За оновленою інформацією, внаслідок повномасштабного вторгнення росії в Україну в районі проведення воєнних (бойових) дій, у тимчасовій окупації та/або оточенні (блокуванні) опинилися сотні населених пунктів. Серед них, зокрема, 59 міських та сільських територіальних громад Запорізької області – Бердянського, Василівського, Запорізького, Мелітопольського та Пологівського районів. Про це свідчать дані Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України станом на 10 жовтня 2022 року. Тисячі громадян, що проживають на тимчасово окупованих територіях, опинилися у небезпеці.

У матеріалах російської пропаганди неодноразово наголошувалося на стабільності, добробуті та позитивних змінах, зумовлених приходом так званої нової влади та окупації міст і селищ Запорізької області. 

Втім, насправді ж їм доводиться стикатися зі щоденними загрозами їх життю та численними порушеннями базових прав людини. У цьому огляді ми розглядатимемо, які саме права людини порушуються — у контексті статей Загальної декларації прав людини, фундаментального універсального документу у цій сфері.

УВАГА: в матеріалі можуть бути тригерні фото.

Порушення права на життя 

Одне з базових прав, яке порушується на тимчасово окупованих територіях Запорізької області, – це право на життя, на свободу та на особисту недоторканність. У першу чергу, тому що в умовах війни про це важко говорити. Ворожа техніка й озброєні солдати російської армії несуть загрозу мирному населенню. 

По-друге, тому що на тимчасово окупованих територіях росіяни можуть використовувати мирне населення як живий щит. Про це заявляла міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук в ефірі інформаційного телемарафону, посилаючись на слова з виступу путіна на конференції у 2014 році: 

Якщо ми приймемо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян, і нехай спробує хтось із числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми будемо стояти позаду, не спереду, а позаду. Нехай вони спробують стріляти в жінок і дітей. Я подивлюся на тих, хто віддасть такий наказ в Україні.

“Живим щитом” убезпечують себе російські солдати, розташовуючи техніку у житлових районах тимчасово окупованих міст і селищ, у школах, на евакуаційних маршрутах. 

По-третє, як свідчить досвід деокупованих територій України, російська армія вдається до масових убивств. Так, наприклад, знайдені докази масових вбивств в Ізюмі Харківської області або в Бучі, Ірпені та Гостомелі Київської області.

І хоча наразі дуже важко встановити, скільки мирного населення вбито окупантами на захопленій території Запорізької області, деякі новини про позбавлення мирних громадян і громадянок життя доходять на підконтрольну Україні території. Зокрема:

• 28 лютого у Бердянську військовослужбовець армії РФ застрелив чоловіка за те, що він не дав йому мобільний телефон щоб зателефонувати додому до РФ, повідомляла ЗОВА.
• За повідомленням ГУНП в Запорізькій області, 23 вересня у Мелітополі на подвір’ї одного з будинків по вулиці Декабристів були виявлені тіла двох чоловіків з вогнепальними пораненнями. До вбивства, ймовірно, причетний 36-річний місцевий мешканець, який працює в правоохоронних органах окупаційної влади.
• Місцеві ЗМІ повідомляли про те, що у парку Мелітополя знайшли тіло 13-річної дівчинки. Рідні дівчинки стверджують, що перед смертю її зґвалтували та побили, а також підозрюють, що до цього причетні російські окупанти.

Порушення заборони катувань

Стаття 5 Загальної декларації прав людини говорить: 

Ніхто не   повинен   зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання. 

Враховуючи те, що на деокупованих територіях (до прикладу, у Вовчанську, Ізюмі, Куп’янську, Козачій Лопані) знаходять російські катівні, ця норма теж порушується. До того ж, тортурами, нелюдським поводженням і психологічним насиллям окупанти карають і примушують українців до співпраці у Запорізькій області. Про це давали свідчення самі особи, що зазнали катувань від російських загарбників. 

• Інформатори з Сил оборони Запорізького краю повідомили медіа про те, що «В місті Василівка російські злочинці протягом 12 днів тримали у камері, катували, били струмом, відрізали палець та зламали 4 ребра чоловіку, учаснику АТО». 
• Про психологічний тиск згадує мер Мелітополя Іван Федоров, якого захопили у полон окупанти: «Вони мене руками не чіпали, але повірте, що сім людей зі зброєю, які знаходяться поруч, достатньо, щоб переконливо довести свою позицію. Або в сусідній камері когось катували – і були чутні ті крики, які точно психологічно тиснуть так, що це абсолютно точно можна порівняти з тиском, тортурами і так далі. Тому всі ці шість днів були досить тяжкі».

