Більше року у Львові працює центр “Незламні матусі”. Це місце, де породіллі та вагітні жінки, які мають статус ВПО, знаходять тимчасовий прихисток та іншу допомогу. Тут жінка з дітьми отримує найнеобхідніше для комфортного проживання. Про те, як працює центр та історії тих, хто знайшов тут прихисток, читайте в новому матеріалі.
На вході в будинок стоять дитячі візочки, в коридорах біля входу в кімнати складене взуття малечі, на кухні хтось готує обід, усюди помітні іграшки та дитячі речі. У просторій ігровій кімнаті спілкуємося з Тетяною Кондаковою. Жінка була однією з перших, хто отримав прихисток в центрі. На початку квітня минулого року Тетяна разом з мамою та з двома дітьми виїхала з тоді ще не окупованого російськими військами Бахмута. Залишатися там було надто небезпечно для сім’ї, остаточне рішення про евакуацію Тетяна прийняла тоді, коли в двір почали прилітати ракети.
“Ми виїхали з Бахмута, коли вже будинок трусився”
Ми виїхали з Бахмута, коли вже будинок трусився, ракети постійно літали, в двір почали прилітати. Це було дуже страшно. Тому, все залишили, все що було: продукти, техніку, компютер, все. Нас із Бахмута в Краматорск вивозив евакуаційний автобус, а звідти потягом у Львів”.
Уже після евакуації Тетяна дізналася, що вагітна третьою дитиною. На той час жінка жила поблизу кордону в селі Шегині в приміщенні місцевої школи і готувалася до виїзду в Польщу.
Ми збиралися їхати в Польщу, а по дорозі в мене витягли гаманець, а там був паспорт. Нас висадили на кордоні, і ми жили в Шегині. Я їздила до Львова, щоб оформити паспорт. Поселили нас при школі. Пізніше нас поселили у ветеринарне училище, де нас там жило 26 людей в кімнаті, а потім я дізналася, що вагітна, тому нам запропонували жити тут”.
Після новини про вагітність Тетяна вирішила залишитися в Україні. Тоді ж їй разом з дітьми та матір’ю запропонували поселитися в центрі “Незламні матусі”. Наприкінці липня жінка з сім’єю переїхала сюди. Тоді Тетяна була на 5 місяці вагітності. Чоловік, батько наймолодшої дитини залишався в Бахмуті. Вже тут, пів року тому, Тетяна дізналася, що її чоловік, загинув під час обстрілу.
“Чоловік так і не побачив маленьку доньку”
У мене чоловік, спочатку з нами не виїхав. Залишився в Бахмуті. Ми поїхали самі, а коли він збирався їхати, в його будинок прилетіла ракета і він там і залишився. Загинув. Так і не побачить маленьку доньку, Вікторію. Мені про те, що сталося, повідомив його брат”.
Перший чоловік Тетяни та батько двох старших дітей загинув у Бахмуті ще в 2014.
Тоді сину Антону було 4 місяці. Він не пам’ятає тата, а Аня пам’ятає тата. Коли почалась війна, він також загинув. Війна забрала обох батьків дітей. Важко, але намагаюсь триматися заради дітей. Це складно. Все ж, коли живеш удома, звикаєш у власній квартирі, а тут, ми звісно раді, що ми тут. У центрі допомагають, умови подобаються. Сюди привозять і речі, і гуманітарну допомогу, і памперси. А далі будемо шукати. За кордон я не поїду з трьома дітьми. Самій страшно. Просто сумно, що мені здається, я вже ніколи додому не потраплю в Бахмут”.
Центр розташований у районі Тракту Глинянського. Загальна площа двох двоповерхових будівель – 1300 м2. У кожному будинку є простора кухня та їдальня для спільного користування, вбиральні, душові, пральні та зони для відпочинку. В користуванні кожної матусі окрема спальня, де вона може перебувати зі своїми дітьми. Кімнати оснащені спальними місцями, пеленальним столиком та місцем для зберігання речей. Також у центрі є простора дитяча кімната. На подвір’ї – ігровий майданчик та озеро.
Жінка в центрі проживає з трьома синами
35 річна Марина Пєлих родом з Нікополя. Жінка проживає в центрі разом з трьома синами: 8-річним Богданом, 5-річним Романом і маленьким Артемом, який народився трохи менше двох місяців тому. На початку повномасштабного вторгнення жінка разом з дітьми виїхала в Польщу, звідти в Іспанію, де прожила приблизно рік.
Коли почалась війна, я зібрала дітей і документи і поїхала в Польщу, там пробула 2 тижні. Нас просили їхати, якщо у когось є знайомі, і я поїхала до свого брата в Іспанію, і ми у нього пробули рік. Роботи, не було, але в Іспанії допомогли зі школою. Діти ходили до школи, вивчали мову, але роботи не було. Тому, як то кажуть, я сиділа у брата на шиї. Тоді Роману було 4, а Богдану – 7”.
У лютому, через рік після вторгнення, Марина вирішила повернутися додому в Нікополь. Проте, через постійні обстріли та страх за своїх дітей, неможливість знайти роботу, працювати, віддати дітей до садочка чи школи, Марина вирішила шукати прихисток у Львові.
Дім є дім, рідні стіни, ти все знаєш, знаєш, куди можна вийти, а зараз все закрито. У мене зараз там хрещена сина, я з нею спілкуюсь, то вона зараз в Нікополі. Каже, що все закрито, ніхто ніде не живе. У нашому 5-ти поверховому будинку майже ніхто не живе. Тому, знову я через два тижні виїхала. Тому що там уесь час стріляють, зараз уже ракети пускають, бо то була артилерія, а вже і ракети почали. Я 9 березня повернулася до Львова”.
