Льона Радченко — журналістка і культурологиня вже понад рік активно проводить арт-лекції у Дніпрі та Запоріжжі, на яких завжди збираються повні зали. На її лекціях відвідувачі не тільки дізнаються нетривіальні факти з життя відомих митців, слухаючи талановиту цікаву лекторку, а ще й насолоджуються спілкуванням у цікавих місцях.

Якщо ще рік тому лекторка розповідала про неймовірні та маловідомі факти з життя світових митців та письменників — Далі, Модільяні, Ремарка та інших, то з початку війни тематика змінилася на ту, що стосуються відомих українських постатей. Саме такі теми близькі самій Льоні та їх потребують українці.

Кожне місце, у якому Льона проводить лекції – цікаве та зі своєю власною історією. Фото з архіву Льони Радченко

На лекції у Києві збирали кошти на дрон для Запоріжжя

За словами лекторки, з початку повномасштабної війни атмосфера на заходах стала ще теплішою, бо люди потребують спілкування та підтримки.

Як і раніше її лекції — це подорож до життя відомих людей, куди Льона проводить нас з притаманною тільки їй невимушеністю та обізнаністю.

Наприклад, на одній з лекцій про відомих українців, слухачі дізнаються цікаві факти з життя, скандали та найвизначніші твори таких художників, як Олександр Мурашко, Анатолій Криволап, Марія Примаченко та Катерина Білокур. Є також лекція про мистецтво війни, а саме про те, як зображають її у своїх роботах сучасні українські та іноземні художники. За словами відвідувачів, дуже потужна нова лекція про життя Тараса Шевченка, під час якої Льона розкриває постать відомого письменника по-новому та руйнує стереотипи.

Одна з нових лекцій – про життя видатного Тараса Шевченка, якого Льона показала звичайною людиною зі своїми слабкостями. Фото з архіву Льони Радченко.

Саме цю лекцію культурологиня нещодавно провела у Києві, а зібрані гроші передала на підтримку ЗСУ, а саме — на придбання сучасного дрона-розвідника для Запоріжжя.

– На лекції у Києві, яка відбувалася у новому мистецькому барі, зібрався повний зал, хоч ситуація у місті в ті дні також була досить напружена. Багато людей із Запоріжжя та Дніпра виїхали саме до столиці й тому вони вже знали, як я працюю та захотіли прийти. А також досить відомі у Києві люди робили репости на мою сторінку, де я писала, що буде лекція, і це також дало свій результат. Були продані всі квитки й це дуже приємно.

– На лекції я розповідала про Шевченка, як про художника і про коханця, намагалася показати його не лише генієм, але і звичайною людиною, – розповідає Льона.

З продажу квитків ми зібрали близько 30 тисяч гривень, які віддали на покупку дрона-розвідника для Запоріжжя. Загальна вартість дрона – близько 30 тисяч доларів. Мені дуже хотілося долучитися до збору, бо цей дрон-розвідник необхідний нашому місту, яке зараз потерпає від обстрілів. Вважаю, що кожен має на своєму фронті намагатися допомагати, щоб подолати ворога та захистити мирних жителів.
Також у Києві я проводила артпрогулянку по галереях, під час якої розказувала про сучасне мистецтво і так саме це відбувалося за донат. Усі зібрані кошти також пішли на дрона-розвідника.

Особливі локації та зміна формату

– Як так сталося, що ти продовжила проводити лекції й під час війни?

– Перші два місяці війни ми нічого не робили і я не розуміла, чи буде у нас – культурологів та лекторів – узагалі робота. Але час показав, що мистецтво доречне завжди.
Через кілька місяців після початку повномасштабної війни, мешканці Запоріжжя та Дніпра, почали повертатися із Західної України. Тоді я зробила першу лекцію про мистецтво війни — воєнне мистецтво, яке було створене від початку війни українськими або закордонними художниками на підтримку України. У Запоріжжі лекція відбулася у закладі “Вусатий кролик” і тоді ми зібрали багато людей – усі місця були зайняті.
Я зрозуміла, що люди скучили за звичайним життям, за життям навіть світським, коли можна зустрітися, обійнятися, поговорити й випити кави, або навіть келих вина. З початком повномасштабної війни люди стали цінувати кожну мить свого життя.
Кожна лекція викликає інтерес з боку жителів Дніпра та Запоріжжя. Майже завжди у залах немає вільних місць. Фото з архіву Льони Радченко

– Чи змінився сам формат заходів?

– Звичайно, що багато всього змінилося від початку повномасштабної війни. Більш світські заходи я могла проводити до 24 лютого. Зазвичай я робила дві лекції на місяць у кожному місті. Одна була для широкого загалу, більш доступна за ціною й одна – більш камерна, з іншою темою, яку я проводила у ресторані з закусками та вином. До війни у людей був відповідний настрій, були зовсім інші можливості. Такого я зараз не проводжу, бо це недоречно. Відповідно, з урахуванням воєнного часу, ми змінили й формат лекцій.

– Одна з відмінностей твоїх лекцій у тому, що вони завжди проходять у дуже гарних місцях. Спеціально їх обираєш?

