Українська пісня, яку співає весь світ, знесення пам’ятників Пушкіну, перейменування вулиць, заборона російської музики в публічному просторі, поштові марки від Укрпошти, дитячі малюнки на підтримку ЗСУ…

Все це є складові культурного фронту війни росії з Україною. Війни, в якій ми обов’язково здобудемо перемогу! А зараз точаться бої, ведеться активний супротив і контрнаступи в інформаційному полі теж. Хтось усвідомлює свою роль, хтось не замислюється. В цій статті розкажу про стан галузі культури в Конотопській громаді, а також думки представників творчої спільноти.

Люди цікавляться саме українською фотографією, українською тематикою.

Фотограф Сергій Караван

• Сергій, ви з дружиною зробили паузу в роботі, долучились до волонтерів. Але вже знову працюєте, знову приймаєте замовлення. Що змінилось, у порівнянні з довоєнним періодом?

Замовлень стало значно менше. Ті, які були, або відкладаються до перемоги, або взагалі люди відмовляються, кажучи, що це не на часі. Але водночас є й значно цікавіші фотосесії й замовлення. Вони більш патріотичні. І зйомки проходять в форматі такому лайтовому. В принципі, зараз більшість весільних зйомок для хлопців та дівчат, залучених у військовій справі. І вони хочуть такі образи, що дівчата в нас виходять як відьмочки, але в позитивному сенсі, в красивому образі, а не страшному. Хлопці – воїни, а дівчата – відьмочки-берегині, захисниці. Ну і тому, що це наше і зараз, можу сказати, це в тренді.

Також життя продовжується, і ті, навіть маленькі, свята, як то день народження дитини, хочеться відсвяткувати. Бо час швидко плине і треба запам’ятати момент, у якому вони були. Виразити в фотографії дитину, якою вона була маленька, з якими вона була емоціями, як їх дарувала в той час. Людям цього хочеться, тож вони замовляють такі фотосесії та відео.

Галузь культури

Культура – м’яка сила. Культура – це не обмежений простір чи якесь дійство, чи певний заклад. Культура – вона є в людях, є в містах, у історії. Кожне місто відрізняється одне від одного. Кожне місто має свій стиль. Конотоп має свій стиль.

Начальник відділу культури та туризму Олена Шинкаренко

• Пані Олено, так чи інакше з вами контактують усі, хто пов’язаний з культурою. Який її стан зараз, в умовах війни? Що відбувається на культурному фронті міста, району?

Наразі дуже тяжкі часи. Карантин два роки, а зараз війна. Ми ще й прикордонна зона, Сумщина, Конотоп. Культура переформатовується. За 3-4 місяці заклади культури взагалі працюють не так, як раніше.

Конотоп – друге місто в області після Сум за розміром. Але після децентралізації ми вже Конотопська громада і приєднали ще три села. Це Калинівка, Лобківка та Підлипне. Ми вже не кажемо місто, кажемо громада. І це слово ближче до людей.

Тож у нашій громаді дві музичні школи. Це початкова музична мистецька ланка. Для людини, яка обрала музичну кар’єру, цей щабель – обов’язковий. Ці школи одні з найкращих в області. Там навчаються близько 400 дітей в обох. Перша більш класична. Друга школа з джазовим ухилом. Вони різні й це цікаво. Учні, на жаль, закінчили навчальний рік в режимі онлайн. Але всі поскладали іспити, академконцерти. Готуються до вступу у вищі заклади мистецтва.

Клубні заклади не проводять масових заходів, бо вони заборонені в умовах війни. Концерти у закритому приміщенні  проводити не можна. Проте в громаді започаткований літній проєкт «Мистецькі вихідні». Кожного вихідного дня, субота або неділя – концерт просто неба. Ми не анонсуємо, ми нікого не змушуємо. Музиканти самі виходять і дарують своє мистецтво людям. А люди, хто це вподобає, можуть залишитись і послухати музику. Під час цих концертів збираємо гроші на потреби наших захисників.

На жаль, у нас зараз закриті музейні заклади, це відповідно до чинного законодавства. Та робота ведеться. На сайті ми пишемо імена конотопців, які загинули після 24 лютого та всіх тих, хто загинув і в АТО, і в ООС. Викладаємо про них статті в день їх загибелі. Нікого не забуваємо. Щоб Конотоп їх пам’ятав.

