Із початком повномасштабної війни чимало волинян вимушено чи з власної волі змінили роботу або зайнялися волонтерством. Також адаптувалися і цілі організації. Однією із них став благодійний фонд «Рокада», який відкрив регіональні представництва у десяти областях, серед них і на Волині.
Раніше фонд допомагав іноземним біженцям, які потрапили в Україну, і мав лише один офіс. Тепер постала потреба допомагати українським внутрішньо переміщеним особам, які змушені були їхати у західні області, тікаючи від бойових дій.
Ми поспілкувалися із волинською командою фонду про їхні реалії роботи, забезпечення ВПО і нові виклики, з якими стикаються області, що приймають переселенців.
Досвід роботи з громадами став корисним
Регіональним координатором благодійного фонду «Рокада» на Волині від часу відкриття у березні є Ірина Корольчук. Раніше вона три роки працювала у міжнародній програмі «U-LEAD з Європою» за напрямом покращення якості надання адміністративних послуг. Там за сприяння Європейського Союзу вони допомагали територіальним громадам у різних областях відкривати та модернізовувати Центри надання адмінпослуг (ЦНАПи). «За цей час ми з командою експертів відкрили та модернізували 484 ЦНАПи», — розповідає Ірина.
Окрім неї, у волинському офісі «Рокади» також працює Олена Кузьмич, яка також співпрацювала з U-LEAD. Цей досвід став неоціненним для благодійного фонду, що нині допомагає переселенцям. А все тому, що робота із громадами дала працівникам відповідний досвід, зв’язки та контакти, щоб знайти спільну мову із органами влади та місцевими радами.
«Нас взяли на роботу, бо ми знаємо громади, маємо з ними досвід роботи. В нас є «обличчя», громади нас знають і будуть довіряти»,
— каже Олена Кузьмич.
Нині вона обіймає посаду соціальної працівниці і комунікаційниці. В тому числі доводиться часто спілкуватися із головами громад, комендантами гуртожитків із переселенцями по всій області.
За їх словами, це важливо, адже на Волині, як і в багатьох інших областях, існує проблема концентрації допомоги.
«Ми шукаємо прихистки, перебуваємо на постійному зв’язку з комендантами. Дізнаємося, скільки переселенців приїхали, виїхали. Основна допомога концентрується у Луцьку. Це проблема, тому що тут в гуртожиток можуть кілька фондів привезти допомогу, а в громаді на периферії ніхто не привезе Щоб якось це вирішувати, ми маємо верифікувати шелтери і дізнаватися, де допомога потрібна»,
— пояснює Олена Кузьмич.
За її словами, на Волині близько 50 масових поселень різного рівня. Це і гуртожитки, і колишні будинки культури, інші комунальні приміщення, церкви, іноді навіть приватні будинки. Частина шелтерів у комунальні власності, частина підпорядковується управлінням освіти. Місця їх розташування не розголошують, тому благодійникам доводиться зв’язуватися із керівництвом громад чи іншими чиновниками, щоб знати, де потрібна допомога.
«Посередник» для ООН
Проте більшу частину допомоги надає не сам фонд «Рокада». За ним стоїть Організація Об’єднаних Націй. В юридичному аспекті фонд виступає виконавчим партнером управління верховного комісара ООН у справах біженців. На практиці це означає, що вони збирають та верифікують інформацію і допомагають спрямувати їх за призначенням: «Ми беремо звернення від громади, перекладаємо на англійську, заповнюємо документи, відправляємо на ООН, вони погоджують і привозять необхідне». В першу чергу йдеться про місця масового поселення переселенців, від 5 сімей та більше.
У волинському офісі визнають, що таку систему роботи можуть зрозуміти далеко не всі.
Люди думають, що в нас тут склад «гуманітарки». Коли ми кажемо, що ми тут не видаємо гуманітарку, вони в шоці. Дехто думає, якщо це благодійний фонд, то в нас мішок грошей і ми їх просто роздаємо. Громадам напевне варто зрозуміти, що це не магія. В нас немає ідеального складу і мішка з грошима. Ми задовольняємо найпростіші і найбазовіші потреби людей»,
— розповідає соціальний працівник Олена Кузьмич.
