Мова ворожнечі є непоодиноким явищем на інтернет-сайтах, хоча це є порушення журналістських стандартів. Розберемо приклади з волинських медіа.
На сайті газети «Вісник. К» є новина із заголовком «З австостанції у Луцьку приберуть безхатьків, циган та нелегальну торгівлю?». Далі у тексті йдеться вже про ромів, хоча і у заголовку могли б написати це слово, а не «цигани». Також у заголовку є негативним формулювання, що приберуть циган, ніби всіх ромів треба кудись прибирати. Редакція посилається на інформацію з сайту міської ради, проте там заголовок цілком коректний «Ігор Поліщук вимагає від муніципальної варти та поліції навести лад на автостанції».
У статті 15 Кодексу етики українського журналіста йдеться про те, що ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання.
У мові ворожнечі буває акцентування на криміналізації певної групи людей чи національності. Наприклад, на сайті «Волинські новини» у тексті під назвою «У Луцьку грузин вчинив подвійну ДТП, пошкодивши кросовери AUDI та LAND ROVER» акцентується увага на національності винуватця дорожньо-транспортної пригоди. Недоречно це виносити в заголовок, адже немає значення, якої національності чоловік скоїв це ДТП, бо з іншими людьми теж могло статися подібне без прив’язки до їх етнічного походження.
Також на сайті «Волинь24» є приклад некоректного тексту з заголовком «Поляк крав велосипеди та збував їх українцям». У назві новини недоречно вказувати національність грабіжника, адже це не має жодної логічної прив’язки до його вчинків.
Називати загрозою те, що цим не є теж неправильно. Наприклад, на сайті ВСН є передрук новини з сайту Волинській єпархії Православної церкви України під назвою «Загроза англізації: митрополит Михаїл обурився вивісками англійською мовою у Луцьку».
«Українізовуючи церковне життя, Православна церква України не може стояти осторонь і всіх інших сфер. Подекуди стан справ для нашої мови стає загрозливим. Погляньмо: вивісок англійською без перекладу все більше й більше (на фотографіях – лише мала їх частка тільки з центральної частини Луцька). А це ж пряме порушення Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», у якому сказано, що така інформація повинна подаватися державною мовою і «може дублюватися іншими мовами», – цитує видання Михаїла.
Кожен експерт має свою тему
Редакція у першу чергу має дивитися не лише на тему дискусії, а й на людей, які це коментують. Відразу журналіст має поставити собі питання: “Чи є ця людина експертом в сфері, яку коментує?”
Для коментування такої інформації можна звернутися до філолога чи перекладача, який пояснив би, що назви брендів пишуться без перекладу. Формулювання «загроза англізації» схоже на наративи російської пропаганди на кшталт «українізація Польщі». У Польщі минулого і цього року проходило декілька акції з гаслами «Стоп українізації Польщі» та «Це не наша війна». Певні політичні сили намагаються розпалити ворожнечу щодо українців.
Відповідно до методології Інституту масової інформації, “мова ворожнечі у медіа – це будь-який вислів з елементами заперечення принципу рівності між людьми в правах. Мова ворожнечі небезпечна тим, що може спровокувати нові конфлікти та поглибити старі. Поширення мови ворожнечі може формувати негативний образ певної групи людей чи національності. Тому журналісти мають писати так, аби мови ворожнечі у їх текстах не було, щоб читачі отримували якісну та неупереджену інформацію.
Детальніше про ознаки мови ворожнечі у медіа можете прочитати на сайті ІМІ.
Відповідальність за мову ворожнечі: пояснення юриста
Юрист проєкту «Свої люди» Bihus.Info Віталій Гусак зазначає:
Частина 2 статті 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначає, що будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом.
Кримінальним кодексом України визначена відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками.
За словами юриста, умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, або іншими ознаками караються штрафом від двохсот (3400 грн) до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500 грн), або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також учинені службовою особою, караються штрафом від п’ятисот (8500 грн) до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000 грн) або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
А якщо такі дії були вчинені організованою групою осіб, або спричинили тяжкі наслідки, – це карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. Це якщо ми говоримо про відповідальність для фізичної особи.
«Якщо ж говорити про відповідальність щодо юридичної особи – суб’єкта у сфері медіа, то слід звернути увагу на Закон України «Про медіа», який визначає поширення висловлювань, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи їх груп за національною, расовою чи релігійною ознакою, як грубе порушення та передбачає за це відповідальність для такого суб’єкта у сфері медіа», – зазначив Віталій Гусак.
Головне фото: detector.media
Читайте також: “Хочемо молитись українською”: Хто на Кіровоградщині перешкоджає вірянам перейти до ПЦУ.