Щоденні вибухи, небезпека й «ігри в схованки» у підвалах. Таке життя у прифронтових селах Запорізького регіону. До цього додати відсутність води, газу й подекуди електрики. У небезпечних прифронтових селищах й містах Оріхів та Гуляйполе, які повністю розбиті російськими окупантами, ще залишились родини з дітьми. Тут живуть і люди похилого віку й люди з обмеженими фізичними можливостями. 

Незламний Оріхів

Жителька села Новопавлівка Оріхівського району Юлія – мати трьох дітей. Жінка каже, що під обстрілами жити нелегко. Коли гаряче, ховає дітей в погребі. В цілому родина пристосувалася до “нових” умов життя.

– У будинку (ховаємося – авт.) в погріб, як усі інші. Ну, більше в будинку. Сюди більше в центр прилітає. Ми трішки далі живемо – там тихіше. Більш-менш нічого , – каже Юлія, жителька Новопавлівки Запорізької області.

83-річна Марія Михайлівна переїхала в Новопавлівку з рідної Андріївки, тому що селище геть зовсім розбомбили росіяни. Старенька опікується свахою Валентиною, яка не може ходити.

–  Ми тут зі свахою. Я допомагаю їй. Вона «не ходяча». А я теж прихворіла. Вдвох боремося. Ту ніч дуже було спекотно. Страшно було. Ну, а що ж робить. Діватися нема куди. Кому ми вже потрібні – ми старі. У погребі в сирості сидіти теж нелегко. Так от удвох і кочуємо , – розповідає Марія Михайлівна – жителька Новопавлівки Запорізької області.

Попри все не втрачають надію

Самотність, бо діти переїхали до Запоріжжя. Пічне опалення, відсутність води й постійні ворожі обстріли – з цього складається реальність літніх жінок.

І навіть за таких умов, вони не втрачають надії на перемогу й віру в людей. Дякують волонтерам, які піклуються про людей з прифронтових міст.

– Дякую людям, що допомагають. І не втрачаю віри в те, що буде світле завтра й перемога. А всім, хто помагає, спасибі велике. Хай їм Бог дає здоров’я, сили, наснаги. За людяність дякую, – говорить Марія Михайлівна – жителька Новопавлівки .

Жителі прифронтової Преображенки – сімейна пара Наталія й Валентин – зустрічають із радістю волонтерів, які привезли подарунки. Чоловік Наталії – інвалід: відморозив ноги на роботі, тому живеться несолодко. Втім, люди кажуть, що вже можуть розрахувати “прильоти” й “вильоти” і, попри всі незгоди, моляться за наших військових.

– Як уже вони нам набридли. В підвалі спали два тижні. Ну боїмося, ну що ж ти. А куди? Ми вже привикаємо. Ми вже просто знаємо, звідки приблизно, і куди, і як. Ну, вдень ще більш-менш, а вночі звичайно дуже страшно, але вже звикли, – діляться Наталія та Валентин – жителі Преображенки.

Олена щодня запитує у дітей, чи не хочуть вони евакуюватися з небезпечного прифронтового селища. Разом з тим, дбає про комфорт та тепло в будинку. 

– Дітей кожен день питаю, виїжджаємо ми чи не виїжджаємо. Діти одноголосно кажуть: нам тут подобається – ми вдома. Я у дітей кожного дня цікавлюся: вам страшно? Кажуть, що коли трошки прилетить, то страшно, а так, кажуть: ми вдома, ми вже звикли, – каже Олена – жителька Преображенки.

Оріхів, що знаходиться у зоні бойових дій, майже повністю розбитий ворожими снарядами й ракетами.

За останні дні там зруйновані ще 27 будинків. Уламками ворожої ракети поранені три людини – два працівники водоканалу й місцевий житель.

– Гатять щодня. Зараз уже піонами – не тільки градами. Люди не чують виходів – чують тільки приходи. Дуже багато зруйнованих будинків. За вчора у нас 26 будинків зруйновано. Сьогодні 26 заяв, – розповідає Світлана Мандрич – заступник голови Оріхівської ОТГ.

 На сьогодні в Оріхові, де немає ані газу, ані води й електрики, залишилось 2,5 тис. жителів. Серед них 19 дітей.