Центр “Незламні матусі” став п’ятим прихистком для Марини з початку повномастабного вторгнення
Ще кілька місяців жінка разом з дітьми перебувала в різних місцях, організованих для проживання внутрішньо переміщених осіб. Центр “Незламні матусі” став п’ятим прихистком для Марини з початку повномастабного вторгнення.
“Жила на Дорошенка, там хороший прихисток також. Я там проживала до 1 травня, а потім поїхала в Яремче, бо була вагітна, але мені там не підійшов клімат і я через 4 дні повернулася. Через деякий час після Дорошенка я жила в церкві в прихистку і там я познайомилася з однією дівчиною, яка жила тут. Вона дала мені контакти – так я і зв’язалися з центром і потрапила сюди. Приходиться адаптуватися скрізь, оскільки війна ще триває, тому де б тебе не прийняли, це дуже важливо, і я дуже вдячна. Кожен переїзд – це дуже складно, треба думки зібрати докупи і дітей зібрати докупи”.
У серпні Марина переїхала в центр. Тоді жінка була на 8 місяці вагітності, а 24 вересня народився маленький Артем. Зараз двоє старших синів відвідують місцеву школу та садок. Також, за словами Марини, сім’я призвичаїлись до життя в центрі. Каже, тут комфортно, дітям подобається, і планують залишатися допоки це можливо. Проте, намагається не звикати і чекає, коли можна буде повернутися додому.
“Поки дозволяє центр, будемо тут, далі не знаю. Щоб повернутися додому, там зараз немає роботи. Нічого не працює, ні школа, ні садок. Тут, хоча б, діти ходять до школи, спілкуються з іншими учнями. Тут я знайшла допомогу, діти займаються з репетитором, який працює з дитиною і підганяє її по програмі, там де він відстає, і займаються плюс нульовими класами, з дітьми, які ще не пішли в школу. Сюди привозять гуманітарну допомогу, коли продукти, коли одяг. Привозять одяг для немовлят, підгузки, засоби гігієни. Цього всього вистачає”.
“Навіть якщо виїхати звідси через рік, то ти вже це обдумуєш”
Живеш постійно на валізах, постійно обдумуєш, чи немає в тебе чогось зайвого, щоб його не тягнути з собою. Тому, що я, наприклад, одна з двома маленькими дітьми і немовлям, вони ж нічого нести не будуть. І, наприклад, валізи. Тепер ще коляска додалась. І ось, наприклад, навіть якщо виїхати звідси через рік, то ти вже це обдумуєш, що тобі тут не потрібно, щоб нічого не було зайвого, і куди його подіти, і куди його відправляти, і чи повернешся ти додому”.
Центр “Незламні матусі” запрацював у Львові у серпні 2022 року. Тут одночасно можуть проживати приблизно 100 жінок з дітьми. Зараз в центрі проживає 11 жінок і 28 дітей. Розповів Володимир Фридрак, керівник управління “Служба у справах дітей” ЛМР
“Ми опрацювали всі запити, які були щодо поселення. Згідно з рішенням виконавчого комітету, такий запит подається в ЦНАП, розглядається не довше, ніж 3 дні, але як правило, він розглядається швидше. З жінками, які бажають поселитися в центрі, контактує Оля, яка є адміністратором центру, запрошує в центр, розповідає про нього, показує умови проживання, розповідає про правила перебування, і якщо жінці вони підходять, то ми її поселяємо”.
Перед поселенням з усіма жінками, які хочуть проживати в центрі, підписують індивідуальний договір, у якому визначені правила та терміни проживання. Особливість центру в тому, що поселити можуть лише вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до 1 року. Також жінка може посилитись там з іншими дітьми; до уваги береться вік лише останньої дитини. З чоловіками заселення не передбачено, однак є винятки.
“Станом на сьогодні в центрі проживає 1 чоловік, але там дружина його пересувається на колясці; відповідно він проживає з нею, щоб допомагати в догляді за дитиною”.
Також за словами директора в центрі з мамами та дітьми працюють психологи та соціальні працівники. Вони готують жінок до того, що це місце є тимчасовим житлом та допомагають в адаптації у майбутньому.
“Від нас ніхто не йде на вулицю”
В центрі надаються соціальні послуги комунальної установи “Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» в нас фахівці соціальної роботи центру “Рідні”, а також психологи центру з першого дня коли жінка з дитиною потрапляє сюди працюють над тим, щоб допомогти їй покинути центр, готують так би мовити до самостійного життя. Практично всі жінки, які вибувають з центру, вони самостійно спланували і вирішили свою долю, але в тих випадках коли є складнощі, ми завжди допомагаємо і від нас ніхто не йде на вулицю”.
За словами керівника управління “Служба у справах дітей” ЛМР центр є популярним місцем серед волонтерів, які часто допомагають проживаючим одягом, харчуванням та речами першої необхідності для дітей.
“Вони привозять суміші, дитяче харчування, все що необхідно і ті жінки, які станом на сьогодні там перебувають, з першого дня свого перебування, вони не купують ані підгузки, ані дитяче харчування чи суміші. Також досить багато є ліків базових в центрі. Одяг, також привозять, тому на нього не витрачають свої кошти”.
Зараз центр продовжує приймати людей. Тут є місця для матусь, які потребують тимчасового житла.
Заголовне фото – авторки.
Читайте також історію переселенки, яка переїхала з Миколаєва в Карпати.