ООН надає допомогу на виживання, для задоволення базових потреб та покращення умов проживання, а не на розкіш – доповнює координаторка Ірина Корольчук.
Проте із тим, які потреби є «базовими», також виникали певні колізії. Все через попередній досвід роботи ООН, коли допомагали переважно біженцям та переселенцям у відносно теплих країнах.
«Для ООН є стандартні позиції (види допомоги, які надають, — ред.), а є нестандартні. Стандартні це: ліжко, розкладачка, матрац, ковдра, подушка, постіль, рушник, кухонний набір та гігієнічний набір», — пояснює Ірина Корольчук.
Натомість деякі речі, які здалося б є критично необхідними у притулках на Волині, не вважалися «стандартними» у системі забезпечення ООН: «Наприклад, ми приїздимо в гуртожиток і бачимо, що там вкрай потрібна плита, щоб приготувати їжі. Може бути потрібен холодильник, пральна машина. Ми це писали у заявках і вважали це вкрай необхідним. Але для ООН техніка — це нестандартні види допомоги. Можливо це тому, що вони працювали із теплими країнами. Я підозрюю, що там люди справді можуть жити в наметах».
Тому вже після початку роботи волиняни на зустрічах переконували представників ООН, що тут переселенці живуть не в наметах, а у гуртожитках з водою та електрикою, а відповідно пральні машини, плити та холодильники їм потрібні і їх є де встановити. В результаті до серпня 2022-го вже вдалося суттєво забезпечити технікою від ООН сім із 46 «шелтерів» під опікою «Рокади».
Водночас є речі, які ООН наразі не забезпечує для переселенців на Волині. Наприклад, це ремонт приміщень прихистків, про що часто запитують громади. Також вони наразі не забезпечують продовольством ВПО, тому «Рокаді» доводиться шукати нових партнерів і кооперуватися, аби надати більш комплексну допомогу.
Послуги та кооперація
Окрім забезпечення прихистків, «Рокада» також надає психологічну, юридичну та соціальну допомогу ВПО.
«В нас є чотири психологи. В кожного із них різна спеціалізація. Одна спеціалізується на дітях з аутизмом, бо це дуже поширене явище. Одна працює із психологічними травмами. Хтось працює із дорослими, із жінками»,
— розповідає Олена Кузьмич.
Також за її словами, існує проблема психологічного «вигорання» людей, які допомагають переселенцям: «Працівники ЦНАПів, працівники громад, люди, які надають їм довідки, працівники інших фондів, вони теж «вигорають». Їм також надаємо психологічну допомогу. Наші психологи проводять тренінги, в інших містах, не лише у Луцьку».
Крім того, до психолога ходять і самі працівники «Рокади», щоб боротися із «вигоранням» і працювати над побудовою команди.
«Насправді нелегко працювати тому, що це постійний психологічний тиск, вигорання, ситуація, яка змінюється щодня. Щотижня ми маємо багато нових викликів»,
— зізнається Ірина Корольчук.
Юридична підтримка від «Рокади» переважно полягає у допомозі із відновленням та оформленням втрачених документів. Для складніших випадків людей перенаправляють на безоплатну правову допомогу, з якою фонд налагодив співпрацю та яка теж їздить до ВПО у складі мобільної бригади «Рокади».
Також юристи «Рокади» розробили типовий договір, який переселенці можуть укладати із керівництвом «шелтеру». Такі договори мають укладати на місяць із можливістю продовження. Якщо ж ВПО порушують правила перебування, їх можуть законно виселити. Це важливо, адже нині юридичні підстави перебування переселенців у прихистках часто належним чином не оформлені, що дозволяє зловживати.
Є і соціальний супровід для тих, хто його потребує. «Наприклад, ми везли жінку із дитиною з інвалідністю із Нововолинська до Луцька, щоб дитині встановити юридично інвалідність. Перед тим ми ж домовлялися із лікарями про прийом», — наводить приклад такого супроводу Олена Кузьмич.
