира”. Вони характерні тим, що мають емоційне забарвлення, є одноманітними та широко й часто повторюються різними каналами інформації, маючи на меті закріпитися у суспільній свідомості. Якщо уявити пропаганду будинком, то наративи – це його фундамент. Адже чим частіше людині повторювати одну й ту саму ідею, тим більше вірогідність, що вона почне сприймати її як істину.

Нижче – короткий перелік прикладів просування популярних російських наративів, які ми знайшли у кількох випусках російської пропаганди, що роздавалася на окупованій території.

• Єдиний народ або братній народ. Наратив про «братній народ», який іноді трансформується в “єдиний народ”, – один із головних наративів російської пропаганди. Він побудований на “спільності” досвідів України та росії, а іноді – повністю нівелює саму українську державність. У обраній до аналізу газеті наратив просувається через життєву історію “українки, яка любить росію”. Ось кілька цитат з цієї історії:

Очень долго ждала этой радости: воссоединения. Томилась, печалилась, что мы оказались врозь. Праздновали 24 августа “независимость”, а мне в этот день так скорбно было! Душой чувствовала, что это не праздник, а мучение”, “Я украинка, но я люблю Россию, русских, ведь мы – одно. Один народ.

Інший зразок – поширення наративу через релігійних діячів, як-от у матеріалі про священиків, що їздили до Криму. Його навіть використали в обкладинці випуску: “Один народ, единая вера”. Зауважимо, що жінка, згадана у попередньому матеріалі, також належить до релігійної сфери та працює у тому ж монастирі, що й священик-колаборант, який коментує матеріал про свою поїздку на анексовану росією територію: “Мы дома. Мы один народ, мы Русь”.

• Другий наратив, який часто просувають, – «Криму краще в Росії, ніж в Україні». 

Анексія Криму (або як його називають у російських ЗМІ “Кримська весна” чи “Повернення у рідну гавань”) – одна з ключових подій для російської пропаганди. Тож не дивно, що й у цих випусках псевдожурналісти не оминули цю тему.

“Россия – это развитие: 7 чудес крымской весны”, разом із тим згадуючи, що “Украина четверть века выкачивала из Крыма ресурсы”. У матеріалі також замовчуються невигідні для росії факти. Адже це російська анексія є причиною того, що на півострові справжній екоцид. Активісти CrimeaSOS заявляють, що викачування росією ресурсів Криму відбувається через:

• Діяльність на півночі Криму заводу «Кримський титан» та інших об’єктів хімічної промисловості, які є найбільшими забруднювачами повітря на півострові.
• Інтенсивний відбір підземних вод.
• Знищення об’єктів природно-заповідного фонду, зокрема шляхом видобутку корисних копалин. 
• Забруднення акваторії Чорного моря, зокрема через військову діяльність 
• Реалізація масштабних інфраструктурних об’єктів, таких як «Кримський міст» і траса «Таврида».

• “Україна вас кинула”. У межах цього наративу просуваються меседжі про “непотрібність” українських громадян самій державі Україні. Важливо зазначити, що у цьому контексті наслідки російської окупації тлумачаться на користь російської пропаганди. 
  
  – “Люди жалуются, что Украина их бросила, оставила без пенсий и выплат”; 
  – “Собирать списки нуждающихся было непросто. Украина уничтожила все данные о населении, в том числе о льготниках”;
  – ”Поначалу многие испугались и выехали на территорию, подконтрольную Украине. Но большинство уже поняло, что там они никому не нужны, а здесь налаживается жизнь, появляются рабочие места”;
  – “Запорожская область была отключена от газоснабжения киевским режимом 9 июля. Сейчас ведутся работы по возобновлению подачи газа”.

• «Свої проти чужих» або ж «Захід ‒ ворог, який хоче знищити росію», в якому росія як держава стикається з «безпідставними звинуваченнями» щодо власних дій, де їй доводиться протиборствувати країнам Європейського Союзу та Сполученим Штатам Америки. Тут протиставляється не лише міць двох країн (політична, економічна, військова…), а ідеологія. Ефект від цього методу досягається за допомогою використання емоційно забарвленої лексики. У випуску, який розглядається, цьому повністю присвячена заява путіна. 

Маніпуляції: “цеглини” у російській пропаганді

Для того, щоб упевнитися у тому, що бажане буде сприйняте читачами як дійсне, застосовуються численні маніпуляції. Поєднуючись одне з одним, вони будують потужну стіну російської пропаганди. До прикладу:

• «Навішування (або приклеювання) ярликів» – це прийом, який характеризується створенням «ярликів» (використанням назв, здебільшого образливих) щодо певних людей, рухів, організацій або соціальних явищ. Часто йде у зв’язці з іншими методами пропаганди. У контексті війни росії проти України найчастіше ці ярлики стосуються українських військових, чинної української влади та власне українців як нації. 

До прикладу, одна з рубрик газети “Комсомольская Правда Россия”, що її роздають жителям окупованих територій Запоріжжя, має назву: “Укронацисты не пройдут”. Солдатів ЗСУ у матеріалі “Киев трясет от спокойствия Запорожья” називають “боевиками Зеленского”, “Террористы Зеленского”. В одному з матеріалів використовується разом із залякуванням: “На смену старой “проукраинской власти”, которая тянула регион в пучину национализма…”.

