Гуляйполе Запорізької області знаходиться в зоні бойових дій. Тут уже рік немає газу, води й електрики. Тим не менше, в місті досі якось виживають 3 тис. жителів громади. Періодично волонтери привозять сюди допомогу. На цей раз везли ковдри, постільну білизну, генератори та їжу.
Рік без електрики, води, газу
В ущент зруйнованому Гуляйполі, що на лінії фронту, залишається біля 3 тис людей, які живуть уже рік без електрики, тепла й централізованого водопостачання. Тут побиті російськими окупантами всі навчальні заклади, місцева амбулаторія, зруйновані або зазнали руйнацій біля десятка об’єктів культурної спадщини. Як виживають ці люди, ми дізнавались на місці – на батьківщині батька Махна.
Гуляйпільці кажуть, що в громаді залишились найсміливіші або просто ті, кому нема куди переїхати. Втім, під ворожими обстрілами дуже лячно. Особливо вночі.
– Звичайно страшно тут жити – під постійними обстрілами. Я чоловіка похоронила 2 січня. Нині живу сама. Отам у підвалі. Тут у мене хата закрита – вікна вибиті всі, там плівкою затулили. Хочете подивиться? – питає Зінаїда Миколаївна, жителька Гуляйполя.
Звичайно, ми хочемо подивитись на побут людей, що, якимось надзвичайним чином виживають під щохвилинними обстрілами росіян. У Зінаїди Миколаївни невеличка хатка; тут найнебезпечніше місце – кухня, де жінка готує їжу та читає біля вікна Біблію. Але це тільки у хвилини тиші. Весь інший час старенька ховається в підвалі.
У кожного свій “п`ятий кут”
Але не всі гуляйпільці «довіряють» підвалам.
– Ні, ми у підвал не лазимо, бо він у нас не надійний. Шукаємо “п`ятий кут”, щоб де заховатись. Щоб було дві-три стіни, потому що по першому разу були навчені, що тікати треба подалі. Але спокою немає ні вдень, ні вночі, бо ворог постійно гатить по цивільним. Он хата бачите яка? Прямо в хату попало, – каже Людмила й показує нам сусідній будинок – ущент розбитий.
Жителька Гуляйполя зазначає, що господарям пощастило – під час прильоту російського снаряду їх не було вдома.
Так, у Гуляйполі нема жодного вцілілого будинку. Тим не менш, тут ще намагаються працювати деякі дрібні підприємства, у тому числі агрофірма, куди ми завітали в гості.
Аграрії кажуть, що ворожі снаряди й ракети до них теж прилітали – наполовину зруйнований ангар із зерном. Утім, озимі вже засіяли й сподіваються на новий урожай.
– Та сподіваємось завжди на врожай. Якраз для цього і працюємо, щоб врожай був. Працюємо як: трошки десь ризикуємо. Звичайно ж, обстріли – ви самі розумієте, що це таке. Ну а так, дякуємо нашим хлопцям, які залишилися. Не кинули нас, не кинули землю. Працюють, обробляють, збирають врожаї. Сподіваємось на те, що все буде добре. Перемога за нами, – головний агроном гуляйпільського ТОВ “СП “Діло СК – Агро” В’ячеслав Бережний, попри все, налаштований оптимістично.
Волонтери допомагають виживати
Запорізький міський центр допомоги вкотре привіз гуляйпільцям генератори, ковдри, постільну білизну, хліб та консервовану їжу. Ми їдемо з волонтерами до гуляйпільських багатоповерхівок, де місцеві жителі останній рік живуть у підвалах.
По 5-10 людей на підвал. Буржуйка, генератор, вода надворі з цистерни. Людмила каже, що якось призвичаїлись до такого життя й сусіди стали друзями – одним колективом.
– Переїхали у підвал, коли почались прильоти такі вже конкретні. Так, розумієм, що якщо буде пряме попадання, то нічого не врятує. Ну хоч от тих осколків, отих “запалювальних”, що літають, то якийсь захимт хоч трошки є, – каже Людмила Василівна, що вже рік живе з сусідами у підвалі своєї багатоповерхівки, і додає:
– Ну колектив дружний у нас. Кожен знає, що робить, не треба там нічого показувати й розказувати. Починається у нас ранок так: попили там чай-каву – й ну день планувати. Думаємо, що треба на день: їсти зварити, білизну випрати, прибратися. Щодня свіженьке варим. Зранку поїли, наприклад, сьогодні у нас гречка була. На обід супчик варим. А на вечір уже хто що.
У Гуляйполі безліч безпритульних тварин, яких теж треба годувати. То волонтери допомагають з їжею не тільки людям, а й тваринам. Зараз тут – під постійними ворожими обстрілами ще живуть біля десяти дітей, батьки яких не можуть виїхати.
Читайте також: Від прихистку до амуніції: як допомагали нацспільноти Буковини впродовж року