У ніч з 28-го на 29-те липня 2022-го року російські окупанти здійснили теракт, під час якого в одному з бараків колишньої Волноваської виправної колонії № 120 на Донеччині, знаної як «Оленівка», загинуло щонайменше 50 українських військовополонених. У розбомбленому бараці перебували полонені азовці, які захищали Маріуполь і вийшли з Азовсталі. Лише торік восени окупанти почали повертати тіла загиблих бійців. По кожному необхідно було зробити дві ДНК-експертизи. Тому декого з убитих вдалося поховати фактично через рік після смерті. Цьогоріч 24-го липня у Дніпрі попрощалися із 25-річним старшим стрільцем та навідником 1-го протитанкового відділення протитанкового взводу полку «Азов» Віталієм Зінчуком на псевдо «Радій». А 22-го липня у Павлограді поховали 24-річного Віталія Литвина на псевдо «Кадет». Він був стрільцем-водієм полку «Азов».

Мріяв служити в «Азові». Історія загиблого Віталія Зінчука

Віталій Зінчук народився 19 листопада 1996 року у Дніпрі. Його старша сестра Олександра Богомаз розповідає, що брат пішов до війська у 2017-му. За контрактом служив у 25-й Січеславській повітрянодесантній бригаді. А за рік до повномасштабного вторгнення перейшов до полку «Азов», бо дуже туди прагнув.

З нею ми зустрілися на подвір’ї біля церкви, де прощалися з Віталієм. Він був молодшим на 5-ть років – завжди позитивний та самостійний, згадує Олександра. В «Азові» Віталій отримав позивний «Радій». Напередодні повномасштабного вторгнення росії в Україну весь його гарнізон був у Маріуполі – тож там він і зустрів війну. Під час його перебування там сестра востаннє спілкувалася з братом.

– Завжди все добре і 4.5.0 (що на сленгу українських військових означає “все спокійно” – прим. авт.) У нас ніколи по-іншому не було. Навіть якщо там просто… ці хлопці, вони бачили такі речі, які навіть і ворогу не побажаєш. Але завжди все було добре.

Остання переписка з братом

Досі, вже понад рік, сестра зберігає у телефоні переписку з братом – останнє повідомленням від нього з Маріуполя.

– Це все, що в мене є з ним. Його відповідь остання була 23-го (лютого 2022 року – прим. авт.). І 25-го я йому писала, але він відписував вже мамі. 25-го в нас з ним був останній будь-який контакт.

За словами Олександри, кілька повідомлень, протягом місяців оборони Маріуполя, мамі вдалося отримати від побратимів Віталія. Бо ж телефони працювали не у всіх, а хлопці складали список, кому необхідного було надіслати звістку. Тоді родина дізналася, що під час боїв Віталій отримав контузію.

Майже 90 днів Віталій разом з іншими азовцями обороняв Маріуполь. Після місяців жорстоких боїв за наказом Президента України військові вийшли з Азовсталі, аби зберегти життя. І, таким чином, потрапили у російський полон. Азовців відправили до Волноваської виправної колонії № 120, що на Донеччині, знаної як «Оленівка». Рідні Віталія дізналися про це від військової частини та дуже сподівалися, що хлопця обміняють.

– Коли їх вивели в полон, коли вони знаходилися в «Оленівці», не було жодного повідомлення чи дзвінка. В червні, якщо я не помиляюся, ми отримали повне підтвердження його на обмін. Але так він обміну і не дочекався.

Загибель в «Оленівці»

А 29-го липня 2022 Олександра з новин дізналася, що в одному з бараків колонії стався вибух. Практично одразу сторона окупантів виставила списки загиблих. Серед них було і прізвище Віталія.

