Василь Тимчук у 2008 році за “зеленою картою” покинув село Самушин на Буковині та виїхав у США. Зараз живе в Філадельфії, що в штаті Пенсильванія. З початком російської агресії проти України став волонтером та створив групу «United American Ukrainian Diaspora» (UAUD). Дуже багатьом захисникам на фронті з рідної Заставнівщини вони надали допомогу: тепловізори та приціли з нічним баченням, бронежилети, маскувальні костюми, розгрузки, берці, тактичні окуляри, біноклі, медичні ноші, аптечки… Про те, як еміграція стоїть пліч-о-пліч з Україною, – у нашій розмові з волонтером.

Волонтери з 2014го

– Знаю, що ви давно волонтерите, ще з 2014 року. Як все починалося?

– Війна, яка обпалила Україну ще з 2014 року, згуртувала багатьох українців в Америці. Ще тоді в нас виникла невеличка команда, яка займалася допомогою Україні. Але, на жаль, ця група складалася з різних людей, з різних штатів. Тому колектив був не надто міцний, а з часом взагалі розпався. Але в жовтні минулого року, коли у світі заговорили про можливу війну, я зі своїм другом і однодумцем Олександром Гендзелюком поставили собі питання: як і чим ми зможемо допомогти Україні в разі повномасштабного вторгнення росії.

– Як би не готувалися, які б прогнози не слухали, але війна — то завжди несподівано. Пригадайте, як почався ваш ранок 24 лютого?

– Я і мій друг Олександр працюємо далекобійниками. В ніч з 23-го на 24-те лютого ми знаходились в дорозі. Різниця в часі між східним побережжям США та Україною становить 7 годин. Тобто, коли в Україні 24-го лютого о 4-ій ранку почалася війна, в нас було ще 23-те число, 9-та година вечора. Десь о 10-ій вечора до мене подзвонив друг і сказав: в Україні війна!

Річ у тому, що в Олександра є кілька друзів в Миколаєві – вони подзвонили та сповістили страшну звістку. Ту ніч я, як і майже всі українці в світі, не спав. У четвер вранці ми зідзвонилися з Олександром і вирішили, що припиняємо роботу як мінімум на тиждень і займемося волонтерством. У той же день зателефонували до наших двох хороших друзів Миколи Чоботаря та Богдана Богородецького і всі разом вирушили до Вашингтона. В четвер після обіду приїхали і потрапили на мітинг українців, які вийшли під стіни Білого Дому, обмінялися новинами та враженнями. Усім було дуже тривожно, адже Київ, українські міста тоді бомбили. Після цього повернулися додому в Філадельфію, зібралися в мене вдома і почали обговорювати наші дії.

United American Ukrainian Diaspora

– З чого починали? Як бачили вашу роботу? Адже швидко організуватися не так просто. Тим більше в такій ситуації. Тут в Україні у багатьох від стресу опускалися руки…

– Вирішили підтримувати українських військових, сили територіальної допомоги та медиків Адже коли є міцна, сильна і сучасна армія – це запорука безпеки. Сильна армія – захищена країна. Вже в п’ятницю вирушили по магазинах і почали скуповувати все найнеобхідніше на той момент – військове захисне, тактичне спорядження, оптичні та тепловізійні прилади, медикаменти, засоби зв’язку та ведення розвідки. Суботу та неділю провели у Вашингтоні, де проходили мітинги в підтримку України.

А вже з понеділка 28-го лютого знову взялися до закупівель – і вже першого ж тижня відправили волонтерську допомогу на фронт. Потім зібралися і вирішили створити волонтерську організацію, щоб можна було якомога більше залучати людей та різних організацій на підтримку України. Так і виникла наша організація “United American Ukrainian Diaspora”.

Фото з сайту UAUD

– Хто вас підтримує?

– Основна маса людей, які нас підтримують фінансово, – це українці, це друзі, які нас знають і нам довіряють. Американці рідше. Можливо, причиною цьому є те, що ми занадто мало себе “рекламували”. Але робота продовжується, з дня на день запрацює наш офіційний сайт. Я витратив багато часу на роботу над ним, але сподіваюся, що не марно.

Також створив групу у фейсбук “United American Ukrainian Diaspora”. Всіх охочих запрошуємо приєднатися. З допомогою одного художника вдалося намалювати логотип, який скоро стане таким собі рекламним обличчям нашої організації. За допомогою цих плакатів-наклейок плануємо залучати якомога більше людей для підтримки та допомоги Україні.

Логотип волонтерів. Фото Василя Тимчука

Допомога на фронт

– Кому надходить допомога? Адресно військовим чи на якийсь волонтерський центр? Чи були труднощі за ці місяці?

– Як в мене, так і в моїх хлопців, що зі мною працюють, багато друзів на фронті. Тому всі передачі, що ми посилаємо, ми стараємося віддавати своїм друзям, а вони в свою чергу діляться з побратимами. Таким чином, ми точно знаємо, що наші передачі не опиняться десь на прилавках магазинів чи ринків.

Активність людей останнім зменшилася. Справа, мабуть, у тому, що ті, хто активно допомагав, добряче потратилися. А ті, хто не особо допомагав на перших днях повномасштабного вторгнення, ті й зараз не дуже активні. З українською митницею постійно виникають якісь неприємні ситуації. Але, слава Богу, все так чи інакше вирішується.

– В Україні зараз дуже дефіцитні військові товари. Як вам вдається діставати спорядження? Що просять бійці з передової, які потреби ЗСУ?

– Останнім часом від військових запитів приходить трішки менше. Мабуть тому, що багато підрозділів уже мають майже все з необхідного. Час від часу просять, звичайно, але вже не в такій кількості.

Багато допомоги йде від інших держав, багато чого роблять уже в Україні. Але враховуючи те, що наша армія пішла в наступ, запити, думаємо, знову зростуть. Тому роботи ще досить багато. Та за ці місяці війни нам вдалося налагодити контакти з іншими волонтерськими організаціями, які працюють у США. Вдалося знайти багато магазинів, які продають хороше військове спорядження за доступними цінами. Багато товару ми купуємо і в інтернет-магазинах, але тепер це робити стало легше тому, що ти вже знає, який товар краще брати, щоб і якість, і ціна підходили. Вже, як то кажуть, на тому згризли трошки зуби (посміхається).

Коли настане мир

– Що зробите в той день, коли настане мир? Про що мрієте?

– Я не знаю, що буду робити в той день, коли переможемо цю орду. На жаль, я про те навіть не думаю. Моя думка – війна ще надовго. Я з перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України казав: війна не закінчиться швидко. Занадто сильний ворог.

Останніми днями багато хороших новин. Все це радує, але є й багато тривожного, на жаль. Багато загиблих і поранених. Ми, українці, маємо, лягаючи спати, молитися за всіх тих людей, які зараз на передовій в окопах. А щодо мрій — дуже хотілося б побачити трибунал над кремлівськими фашистами.

Хлопці з передової дякують волонтерам

Заголовне фото з сайту UAUD.

Читайте також: “Я зробив пост про збір на авто. Вранці на рахунку були гроші на два автомобілі. Люди визначили, що я робитиму”. Інтерв’ю з Андрієм Любкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.