– Так, я шукаю для лекцій особливі місця. І бажано, щоб кожного разу це було щось нове. У Запоріжжі одного разу проводила лекцію у квітучому саду. У Дніпрі – на даху Художнього музею українського живопису під час заходу сонця. Це особлива магія та настрій.
Також намагаюся урізноманітнити лекції, наповнити їх — на один з останніх заходів я запросила скрипальку, а також сучасну мисткиню Еву Алвор, яка представила свої післявоєнні полотна і більш ранні роботи. Це була перша виставка живопису у Запоріжжі з 24 лютого. Я цим окремо пишаюсь.
На лекціях люди не тільки дізнаються цікаві факти з життя українських митців, але й мають нагоду поспілкуватися, трохи відволіктися від важких роздумів чи смутку. Фото з архіву Льони Радченко

“Остання наша лекція у Запоріжжі відбувалася у день між прильотами”

– Теми лекцій після початку війни також змінилися?

– Після війни я перейшла на більш патріотичну тематику, тому що вона зараз сама проситься. Це важливо для мене і цього потребують люди. Тому я роблю лекції й про українських митців. У планах – зробити про історії кохання відомих українських письменників і поетів. Думаю, що це буде дуже цікаво.
Відмінність моїх лекцій полягає у тому, що я не мистецтвознавець і у мене більш журналістська подача, бо за фахом я журналіст-телевізійник. Під час підготовки до лекції я роблю справжні
журналістські дослідження — я знаю, як працювати з матеріалами, з архівами, як пере-перевіряти джерела інформації й таке інше. Я підходжу до кожної лекції як журналіст-розслідувач і даю можливість людям побачити того чи іншого митця з невідомої сторони.
Плюс у мене є хист до ораторського мистецтва, я телеведуча, працюю у кадрі й саме це, я вважаю, моя унікальність. Мені є що розповісти людям і я знаю, як це зробити цікаво та небанально. Я усвідомлюю, що люди йдуть на мої лекції не просто за фактами, а за подачею у тому числі.

– Якщо у Дніпрі більш-менш спокійно, то Запоріжжя знаходиться ближче до лінії фронту, обстріли стали більш жорсткими. Там зараз, мабуть, важко проводити заходи?

– Остання наша лекція у Запоріжжі відбувалася у день між прильотами. Напередодні недалеко від мого дому – на сусідню вулицю – прилетіла ракета прямо в житловий триповерховий будинок. Це було дуже страшно… моя дитина прокинулася і ми всі налякалися. У нас скло посипалося у під’їзді, з полиць попадало все у квартирі. Було страшно від звуків прильоту. Всі йшли на лекцію напружені. Але цікаво, що у мене не було жодної відмови. Наступного ранку після прильотів, запоріжці писали, чи є ще місця на лекцію. Тоді вийшов дуже красивий камерний вечір під скрипку і ще така тематика важлива — “Українські художники, які зробили Україну популярною у всьому світі”. Ми змогли підтримати один одного.
За словами Льони, продовжувати проводити лекції у Дніпрі та Запоріжжі стає все важче, тому зараз лекторка нічого не планує. Найважливіше для неї – безпека відвідувачів. Фото з архіву Льони Радченко

“Відчуваю, що мені є чим поділитися”

– Чи можеш наразі планувати графік лекцій?

– Зараз я відчуваю, як важко ці лекції проводити у Запоріжжі і Дніпрі. В Запоріжжі взагалі не хочеться людей наражати на небезпеку, бо там постійно щось прилітає і вдень, і вночі. В Дніпрі також по настроях бачу, що вже важко. Тільки в Києві люди готові ходити на лекцію офлайн. Розмірковую над тим, що треба винаходити нові формати, якісь лекції онлайн або проводити їх у бомбосховищах, головне, щоб без ризику для життя людей. Наступну лекцію планую проводити у Дніпрі, але зараз нічого не можна планувати насправді.

– У чому саме полягає цінність проведення лекцій під час війни?

– Мені особисто ці лекція, перше за все, дають відчуття того, що я на своєму місці, що можу поділитися чимось корисним, щось дати людям. Це надає мені можливість наповнюватися самій і популяризувати культуру і мистецтво. Я отримую багато відгуків, люди дякують за такі заходи, бо це дає їм змогу переживати важкі часи. Всі ми розуміємо, що зараз дуже складний час. Війна – це жахливо. Але ця важкість не має буди депресивною. Мистецтво — це про те, що ти можеш “вивезти” будь-що, особливо коли ти не один. Можна щось для себе усвідомити, зокрема й через мистецькі твори. Культура та мистецтво мають сенс особливо під час війни. Це також допомагає нам відновлюватися і жити далі заради нашої спільної мети — перемоги.
Льона впевнена, що попереду у неї ще багато лекцій, ідеї є. Фото з архіву Льони Радченко

Читайте також: Неймовірну “Дівчину-калину” – скульптуру коваля з Бердянська – виставлять на аукціоні в Європі.

Запорізькі музиканти розіграли на концерті гранатомет, а гроші віддали захисникам