Високоточну зброю ворога, танки, броньовані машини піхоти, гвинтокрили, засоби протиповітряної оборони та живу силу противника – усе це можна знищити артилерійськими системами. Саме тому артилеристів і називають «богами війни». А ще говорять, що піт артилерії береже кров піхоти. Чим прицільніше артилеристи відпрацюють по ворожих цілях, то більше піхотинців залишаться неушкодженими. Чому обрали цей рід військ, чим займаються у мирному житті та про що мріють – ми розпитали у артилеристів, які боронять Сумщину, Михайла Кравченка та Олександра Комарова.

“Розмови про те, що їхати або не їхати не було”

Про повномасштабне вторгнення росії Михайло Кравченко дізнався 24 лютого о 5 ранку: зателефонував двоюрідний брат. Чоловік зібрався і разом з дружиною поїхав у районний центр. Поки вона купувала медикаменти, він відправився на заправку, щоб придбати бензин.

Фото Антоніни Борзиленко

«Коли приїхав із заправки, дружина подивилась в очі й спитала: «Коли?». У мене вже були оформлені документи у військкоматі, сказав, що їду завтра. Вона відкриває пакет і каже: «В дорогу вже все тобі зібрала». Розмови про те, що їхати або не їхати не було».

Михайло Кравченко, військовослужбовець ЗСУ

25 лютого Михайло Кравченко вже прибув до військової частини, чоловік потрапив у підрозділ артилеристів. Строкову службу він проходив у інженерно-саперних військах, тому новий фах опановував уже в бойових умовах.

«18 березня ми виїхали вже із навчального центру, прибули в Київ. 22 березня нас накрили касетами (касетними боєприпасами – ред.), були втрати. Водій, який був на тому тягачі, отримав поранення. Я сів на його місце. Тепер виконуємо задачі».

Михайло Кравченко, військовослужбовець ЗСУ

«У теперішній війні артилерія вирішує багато чого, якщо не сказати, що все»

Підрозділ, у якому служить Михайло, нищив ворога на під’їздах до Києва, згодом виконував бойові задачі на Харківському напрямку. З червня – боронить Сумщину.

«Було таке, рекордний такий день, що з одного ствола – 78 пострілів. Хлопці падали з ніг. Я як водій підвозив боєприпаси, прибирав машину від позицій і, за можливості, заварював у казанку каву, приносив хлопцям. Так, по ковточку. Знову є ціль – знову працюємо. Було таке, що 5 днів не було харчів, без води. Воду брали з ставка, перекип’ячували. Кава була нормальна».

Михайло Кравченко, військовослужбовець ЗСУ

Одного разу, коли закінчились продукти, Михайло Кравченко поїхав у найближчий населений пункт. Там, у школі, попросив кухарок приготувати для бійців гарячу їжу.

«Дівчата приготували нам два баки борщу. Хлопці з’їли й сказали, що суп був чудовий. Це був борщ, а вони навіть не помітили. Тому, що так працювали».

Михайло Кравченко, військовослужбовець ЗСУ

На питання, чи погоджується з висловом, що артилеристи – боги війни, пан Михайло відповідає історією. Свій 50-тий день народження чоловік святкував уже на війні. Зранку відпросився у місто, аби купити свіжі овочі й зелень – пригостити побратимів. Поблизу магазину зустрів військових із іншого підрозділу:

«Я спитав, як обстановка. Хлопці розповіли, що важкувато. Говорю: «Ми в той бік працюємо». А вони: «Арта?». Потім вони вискочили з машини, я навіть розгубився. І говорять: «Дякуємо. Ми молимося на кожен ваш постріл!». І тоді я зрозумів, що арта – це боги війни. Артилерія вирішує багато чого, якщо не сказати, що все, у теперішній війні»є

Михайло Кравченко, військовослужбовець ЗСУ

«Мене зараз мотивує необхідність захистити країну» – артилерист «Сократ»

У іншому підрозділі, але також на Сумщині, служить боєць із позивним «Сократ». Олександр Комаров – аспірант кафедри теоретичної і практичної філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Зброю до рук узяв 24 лютого.

Фото Антоніни Борзиленко

У мене військова спеціальність – стрілець-патрульний, тобто прикордонник. Але не було вже там місць. Тож я сказав, що я піду в ТРО, якщо немає місць у прикордонників. А там з військовим квитком брали в ЗСУ, а без – в тероборону. У мене був військовий квиток – мене взяли сюди. Отак».

Олександр Комаров, військовослужбовець ЗСУ

Так Олександр став артилеристом-навідником.

«Навідник відповідає за те, щоб налагодити всі прилади на гарматі й смикнути за ручку, щоб снаряд вилетів».

Олександр Комаров, військовослужбовець ЗСУ

Олександр швидко та успішно опанував новий фах. Говорить, ще не було жодних стрільб, де б не влучили. Все – завдяки мотивації військового:

«Мене зараз мотивує необхідність захистити країну. Я не бачу себе військовим на все життя, це зараз такий етап. Я вважаю, що зараз всі люди з бодай якимось військовим досвідом мають ставати до зброї. Мотивує мене напад ворога і бажання його відбити, перемогти у війні, змусити їх (росіян – ред.) понести відповідальність. Ось це моя мотивація».

Олександр Комаров, військовослужбовець ЗСУ

Після завершення війни, звісно ж, перемогою України, Олександр планує продовжити роботу над дисертацією. Головна мрія чоловіка – справедливість. А його побратим Михайло хоче якнайшвидше повернутися додому, на Черкащину, обійняти дружину і синів, один з яких зараз воює на Бахмутському напрямку.

Основне фото – Укрінформ

Читайте також, «Ми хочемо жити по-новому. Ми за це і воюємо», — розмова із білоруським добровольцем, що воює за Україну».