Дуже гарно себе проявили наші бібліотеки. Вони довели, що бібліотека не тільки читальний зал, де можна взяти книжку чи здати свою. Зараз це осередок культури і туди можна прийти кожному. Там періодично проводяться майстер-класи (читайте в наступному матеріалі – ред.).

Бренд міста

• Пані Олено, в нас є вже відомий бренд Конотопської відьми. Є неповністю розкритий бренд Малевича. Можливо є ще щось, що варте уваги?

Щодо Малевича, то так, бренд не повністю розкритий, хоча є пам’ятник та пленер «Барви Малевича», який збирає художників не тільки з України, а й з інших країн. Ми ним дуже пишаємось. Найголовніше – залишаються картини цих художників у нашому музеї. Ми б хотіли знайти його хату, або таку, де можна буде зробити музей Малевича.

Окремо хочу підкреслити, що Конотоп знає весь світ, і про відьом також… Мовляв, «Не чіпайте нас, бо буде біда». Цей бренд вимушений, але завдяки йому ми можемо багато користі отримати. Не тільки в плані гуманітарної допомоги – їжа, медикаменти. Нещодавно ми отримали мінігрант від міжнародного Швейцарського фонду на наші музеї – Лазаревського та Драгомирова. Завдяки чому ми придбали осушувачі у сховище, відеонагляд, пожежну безпеку – сигналізацію, вогнегасники, дизель-генератор, пакувальний матеріал. Кожна картина спаковується в базальтову тканину, яка не горить. Подали ще грантові заявки для створення культурного центру для ВПО.

Україну зараз знають всі. Вона в усіх на вустах, українська пісня звучить на всіх міжнародних футбольних матчах і український прапор скрізь. Тож я вважаю, що ми маємо використовувати цей період якнайбільше для нашої громади.

Відродження традицій

Посилилось спілкування між ОТГ. Більш дружніми стали, почали більше цінувати те, що у нас є. Активно обмінюємось досвідом. Так, на ці «Мистецькі вихідні» до міста приїжджають колективи з Дубов’язівської громади.

Художній керівник міського будинку культури «Сучасник» Галина Дуброва

• Росія зараз намагається знищити українську культуру так чи інакше. І один з методів, який використовує країна-агресор, знищення пам’яток культури, музеїв, церков… Але ж є й нематеріальна спадщина, яку так просто не здолати. Я дізнався, що ви ведете один з таких проєктів. Розкажіть про нього.

Нам хочеться відновити те, що зберегли наші прадіди, не втратити і передати нащадкам традиції, культурні цінності родинних обрядів, звичаїв, казок. Ми зараз займаємось пошуковою роботою. Разом з колегами з села Підлипне спілкувались з людьми, старожилами. Всі свідчення ретельно записуємо. Власне, по крупицях почався процес відновлення традицій. Так ми виявили старовинні особливі обряди весілля та мазання хати. Конотопщина багата на традиції, і в кожному селі кожен обряд проводився по-різному.

• Як ви плануєте ці обряди доносити до людей і зацікавити саме молодь, аби передати їм ці традиції?

Спочатку будемо досліджувати обряд, описувати та узагальнювати досвід, робити публікації, відео. Також будемо надсилати матеріали в науково-методичний центр Сумської області.

Музика

У нашій громаді, як і по всій Україні, велика кількість талановитих музикантів та співаків. Вони працюють і воюють. Через музику і слова передають той стан, у якому були вони, люди довкола, країна та світ. Пісня надихає, перезавантажує, допомагає спілкуватись зі світом, веде в бій. Пісня – душа народу, а кожний музика наповнює її, робить живою.

Участь в благодійних концертах – також допомога для військових. Їм потрібно періодично робити перезавантаження, вони мають просто відволіктись, перепочити.

Співак Денис Поліщук

• Ваш гурт створився після початку війни з росією, але до повномасштабного вторгнення. Розкажи про ваш гурт?

Наш гурт – сімейний гурт. Я, дружина, наш малий і басист, який також вже як член родини. Створились ми офіційно у 2018 році. До того були проєкти, можна сказати, то була підготовка шляхом проб та помилок. Я вже тоді погорів, –  звернувся на лейбл, який був в Чикаго, Іллінойс, але власником виявився москаль. Словом, рік я втратив. І контент і концепт також «згорів».

