Війна вплинула на кожну родину у нашій країні. Всі ми щодня відчуваємо стрес, і кожен його переживає по-різному. Але найбільше страждають діти. Особливо ті, які позбавлені батьківського піклування, навіть, проживаючи з ними під одним дахом. З початку року у Запоріжжі до закладів охорони здоров’я було тимчасово влаштовано 156 дітей різного віку до вирішення їх подальшої долі.

Основні причини, через які дітей були вимушені забрати з родини: недбале ставлення батьків до своїх обов’язків і загроза життю та здоров’ю дитини. Як розповіла начальниця служби у справах дітей Запорізької міської ради Наталія Сиворакша, після профілактичної роботи з батьками було повернуто в родину 67 дітей, влаштовано до патронатної родини – 4 дитини, тимчасово влаштовано до родичів, знайомих – 16 дітей та 3 дитини влаштовані до КЗ «Центр соціальної підтримки сімей та дітей «Затишна домівка», одна дитина – до кризової кімнати. Всіх інших було евакуйовано до більш безпечних територій держави, а саме – до центрів соціально-психологічної реабілітації у Києві, Львові та Львівській області.

Чому у цьому році кількість дітлахів, вилучених з родин, зросла у порівнянні з минулим роком, Наталія Сергіївна розповіла в інтерв’ю.

Наталія Сиворакша розповіла, що головне завдання сьогодні – влаштувати дітлахів у безпечні та комфортні умови. Фото надане авторці.

На виправлення батькам дається рік

– До війни, коли ми вилучали дитину з родини з тих чи інших причин, то діти доставлялися у реабілітаційні центри, розташовані по всій області — ми могли дітей перевезти у селище Мирне, Мелітопольського району, Пологи, Оріхів. Але зараз всі вони в окупації. Основна ціль завжди була одна — забезпечити дитині нормальні умови проживання, де вона б мала все необхідне, – розповідає Наталія Сиворакша. – А тепер у нас є така проблема, що всіх таких дітей приймає одна міська лікарня, і звісно умови там не можуть відповідати потребам дитини.

Поки дитина перебуває в лікарні, як у тимчасовому місці, ми робимо все можливе, щоб відправити її у більш безпечне місце. Для цього формуємо групу дітей, служба у справах дітей обласної військової адміністрації домовляється з реабілітаційними центрами та благодійними організаціями у м. Києві, Львівській області, і відправляємо їх туди. Їх супроводжують працівники служби та представник ювенальної превенції. Ми намагаємося максимально знизити рівень стресу у дітей, через те, що вони так далеко їдуть. Головне для нас влаштувати дітлахів, щоб вони могли навчатися, гуляти, бо у лікарні у них таких можливостей просто немає. У разі, якщо батьки виправляються, то вони потім можуть забрати дитину з таких центрів. На це їм дається рік.

Іноді діти живуть просто у жахливих умовах. Фото надане авторці.
– Як саме ви дізнаєтеся про те, що у родині знаходиться дитина, про яку батьки не піклуються належним чином?

– Досить часто ми отримуємо повідомлення від громадян. Потім виїжджаємо їх перевіряти разом з поліцією. Якщо інформація підтверджується, що дитина залишилася без батьківського піклування або батьки перебувають в стані алкогольного сп’яніння, є загроза життю та здоров’ю дитині, то ми її забираємо.

Буває таке, що батьки знаходяться у такому стані, що навіть не розуміють, що з ними перебуває маленька дитина, яка не може дати собі ради. У такому випадку, якщо є родичі, які готові забрати дитину собі на певний час, то вони можуть її забрати. Якщо таких людей немає, то веземо її до лікарні. Там дитину оглядають і підписується акт покинутої, знайденої дитини. Раніше ми мали змогу відвезти дитину до обласного центру соціально-психологічної реабілітації або до Православного дитячого будинку “Надія”, але діти з закладів евакуйовані, наразі їх приймає тільки міська дитяча лікарня.

Далі йде робота з батьками, якщо вони реабілітувалися, отримали необхідні довідки щодо підтвердження свого адекватного стану, бажано, щоб не були на обліку в наркологічному та психіатричному кабінетах, а також, щоб був дохід. Навіть зараз, якщо людина працевлаштована неофіційно, ми це допускаємо.

Далі батьки мають навести порядок у місці, де мешкають, створити умови для навчання, дозвілля, відпочинку. Потім уже засідає комісія і готується висновок про доцільність повернення, після чого батьки можуть забрати дитину. Якщо батьки не в змозі виконати всі умови й не цікавляться дитиною, орган опіки та піклування звертається до суду щодо відібрання або вже на позбавлення батьківських прав. Але це вже в останню чергу.

– У цьому році були випадки, коли дітей кидали на вулиці?

– Так, на жаль, є такі випадки. Одну дитину покинули прямо біля навчального закладу. Є покинуті в пологових будинках. Ще була історія, коли дітлахів забули на Критому ринку. Батьки про них просто не згадали. Там була дівчинка 9 років і хлопчику був рік. Дівчинка приглядала за молодшим братиком, поки на них не звернули увагу. Це жахливі історії, про які важко говорити.