Проте іноді фонд намагається задовольнити і традиційний запит ВПО на продукти, яких зазвичай у «Рокади» немає:
«Ми зрозуміли, що потрібно залучати інші фонди, бо ООН не може забезпечити всім. Наприклад, люди просять продукти. В нас продуктів немає, а це те, що треба завжди. Відповідно, ми знаходимо інших партнерів, налагоджуємо контакти. Зокрема так ми отримали 500 продуктових наборів, які надали на День біженця в червні».
В результаті виникає кооперація і з іншими фондами, що працюють на Волині. Це, наприклад, «СпівДія.Хаб». «Рокада» має у розпорядженні вантажний автомобіль та водія, тому вони часто беруть пакунки від «СпівДії», щоб доставити ВПО. Таким чином і самі йдуть до переселенців «не з пустими руками». Якщо ж продуктів чи одягу для ВПО у них немає, радять переселенцям, у які фонди можна звернутися. Також «Рокада» має власний Telegram-канал та сторінку на Facebook, де поширюють актуальні пропозиції для ВПО: цікаві та корисні заходи, вакансії, можливості, місця для отримання додаткової допомоги чи консультацій.
«Потрібно зрозуміти, що це не магія…»
«У нас дуже сувора звітність. І це важливо. Інакше можуть бути недобросовісні люди, які прийдуть, скажуть, що вони ВПО і наберуть собі різної допомоги і навіть десь можуть її продавати. А ми просимо довідку ВПО, інші документи, підтвердження що допомога справді потрапила у необхідні руки»,
— підкреслює Олена Кузьмич.
До такої звітності та відповідальності вони намагаються привчити і своїх партнерів та отримувачів допомоги. Наприклад, під час оформлення заявок для притулків на отримання допомоги беруть зобов’язання комендантів, що переселенці будуть там мешкати довгий період і реально отримають допомогу.
Також у фонді радять ВПО та керівникам притулків чітко формулювати свої потреби: «Дуже неправильний підхід приходити до якогось благодійного фонду і питати: «А що у вас є?».
Проте і вони змушені адаптуватися до нестабільної соціальної ситуації навколо ВПО. Це зокрема стосується їх обліку.
«Наприклад, ніхто централізовано не фіксує, скільки переселенців виїхало з області. Пишуть, що приїхали 70 тисяч, але ніхто не пише, скільки людей виїхали, бо немає механізму це прослідкувати. В результаті ми не знаємо, скільком людям потрібна допомога. Тому ми зв’язуємося із комендантами, щоб розуміти, скільки людей є на сьогодні»,
— пояснює Олена Кузьмич.
Також труднощі виникають через можливе виселення ВПО із гуртожитків навчальних закладів до початку навчального року, адже частині ВПО іти просто нікуди. Відповідно і допомога, яку виділяли гуртожиткам на їх забезпечення, можуть лишитися там, а переселенці лишаться ні з чим.
Хоча іноді і самі переселенці не готові брати відповідальність та розв’язувати власні проблеми, натомість чекають на допомогу. Це у «Рокаді» побачили на прикладі свого проєкту з облаштування прихистку у Домашеві на Ківерцівщині.
«Ми облаштували у Домашеві прихисток на 43 ліжко місця. Це приміщення колишньої малокомплектної школи. Не так давно там зробили ремонт. Перевага в тому, що звідти точно нікого через навчання виселяти не будуть. Але ми два місяці не могли туди заселити людей. ВПО із луцьких гуртожитків звикли, що їм часто привозять різні донори продукти, що близько різні точки, де можна отримати допомогу. Люди не хочуть переїжджати, бо це село. Але там же і робота є. Там є лохина і малина, можна працювати»,
— розповідає координаторка волинського офісу.
Такий підхід вони називають «синдромом навченої безпомічності». З цим переселенцям радять боротися, адже можливості для допомоги їм виснажуються: «Всі втомилися. Тепер менше ресурсів. наприклад для того, щоб годувати ВПО. Треба розуміти, що рано чи пізно доведеться влаштовуватися на роботу».
Читайте також: Нововолинськ в умовах війни: розмова із міським головою Борисом Карпусом і Як власники кафе Луцька продовжують займатися бізнесом у часи війни.