–  29 липня стався теракт. Кажуть, вибух стався вночі, коли вони вже лягли спати. Ці списки були одразу виставлені на рашистських сайтах і наші потім уже постили. Але наші якісь організації підтвердити це не могли. Звісно, ми завжди сподівалися на те, що це неправда. І ми, наша родина, й інші родини чекали доволі довго. Були моменти передачі тіл. Хтось отримав тіла раніше, хтось отримав пізніше. Загалом ми були прив’язані тільки до ДНК-експертизи, тому що тіла були… 99 відсотків тіл були передані в стані, які упізнати просто неможливо, –  із сумом констатує Олександра.

Цьогоріч 14-го червня родина Віталія отримала остаточний результат ДНК-експертизи, яка підтвердила загибель бійця. На прощання з ним у Дніпрі прийшли рідні, друзі та побратими. Старший солдат 25-тої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Ігор Ловарик пам’ятає Віталія Зінчука по службі в бригаді. Там у нього був позивний «Сталкер». Для чоловіка молодий боєць був, як син. Ігор впевнений – наших військовополонених окупанти спеціально вбили.

Родичі хочуть справедливого розслідування російського теракту. Сестра Віталія, Олександра, каже що і досі не може усвідомити, що брата більше немає. І прагне об’єктивного розслідування, щоб винні були покарані.

– Це дуже важка тема. Нормального такого розслідування, як би хотіли наші родини не проводиться. На жаль, у січні, я думаю, багато хто чув, що була розформована місія ООН щодо цього теракту за неможливістю отримати докази саме звідти, з місця злочину.

Восени 2021-го пройшов КМБ і в лютому пішов боронити Маріуполь. Історія загиблого бійця Віталія Литвина.

На подвір’ї та біля двору в приватному секторі Павлограда десятки рідних, друзів, побратимів і сусідів – усі зустрічають білий бус із чорними написами «На щиті». Так додому востаннє повернувся 24-річний «азовець» Віталій Литвин на псевдо «Кадет». Його наречена Уляна Осіння показує в телефоні спільні фото – пара ще зі школи разом.

– Спочатку ми дружили, а потім почали зустрічатись. Ну, якщо все порахувати, то ми 10 років разом.

У 2021 році Віталій вирішив стати до лав «Азову». Восени пройшов КМБ, а вже в лютому знаходився у Маріуполі, де його застало повномасштабне вторгнення, згадує Уляна.

– Він мені не розповідав, що вони готуються до повномасштабного вторгнення. Але з 16-го лютого вони вже були на полігоні й уже з 21-го числа вони були на позиціях. Уже були готові. Війну я зустріла в Харкові о 4:30. Почалися перші вибухи. Віталік мені написав: «Сонечко, збирай речі, почалася війна, не панікуй!»

Уляна згадує – Віталій спершу був на постійному зв’язку, а потім почалися тижні очікування звісток.

– До 28 лютого у нас  був зв’язок – він і дзвонив, і писав. Потім пропав зв’язок, пропало світло і він вийшов аж через два тижні та сказав мені, що в нього поранення в ногу осколкове – відлетіло від танчика.

Останній дзвінок з «Азовсталі»

Втім, хлопець ні на що не нарікав. Віталій був стрільцем-водієм і займався евакуацією загиблих та поранених у Маріуполі.

– Він завжди писав – все добре, не переживай, я обов’язково повернуся. 15 квітня вони проривалися на Азовсталь, він не виходив на зв’язок. 17 квітня він вийшов і сказав: «Я пережив повне пекло, ми нічого не їли, в нас все погоріло, ми знаходилися в бункерах». Вийшов дуже швидко на зв’язок. Сказав: «Все, давай. Я йду на позицію, я тебе дуже сильно люблю!»

То був останній дзвінок Віталія з «Азовсталі», згадує наречена.

– А потім уже 16 травня мені побратим просто кинув його селфі з рюкзаком на плечах. І сказав, що «Переказує, що любить. У нього все добре!»

У полоні в окупантів

А вже 20-го травня з новин, а потім і з повідомлення від військової частини Уляна дізналася, що Віталій потрапив у полон. Боєць опинився у виправній колонії №120, знаній як «Оленівка». І почалися місяці очікування.

