Вони у відчаї. Впевнені, що про їх синів, чоловіків, братів і татусів – героїв – країна забула. Адже півтора року пройшло з дня, коли за наказом вищого командування «Азовсталь» покинули оборонці Маріуполя, що героїчно тримали оточене місто протягом 86 днів.
Запоріжці зібрались на мітинг підтримки військовополонених «азовсталівців», щоб привернути увагу до біди.
– Мій чоловік Петро захисник “Азовсталі”. Він потрапив у полон 20 травня і вже півтора року від нього ніякої звістки. Ми знаємо тільки з російських пабліків, що він живий, або хлопці говорять, з якими він був. Ми знаємо, що він живий, бо бачили фото в пабліку. А його друг, якого обміняли, сказав, що він передавав привіт мені, бо вони домовились заздалегідь, якщо когось обміняють, то він зв`яжеться з родиною.
Під час захисту Маріуполя, зокрема блокади на “Азовсталі”, раз на тиждень ми тримали з ним зв`язок. У нас двоє дітей – 11 років і 8. Вони вже півтора року не бачили батька, – розказує дружина Оксана.
Оксана каже, що з 55-ї бригади, в якій був чоловік, в полон потрапили близько 44-х воїнів. А загалом російські окупанти з “Азовсталі” на той момент виводили щонайменше 700 українських захисників.
– Я сам військовослужбовець. 3 штурмова бригада. Мої друзі “азовсталівці” потрапили в полон як раз після обміну на Оленівці, після того, як вони здавались в полон. П`ятеро моїх друзів загинули і ще сім в полоні наразі. На жаль, останні пів року ми ніякої інформації не отримуємо, тому я не знаю, чи вони живі, чи ні.
Я вийшов на цю акцію для того, щоб показати нашу активність, привернути увагу до проблеми, бо це життя людей – наших захисників. Мені дуже хочеться, щоб наша влада показала хоча б якісь намагання повернути хлопців. Я розумію, що Росія не хоче їх віддавати, але бачу що наша влада мовчить з цього приводу – нічого не робить, – каже Владислав.
Військовий каже, що він разом з родичами полонених декілька разів звертався до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, однак ніякої відповіді не отримав. “Чекайте обміну”, – і все.
Запоріжці утворили живий ланцюг на центральному проспекті міста. Учасники мітингу тримали плакати з написами «Save Azovstal», «Волю захисникам Маріуполя», «Не мовчи – полон вбиває», «Ти чекаєш свят – вони обміну» та інші. Скандували «Україна чекає героїв!», «Не мовчи – полон вбиває!».
– Я чекаю свого чоловіка Івана, якого забрали в полон з заводу “Ільїча” 22 квітня 2022 року. Вже майже два роки немає ніякого зв`язку з ним – ніякої звістки. Ми вийшли, щоб просити нашу владу зробити все максимально можливе, щоб повернути захисників. Скільки ми можемо так жити? Хвилюватися, мерзнути тут? Немає вже слів… Єдиний плюс, що я знаю, що він живий. Це підтверджено Червоним Хрестом. Але більше я нічого не знаю, – каже дружина Анастасія.
Донечці Анастасії та Івана 3 роки. Жінка каже, що дочка постійно питає: “Де тато і коли він повернеться?” Дружина воїна плаче, говорить, що нема більше сил і розуміння, чому так мало робиться для повернення хлопців, які захищали Україну.
– Я ні на кого не чекаю, але як активна жителька Запоріжжя дуже хочу підтримати матусь, дружин, дітей наших захисників, які зараз у відчаї. Хочу, щоб вони відчували підтримку людей – запоріжців. Ми розуміємо, що це полон російських окупантів, і не все так просто. Але хотілося б, щоб про наших воїнів не забували, – каже Ганна, яка прийшла підтримати акцію.
На майдані Героїв зібралися близькі військовополонених із Маріупольського гарнізону – бригади «Азов», частин 3029, 3033, 3057 Національної гвардії, 55-ої артбригади, частин морської піхоти, прикордонних загонів тощо.
– Я чекаю на сина Максима, який 15 грудня [2021-го року – ред.] відбув у зону ООС. Вони одні з перших у складі 23-ої бригади військової частини 3033 прийняли бій в Маріуполі. Вони стояли до кінця. Вони вистояли, але потрапили в пекло полону. Після того він був в Оленівці, а потім у Полянівці клятій на території РФ, де їх катували: били електрострумом, на них нацьковували собак. Деякі хлопці повернулися влітку настільки виснажені, з відбитими органами, що на це просто неможливо було дивитись, – розповідає мати полоненого воїна Наталія.
21 грудня минулого року Максима засудили в “ДНР” на 23 роки за ґратами по сфальсифікованій справі. Мати Максима каже: все, що вона хоче — повернути сина.
– Ми закликаємо всі міжнародні організації, все суспільство, щоб вони знайшли важелі впливу на РФ! Щоб припинили всі звірства, які вони коять!
Акцію підтримали й дружини воїнів, які прямо зараз захищають Україну від російських окупантів.
– Зараз мій чоловік воює, нещодавно його було поранено. Мені дуже важливо підтримати рідних військовополонених. Усі, хто прийшов, хто чекає, вони обов`язково дочекаються. Я в це вірю і хочу підтримати, бути разом з ними сьогодні, – каже Марина.
Ксенія каже, що прийшла підтримати друзів свого чоловіка, що потрапили в полон.
– Троє хлопців служили з моїм чоловіком в 56-й бригаді. Вони геть не виходять на зв`язок. Я спілкуюсь із дівчиною одного з полонених і поки ніякої інформації в неї немає. Вона розказала, що одна з жительок Маріуполя, якій він допоміг, щоб вона не потрапила під обстріл, вийшла на зв`язок з нею. І так по ниточці ми збираємо інформацію. Ми знаємо, що він живий, але в полоні. Про двох інших хлопців ми не маємо точних даних, – поділилась Ксенія.
Лариса чекає сина “азовсталівця”, який потрапив у полон 20 травня в перший рік повномасштабної війни. Жінка у відчаї: каже, що обіцяли, що будуть обміни й син повернеться, але зараз уже пройшло 20 місяців – 20 місяців невідомості й горя для родини.
– Мій 33-річний син пішов служити до лав ЗСУ перед початком повномасштабної війни. Захищаючи Маріуполь, він потрапив у полон. Ще в лютому минулого року був останній зв`язок з ним, отже вже майже рік зв`язку немає. В нього є 6-річна донька, яка чекає на тата.
Раніше було більше надії, що от-от він повернеться, а зараз уже якийсь відчай. Мені здається, що ми вже на межі. Ми вже в такий глухий кут зайшли, що страшно. Це дуже довго. Син дзвонив мені перед виходом і говорив: “Не переживай. Усе буде добре, ми йдемо в почесний полон. Нас скоро повернуть”. А вже 20 місяців пройшло… В мене таке враження, що всі забули. Вже навіть не намагаються нікого міняти, – каже мати героя.
Нагадаємо, що з 2,5 тис. воїнів, що потрапили в полон в Маріуполі, наразі вдалося повернути додому лише 20%.
Усі фото – авторки.
Читайте також: Вони проїхали 5 тисяч кілометрів, щоб катувати: хто тримав у полоні ціле село на Чернігівщині.