Обмеження свободи пересування

У статті 13 Загальної декларації прав людини зазначається, що 

Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати  собі місце проживання у межах кожної держави. 

Це ще одне право, яке порушують окупанти у Запорізькій області. Так, на КПП Василівка загарбники заблокували виїзд з тимчасово окупованих територій до підконтрольного Україні Запоріжжя. За свідченнями місцевих жителів і представників чинних органів місцевого самоврядування, там стоїть колона з понад 1500 автівок. Траплялися інциденти, коли люди у черзі помирали або зазнавали серцевого нападу.

Більше того, наразі правила виїзду, оголошені російськими військовими, стали ще жорсткішими: тепер для виїзду вони вимагають фотографії осіб, контакти їх і членів їх родин, мету та тривалість візиту тощо. 

Одним із тяжких воєнних злочинів окупантів є відкриття вогню по евакуаційним колонам. Зокрема, трагедія тридцятого вересня, коли ворог завдав удару по цивільній гуманітарній колоні на виїзді з обласного центру. Цей злочин забрав життя понад 30 людей.

Читайте про цю трагедію детальніше у нас на сайті: Медики про масштабний теракт у Запоріжжі. Як рятують поранених.

Втручання у приватне життя та позбавлення майна

Стаття 12 Загальної декларації наголошує: 

Ніхто не  може  зазнавати  безпідставного  втручання  у  його особисте і сімейне   життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна  людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

На жаль, це право так само зазнає порушень. Зокрема, відбуваються насильницькі зникнення та вторгнення в особистий простір (домівки, телефони тощо), привласнення майна. 

Насильницькі зникнення, згідно зі статтею 2 Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень — це

Арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону. Жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення (частина друга статті 1 Конвенції).

Їх приклади на тимчасово окупованих територіях Запорізької області — це: 

• Викрадення представниці кримськотатарської спільноти у Мелітополі. Про це заявив член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв: 

В Мелітополі, о 6-й ранку озброєні люди у російській військовій формі увірвалися у будинок депутатки Запорізької обласної ради, представниці корінного кримськотатарського народу Лейли Ібрагімової, директорки Мелітопольського міського краєзнавчого музею. Провели обшук, вилучили телефони. Лейлу Ібрагімову відвезли у невідомому напрямку.

• Викрадення представників органів влади та місцевого самоврядування, які відмовилися йти на співпрацю: мера Мелітополя Івана Федорова, Євгенія Матвєєва – міського голову Дніпрорудного, голову Мелітопольської райради Сергія Прийму, начальницю Мелітопольського міського відділу освіти Ірину Щербак, почесного консула Болгарії, керівника Кирилівської громади Івана Малєєва, його заступника Ігоря Коробку та директора Кирилівського будинку культури (КЗ «Центр культури, дозвілля та мистецької освіти») Світлану Шиян тощо.
• Масові викрадення активістів і активісток, зокрема, організаторів/ок проукраїнських мітингів в тимчасово окупованих населених пунктах. Так, до прикладу, у Мелітополі прямо під час мітингу було викрадено активістку й організаторку мітингів Ольгу Гайсумову, у Бердянську – активіста й організатора мітингів Віталія Шевченка, учасника мітингу у Приморську Олександра Панченка тощо. Такий терор щодо людей, пов’язаних з активізмом й участю у мітингах проти окупації, є також порушенням права на свободу переконань та на вільне їх виявлення, та права на свободу зібрань. 

Порушення свободи переконань та свободи зібрань

Стаття 19 Загальної декларації прав людини: 

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

У попередньому абзаці ми вже розглядали один із проявів порушення цього права. Додамо також, що воно стосується придушення свободи слова у тимчасово окупованих населених пунктах. Проявом цього було викрадення журналістів/ок (наприклад, Костянтина Овсянникова у Приморську, викрадення та утримання в полоні журналістки Вікторії Рощиної у Бердянську, викрадення у Мелітополі кількох працівників редакції видання “Мелітопольські відомості” та подальше перехоплення сайту “МВ”), захоплення редакцій (до прикладу, редакцію «ПРО100» у Бердянську) і навіть – викрадення родичів журналістів/ок для подальшого шантажу (у Мелітополі окупанти вкрали 75-річного батька журналістки Світлани Залізецької). 

Отже, наш огляд продемонстрував, що порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях Запорізької області, на жаль, мають місце і є поширеними. Але саме фіксація та систематизація воєнних злочинів та злочинів проти людства, скоєних російськими окупантами, допоможуть у майбутньому притягнути до відповідальності як їх виконавців, так і тих, хто віддавав накази.

Інфографіка – авторки.