– Він дуже чекав обміну, завжди казав, що дуже любить. На свій День народження подзвонив. Сказав, що в честь Дня народження йому дали подвійну порцію каші. Я досі не знаю, це жарт був чи серйозно.

А за місяць стався теракт. Уляна дізналася про нього з новин. Каже, і досі пам’ятає, як торік вчитувалася у список загиблих.

– 30-го вночі виставили списки. Я дуже довго гортала цей список. Мені здавалося, що пройшла вічність, поки я гортала. І він був останній у цьому списку. Я знову читала і шукала хоча б одну помилку. Але все було чітко.

Уляна, наречена Віталія Литвина, каже, що торік 6-го березня вони планували побратися.

– Він був завжди життєрадісний, завжди всім допомагав – нікому не відмовляв у допомозі. Він о 2 ночі міг побігти комусь допомагати. Я вважаю, що якщо навіть людина померла, її не можна перестати любити.

“Теракт в Оленівці – сплановане окупантами вбивство!”

41-річний азовець Сергій Медяник був знайомий з Віталієм ще до війни. Товариші опинилися у полоні в одному бараці. Сергію пощастило потрапити у перший обмін полоненими. Він упевнений, що Віталія разом з іншими захисниками окупанти підступно вбили, коли зігнали в один віддалений барак.

– В той час, коли я там знаходився, той барак не був заселений. Він використовувався для потреб, не для полонених. Він був закинутий. Буквально за декілька днів, [до того] як стався теракт, там щось стали робити. Є хлопці, які були в цьому бараці та залишилися живими. Я спілкувався з ними. Це теракт, це був заздалегідь заготовлений барак і вибух. Як нам демонструє російська пропаганда, щось прилетіло і дах пробило. Та ні, вибух, хлопці говорять, був з боків.

Тіла загиблих українських захисників росіяни довго не повертали

Тіло Віталія українській стороні окупанти передали торік у жовтні. Перша ДНК-експертиза в січні показала, що тіло належить Віталію. Друга у липні – підтвердила загибель бійця. Офіцер хорунжої служби бригади НГУ «Азов» Костянтин Колесников каже, що ідентифікувати загиблих захисників без ДНК-експертизи було ніяк.

– Вони не одразу віддавали тіла, чекаючи поки сліди вибуху, сліди вибухівки з тих тіл почнуть зникати природним шляхом, і чекали, поки тіла почнуть розкладатися – вони не клали їх в морозилку. Це було їх свідоме рішення. Тобто це був запланований терористичний акт, свідоме вбивство.

Під час цього вибуху, каже Костянтин, загинули 53 наших хлопці та близько 130 отримали важкі поранення. За яким принципом окупанти відбирали полонених до того бараку смерті, невідомо.

– Ніякої системи не було. Були ті, хто воював ще в АТО, були ті, хто внесений росіянами до їхніх оцих ганебних списків, де звинувачують наших воїнів у вигаданих злочинах. Були такі як друг «Кадет», який щойно пройшов курс молодого бійця і захищав Азовсталь.

Має бути День пам’яті за загиблими в «Оленівці»

Спільнота родин загиблих в «Оленівці» просить на державному рівні започаткувати Дні скорботи та вшанування пам’яті загиблих від теракту, говорить Уляна.

– Ми зараз поширюємо петицію – вона дуже довго набирає підписи, але ми надіємося, що все ж таки буде день скорботи. Це люди, які боронили Маріуполь, тримали Азовсталь, стримували собою багато російських військ. Вони не просто статистика.

Наразі родини загиблих українських військових таки сподіваються на об’єктивне розслідування теракту в Оленівці.

А тут можна прочитати, як чекає на обмін та бореться за чесне ім’я чоловіка-захисника Маріуполя дружина з Дніпропетровщини.

Заголовне фото: на прощанні із “азовцем” Віталієм Литвином. Фото авторки.