«Демонізація» ворога – прийом пропаганди, який здебільшого використовується у війнах (у т.ч. інформаційних). Його ціль – повністю позбавити протилежну сторону ознак людського (дегуманізація), представлення ворога як суто руйнівної сили взагалі без моральних принципів. Використання такого інструменту призводить до руйнівних наслідків: наприклад, демонізація  євреїв у нацистській Германії призвела до Голокосту; демонізація українців призводить до того, що більшість росіян не засуджують війну в Україні, а 83% росіян підтримують путіна.

Ось кілька прикладів-цитат з газет. Звертаємо також увагу на те, що в деяких прикладах для підсилення ефекту використовується протиставлення.

• “Киев воюет с простыми людьми, пытаясь лишить их хлеба, создать гуманитарную катастрофу”,
• “ВСУ: воюя с хлеборобами”.

• “Все эти годы она мечтала об инвалидной коляске. Украинская власть же не проявляла к ветерану никакого внимания. Единоросы не оставили бабушку в беде и вручили коляску”. 
  

• “Сразу шесть пар зарегистрировали свой брак в соответствии с российским законодательством. Запорожцы после освобождения от киевского режима будто обрели второе дыхание – любимых носят на руках”.

Неправдива або частково правдива інформація

Заголовок: “Наконец к нам вернутся Горький, Пушкин и Гоголь…” та цитата з тексту: “Радует, что в школьную программу наконец-то вернули <…> Пушкин, Горький и другие великие классики”. 

Проаналізувавши програму з зарубіжної літератури за 2021 рік за 5-9 класи, рекомендовану Міністерством освіти і науки України (наказ Міністерства освіти і науки України від 12.07.2021 № 795) та чинну програму зарубіжної літератури за 10-11 класі, з’ясовано, що: Пушкін у програмі зустрічається у 5-му, 9-му та згадується в 11-му класах. Гоголь – у 6-му, 9-му та 10-му класах. А також інші російські класики: Толстой – у списку для уроків позакласного читання і уроків із резервного часу (за вибором учителя). Достоєвський – у програмі 10-го класу. Ще – Тютчев, Блок, Маяковський й Ахматова. Горький, справді, у програмі відсутній. 

Червоною ниткою – тема отримання російського паспорту та проведення референдуму

У пропагандистських матеріалах фоново лунають меседжі про переваги отримання російського паспорту, оформлення російських документів, а також – участі у референдумі. На тлі повідомлень про “покращення” життя в умовах російської окупації, а також на протиставленні російської влади “укронацистському” режиму в Києві, ці меседжі покликані переконати читачів з низьким рівнем медіаграмотності у тому, що отримання таких документів – це справді єдине можливе логічне рішення.

• “Оформить счет и получить банковскую карту можно как по украинскому, так и по российскому паспорту. Правда, в первом случае клиент получает статус нерезидента РФ. Но все решаемо, после замены паспорта на российский можно перевыпустить карту и внести в банковский договор новые сведения, что не займет много времени”. 

• “Предприятия и индивидуальные предприниматели становятся на учет в местной налоговой, регистрируясь в российском правовом поле и выбирая наиболее удобную форму налогообложения, поэтому открытие банковских счетов для них, как и для физлиц, – острая необходимость”.
• “Судя по обращениям, жителям Мелитополя нужна не столько гуманитарная помощь, сколько юридическая – помочь восстановить документы и вернуть положенные выплаты. Пенсия, например, уже поступает на российские карты”.
• “Решением российского руководства оформление российского гражданства для жителей Запорожской области совершенно бесплатно”.

“Фактчекінг” у російській пропаганді 

Цікавою рубрикою, поміченою у газетах, є рубрика “Сила в правде: слухи против фактов 2”, в якому пропагандисти нібито спростовують фейки про видачу російських паспортів, про мобілізацію, відповідальність російських солдатів за знищення українського врожаю, а також – про евакуацію російських колаборантів.

Ось як вони обґрунтовують мету свого матеріалу: “Украинская пропаганда включила “фейкометы” на полную мощность. <…> Сплетни и провокации при отсутствии военных успехов – последняя попытка дестабилизировать нашу жизнь. Разбираемся с очередной порцией фейков”. На фото можна ознайомитися з прикладом фактчекінгу по-пропагандистськи. Примітно, що у контраргументах не згадуються посилання на офіційні джерела інформації (або якщо згадуються, то дуже розмито, без можливості їх перевірки). Також використовуються абсолютно бездоказові формулювання – на зразок, “є багато відеосвідчень”.

Примітно, що на газетах немає вихідних даних (назви редакції, відповідального редактора тощо), окрім місця друку.

У цілому, повідомлення цих друкованих матеріалів розраховані на читачів з низьким рівнем медіаграмотності. Утім, небезпека поширення таких меседжів на тимчасово окупованих територіях Запорізької області криється в тому, що жителі цих міст і сіл не мають або майже не мають доступу до українських джерел інформації, мають нестабільний зв’язок, перебувають в інформаційному вакуумі. Це все є сприятливими умовами для ефективного поширення російських меседжів у свідомості наших співгромадян. 

У цьому матеріалі ви можете дізнатися, як не вестися на маніпуляції у медіа.