Андріан Кальченко живе у Львові. Допомагати українській армії чоловік почав ще у 2014 році. Після повномасштабного вторгнення почав приділяти волонтерству майже весь свій час. Допомагав знайомим з паливом, аби могли вивезти родини за кордон. Зустрічав на львівському вокзалі біженців і безкоштовно довозив їх до кордону, разом з друзями закуповував і передавав по всій Україні рації, ремонтував техніку для військових. Улітку Андріан перебрався до Сум, аби вступити до місцевого добровольчого формування. Історія львів’янина в деталях – далі. 

Зустрічав евакуаційні потяги і відвозив людей на польський кордон

До повномасштабного вторгнення Андріан Кальченко готувався заздалегідь. Зокрема зробив чималий запас пального, яке потім безкоштовно роздавав знайомим, аби мали змогу вивезти родини на кордон.

«Ну, про повномасштабне вторгнення було зрозуміло, ще я знав, якщо не 16, то 24 лютого. Це було ясно. А те, що воно колись і мало статися – було зрозуміло через те, що та незалежність далася досить легко. Без крові. І ця війна для українців була неминучою, аби вибороти вже остаточно свою незалежність. Щоб зробити щеплення для ворога на років 500, щоб він забув, як-то кажуть, куди лізти й кого вчити».

У чоловіка багато друзів та знайомих по всій Україні. Чимало з них відправляли дружин з дітьми за кордон. Андріан зустрічав їх на вокзалі у Львові і довозив до кордону з Польщею. Так вивіз більше 100 людей, з жодного не брав грошей. Це, говорить, принципово.

«Перші, хто приїхав, вони змогли добратися за добу, їхали день і ніч. Купа машин на трасі, потрапляли під обстріли, виходили на російські колони. Ми ніч не спали, обдзвонювали людей по областях, куди можна проїхати, як, чи можна взагалі проїхати… Вибирали якісь альтернативні дороги, бо основні напрямки були забиті транспортом так, що на пару днів наперед. А ті, хто їхали через два-три дні, вони добиралися до Львова днів п’ять. І почалось: приїжджали родини з малими дітьми, зустрічав евакуаційні поїзди. Щоранку їхав десь на 6 годину ранку, завіз на кордон, в обід приїхав, знов зустрів, завіз – вернувся. Хтось мусив і ночувати».

Андріан Кальченко

Андріан зустрічав людей, які їхали з Харкова, Сум, Маріуполя та інших міст, де тривали активні бойові дії.

«Найгірше було зустрічати людей на залізничному вокзалі, мам з дітьми малими, два-три роки, коли дитина тебе тримає за руку з переляканими очима. Бачити сам страх у дитячих очах – це важко насправді».

Андріан Кальченко

Евакуаційні потяги затримувались на 4-5 годин, пригадує Андріан. Увесь цей час люди їхали без світла і не розуміли, де знаходяться. Будинки багатьох з них знищив ворог.

«Найбільше в людей був страх у тому, що поїзд їхав у темряві, світла не було, не дозволяли вмикати. Вікна були завішені. І ніякої інформації де вони, куди вони їдуть. Ніхто нічого не знав. Це для них було дуже важко. А коли приїжджали до Львова, оскільки я люблю готувати, то я просив замовити меню. Тобто все, що хотіли в них було. На будь-який смак. Від суші до бограча, чанахи, борщу польського, з пампушками. Найчастіше замовляли бульйон чомусь».

Андріан Кальченко

Збирав радіостанції по всьому світу і передавав захисникам України

Андріан Кальченко – радіоаматор. Має офіційний позивний та численні нагороди. Збором та передачею радіообладнання захисникам України чоловік займається з 2014 року. Пояснює: цей напрямок обрав, бо знається на радіозв’язку.

фото Андріана Кальченка

«Скажу так: хто володіє інформацією, той володіє світом. Тому зв’язок – це перша річ, яка потрібна взагалі будь-де. Через те, що я радіоаматор, ще з дитинства себе пам’ятаю, народився з паяльником у руках. Кожен займався тим, у чому він розуміється. Для мене це моя стихія».

Андріан Кальченко

Коли розпочалась повномасштабна війна, Андріан зі знайомими максимально активізували роботу із закупівлі радіостанцій. Загалом спільнота радіоаматорів, а це більше 10 мільйонів людей, допомагали українцям, надавали матеріальну підтримку, приймали біженців закордоном, допомагали знайти житло.

«Коли вже почалась повномасштабна війна, першим ділом я вже знав, що в Сумах немає зв’язку – лікарні лишились без зв’язку. Що могли – купили, зібрали у Львові і по Україні. Пізніше, коли вже ціни тут піднялися, бо кому війна, а кому і мати рідна, ціни піднялись на радіостанції в три, в п’ять разів, почали брати в Польщі. Пізніше в Румунії, в Португалії, тому що їх просто не було. Не вистачало, а потрібно було».

Андріан Кальченко

Кошти на радіостанції збирали небайдужі.

«Не можу назвати суму, зокрема це були і кошти особисті нашої родини. В мене є товариш, який у перший день війни передав 15 тисяч доларів на армію, віддав останні гроші – це був такий, як кажуть, досить серйозний вагомий вчинок. Він віддав останнє, все, що збирав на свої цілі. Просто взяв і віддав з усмішкою».

Андріан Кальченко

Іще один напрямок волонтерської роботи Андріана – ремонт техніки для військових.

«Переважно по електроніці. Досить потрібні речі, ось, наприклад, акумулятор неможливо вже було знайти для тепловізора, тож переробляв сам під потреби сьогодення. Модернізував, старався якось. Пізніше закуповували каски, бронежилети».

Андріан Кальченко

Переїхав до Сум, аби вступити до лав добровольчого спецпідрозділу

«Суми – це для мене моє друге життя. Тут багато друзів, діди, прадіди мої в шостому-сьомому поколінні звідси, ми навіть знаємо їх родовід. Для мене приїхати сюди було, як другий раз народитися. Я не був тут з 1986 року».

Андріан Кальченко
фото автора

Із початку липня Андріан живе у Сумах. Вступив до місцевого добровольчого формування. Працює з іншими бійцями на блокпосту, будує укріплення. Крім того, підтримує підрозділ купівлею будматеріалів та електроінструментів.

«Чому львів’янин у Сумах? Я до того йшов, багато вислухав від жінки. Усяка дружина б не пустила. Але вона зрозуміла, у нас були певні суперечності, але зрештою зрозуміла і підтримала. Тож тепер я тут. Війна поламала багато планів, в планах було і купити квартиру, і так склалось, що гроші на даному етапі втратили цінність. Якщо не хочеш годувати свою армію – будеш годувати чужу».

Андріан Кальченко
фото автора

Андріан завжди носить із собою талісман, подарований другом (до речі, родом із Сумщини) за кілька днів до повномасштабного вторгнення, і планує бути у Сумах до нашої перемоги.

«Війна, звісно, закінчиться перемогою, тут і гадати немає чого. При чому з таким баскетбольним рахунком. Я думаю, що в їхній історії таких поразок ще не було. Хоча вони завжди програвали, вони не виграли жодної битви. Але тут буде так, що на років 300-500 вони забудуть про нас узагалі. Не те, що потикатися, а думати про такі речі не будуть. Перемога буде за нами.»

Андріан Кальченко

Читайте також: “В мій будинок влучив снаряд…” – виставка документальних фото з війни.

Головне фото – автора.