На жаль, сьогодні багато людей знаходять розрядку від щоденного стресу в алкоголі та забувають про дітей. На алкоголь і цигарки гроші знаходять, а на дітей немає. Є внутрішньо переміщені особи, які постійно отримають гуманітарну допомогу, а самі при цьому не працюють. І в результаті маленькі діти їдять консервовану квасолю, коли ми приходимо з перевіркою. Хіба це їжа для дітей? Але на жаль, не всі розуміють, що дитина — це відповідальність і треба йти працювати, шукати житло, забезпечувати родину.

Якщо фахівці служби у справах дітей отримують виклик щодо недбалого ставлення до дітей у родині, вони разом з поліцією виїзджають і перевіряють інформацію. Фото надане авторці.

“Не турбуються про потреби та розвиток дітлахів”

– Мабуть, таких родин немало, бо у Запоріжжі сьогодні перебуває багато ВПО?

– Є люди відповідальні, які адекватно ставляться до своїх обов’язків. Вони може і не мають великих статків, але стараються задля дітей, але бувають просто шокуючі історії. Іноді, коли люди приїжджають із сіл, вони просто не готові у такому великому місті орендувати житло, не розуміють, що потрібно доглядати за квартирою, працювати. Люди просто живуть на виплати ВПО.

Родина, з якою ми працюємо зараз — це сім’я з сімома дітьми з Оріхова. І ось вони жили то в одному, то в іншому шелтері, не доглядали за дітьми. Їх просто виселяли. Потім уже жити їм не було де, то ми влаштували їх у модульне містечко, де вони мали б акумулювати свої сили, знайти гроші для сплати хоча б комунальних послуг. Але марно. І це при тому, що кожного місяця родина отримувала 25 тис. грн. як ВПО.

Окрім того, на них звернули увагу міжнародні благодійні фонди й виділили їм 140 тисяч на житло, але вони не змогли цими грошима розумно скористатися. Розвитком малечі в родині ніхто не займався: діти в 9 років не знають кольорів і не мають елементарних навичок. І це не їхня провина, а батьків.

Ми забрали цих дітей і влаштували у відповідні заклади, з оглядом на вік. Їхні батьки не пристосовані до життя, не хотіли нічого робити. Але, коли дітей поряд немає, то і виплат таких немає, і батьки починають активізуватися. І тепер наша задача — зрозуміти мотивацію. Чи вони це роблять задля грошей, чи їм дійсно потрібні діти.

Також у нас був випадок, коли якраз сусіди звернулися і повідомили, що є проблеми в родині. Коли ми приїхали, були просто шоковані станом дітей та умовами, у яких вони знаходилися. На щастя, цих дітей взяла під опіку наша єдина патронатна родина, у якій вже була під опікою дитина.

– Патронатна родина опікується дитиною, але не усиновлює її правильно?

– Так, патронат над дитиною – це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин. У нас у Запоріжжі така родина одна. Зараз у період війни вона може приймати до чотирьох дітей. Усі діти, які перебувають у родині зараз, задоволені, і це головне. Це м’яка адаптація дитини, яку забирають з родини, вона потрапляє у нормальні, здорові умови та може розвиватися.

Дітлахів із Запоріжжя відвозять на деякий час до центрів соціально-психологічної реабілітації у Києві, Львові та Львівській області. Фото надане авторці.

Патронат – це робота

– Патронат як альтернатива дитячим притулкам та інтернатам розвивається вже декілька років, як вважаєте, чому так мало людей готові взяти на себе ці зобов’язання?

– За цей рік я чотири рази проводила у центрах зайнятості семінари й лекції, де розповідала, що таке патронат і як його реалізовувати. Я вважаю, що патронат сьогодні — це робота. Нам не потрібно звикання до дитини, не потрібно її полюбити більше за себе, або залишити собі. Про дітей у патронатній родині мають піклуватися, забезпечувати гідні умови, показувати, що вони не самі, бути поряд, буди опорою. За це держава сплачує заробітну плату. І ще додатково на кожну дитину йде фінансування. Заробітна плата виходить — до 17 тисяч гривень. Для цього у родини має бути окрема кімната для дитини та мають бути створені всі умови. І, звичайно, бажання займатися цими дітьми.

Але, на жаль, після кожної лекції у центрі зайнятості єдині люди, кого це зацікавило, це люди, які думають, що гроші будуть їм падати просто з неба, бо у них немає по факту ані умов для дітей, ані зацікавленості у цій темі. Також, чомусь у багатьох людей є такий страх, що ці діти специфічні, не такі, як усі. Але на щастя, не всі люди так думають. За рік у нас відбулося і багато усиновлень, а також дітей беруть під опіку, є поповнення прийомної родини.

– А будинки сімейного типу зараз перебувають у Запоріжжі?

– Наразі в місті залишились 4 прийомні родини та повернулися наші три дитячі будники сімейного типу з Італії. Їм там було досить важко, тому ми робимо все, щоб підтримати їх тут. Вони повернулися до своїх будинків, ми облаштували їх генераторами про всяк випадок. Працюємо надалі, сподіваємося всі, що скоро буде перемога. Тримаємося і підтримуємо наші родини. Я дуже вдячна своїм працівникам, які дуже багато роблять, щоб підтримувати дітей. Ця робота важка й у моральному плані в першу чергу. Але Запоріжжя — прифронтове місто і дітям тут потрібна підтримка як нікому.

Фото: Архів Служби у справах дітей Запорізької міської ради.

Читайте також: Діти “ДНР”: інтеграція і пропаганда Росії.