Розбомблене, але нескорене

Місто Гуляйполе Запорізької області вже майже сім місяців постійно обстрілюють російські військові. Більше половини жителів ОТГ за півроку повномасштабної війни з росією встигли евакуюватися. Люди, що залишились, живуть без світла, води й газу.

Гуляйполе знаходиться в зоні бойових дій, тому всі жахи війни місцеві жителі переживають щодня. Як живуть гуляйпільці під обстрілами та без умов цивілізації?      

Тетяна з чоловіком і 11-річним сином Сергійком облаштовує свій побут у небезпечному рідному Гуляйполі, як може. За відсутності газу, жінка готує їжу на пічці, займається домашнім господарством й контролює дистанційне навчання сина. Незважаючи на щоденні прильоти, виїжджати родина не збирається.

– Ну, живеться по-різному. А куди? Нема куди. А потім знову назад (повертатися – авт)? Ні, тільки тут. Ну вже ми, як сказати, чуємо, що приблизно летить і куди, – каже Тетяна – жителька Гуляйполя.

Життя у підвалах

Жителі «гарячих» гуляйпільських багатоповерхівок ближче до центру міста, де ворожі снаряди свистять над головою щохвилини, живуть у підвалах. Там вони облаштували свій побут і вважають за щастя, якщо є питна вода та їжа. Августіна каже: “В підвалі безпечніше”. Там вона, її чоловік і ще шість сусідів, які майже стали родиною.

– А ми тут і знаходимось. Я живу он у будинку навпроти. Він розбитий – в мене квартира розбита. Можете зайти подивиться. У нас там ліжка є, нас 8 людей живе у підвалі. Пічка буржуйка є. Топиться у нас. Вода в нас є, – говорить Августіна – жителька Гуляйполя.

Тетяна Миколаївна з чоловіком залишились у Гуляйполі без дітей та онуків. Молоді виїхали ще у вересні. Літня пара тримає зв’язок із дітьми, коли він є, і радіє буржуйці в підвалі та волонтерській допомозі.

– Ні-ні, в квартирі ні. 5 поверх. Ми всі, як залишились у підвалі, так тут ми і знаходимось. Ніколи я не думала, що підвал може стати нашим рідним домом. Тут у нас буржуйка є. Готуємо їжу, у нас тепло. Ну в мисці миємося, приймаємо ванну, джакузі, так би мовити, – ділиться наболілим із гумором Тетяна Миколаївна.

В Гуляйполі на сьогодні лишилось близько 3,5 тис. жителів. 73 – діти. Ці родини отримують допомогу волонтерських організацій, а також місцевих спецслужб.

– Стосовно руйнацій, то вся критична інфраструктура на території нашої громади зруйнована. Або пошкоджена, або зруйнована. Тобто 100%. У нас уже протягом 9 місяців нема ні світла, ні газу. Воду ми (отримуємо – авт.) завдяки роботі генераторів. І, до речі, завдяки нашому другу Матюхіну Дмитру отримали генератори, якими ми можемо підіймати воду зі свердловин у певних місцях. І завдяки роботі наших МНС-ників розвозимо цю воду людям, – коментує голова Гуляйпільської територіальної громади Сергій Ярмак.

Гуляйполе відоме ще й своєю історичною спадщиною – від парового млина, який, на щастя, вцілів, до нащадків батька Махна. Саме тут живе й залишається Юрій Гром – внучатий племінник Нестора Махна.

– Моя мама – його племінниця. Мій дід – рідний брат. Дід Омелько. Омелян Іванович. Карпо, Савка, Омелько, Григорій і Нестор – п’ять братів їх було. На центральному кладовищі поховані і дід Іван, і мама – Махна мати. Ну і мій дід Карпо похований тут, – говорить Юрій Гром – житель Гуляйполя – внучатий племінник Нестора Махна.

Майже всі історичні об`єкти Гуляйполя – від Прибуткового будинку й Садибного будинку Мєлєшкових до синагоги й Церкви св. Тихона Задонського – зазнали тих чи інших руйнацій.

Читайте також: Запорізький волонтер, що повернувся з полону, продовжує евакуювати людей