Нещодавно написали «Бандерівські коломийки». Сумбурно написали. Як почалась війна, ми були за містом. Якраз, скажімо, втекли від війни туди, де проходили танки, колони та купа російських окупантів. Написали коломийки з позитивом,  задля підтримки настрою та бойового духу наших військових, наших захисників. Писали весело. Вокал я писав у дитячому наметі, який придбали для доньки. Сидів у ньому під покривалом писав на диктофон телефона, бо доступу до студії не було. А все інше, – музику, зведення, мастеринг, беки, прописував Макс Кравченко. Він українець, але вже давно мешкає в Португалії. У нього власна студія, давно товаришуємо ще по проєктах. Я йому надав запис з диктофона, і вийшов такий сингл, на який навіть зробили відеоряд.

Зараз працюємо над новою піснею про нинішню ситуацію, про війну. Назву зараз казати не буду.

Ми не виконуємо каверів. Ми виконуємо виключно власну музику. Виключно акустичне звучання, не використовуємо підкладок, плейбеки. Граємо в стилі Інді-фолк, інді-рок.

Денис Поліщук

• Коломийки – не зовсім Інді. Це тимчасовий формат?

Коломийки були більш позитивні та веселі. Це хейт росії та окупантів… Відеоряд, до речі, майже місяць транслювали на великому рекламному екрані в центрі міста. А пісня, яку створюємо зараз, більш серйозна. Скажімо так, передає той стан, коли були в оточенні. Гадаю, за тиждень-два її можна буде почути. Ми тісно співпрацюємо з відділом культури й хотіли б підготувати пісню до дати Конотопської битви. Одразу ж хочу викласти її на всі доступні платформи.

• Пісні, взагалі, сильний інструмент впливу. Їх  використовує пропаганда. А чим є пісня для вас?

У нас виключно україномовний контент. Москальською не співаємо взагалі. Пісні, які були до війни, без політики чи релігії. А зараз, так. Коломийки – це антиросійське зі стьобом. Пісні про війну – констатація факту. Пісня це стан, така собі машина часу, – автор має текст, музика його підживлює, передає настрій. Хоча слухач потрапляє в ту мить, у той самий стан, в якому був автор, але, кожен завжди знаходить щось своє, приміряє на себе. Ми намагаємось передати добре та світле.

• Чи відчуваєте ви себе частиною культурного фронту в боротьбі України проти росії? Чи є підтримка партнерів?

Так. Знаю, що квоти збільшено на україномовний контент. Але він також зараз у тренді у світі. Підтримка в музичному середовищі є, ми спілкуємось. Хтось збирає гроші, допомагаємо з поширенням. Участь у благодійних концертах – також допомога для військових. Їм потрібно періодично робити перезавантаження, вони мають просто відволіктись, перепочити. (Про важливість відпочинку читайте тут)

• Щодо україномовного контенту. Скажи, будь ласка. Для багатьох Цой, ДДТ – це ціла епоха, великий масив їхнього життя. Можливо, вже на людях активно не слухають, але не поспішають позбуватись, не розуміють чому хейтять, зносять. Не тільки музика. Той самий Пушкін, якого активно використовує російська пропаганда для просування свого «руського миру». Як позбутись ворожого впливу?

 Аби позбутись російського впливу, можна зробити експеримент. Береш на один місяць робиш окремий англомовний, а краще з переважно україномовним контентом, плейліст. Без російської мови взагалі. Насолоджуєшся. Через місяць, якщо спробуєш послухати російське, – воно буде сильно різати слух. Воно буде погано сприйматись, бо це буде вихід з бульбашки пропаганди. Далі налаштовуєш мову приладів/гаджетів на українську. І сприйняття російської зміниться. Вона буде неприємною. Так, я розумію, що мову ворога потрібно знати, аби добре провести допит, або правильно сформувати напрямок «куди йому йти». Але… в мережі бачив фразу «Вбий москаля в собі».

Культура не тільки м’яка сила, а й потужна зброя. А ще… Без біди не було б і добра, бо «деукраїнізація» України росією спровокувала зворотний ефект. Відбувся зв’язок поколінь, і на цьому фронті ми перейшли в наступ.