Тренерка з комунікацій та організаторка заходів для бізнес середовища Аліна Козік після початку повномасштабного вторгнення задумалась над тим, чи актуальними залишаються теми, над якими вона опікувалась з 2018 року. Це були мотиваційні та пізнавальні заходи. Це були заходи, на яких спікерами та спікерками були відомі українці та українки.
В перші місяці вторгнення Аліна займалася організацією вишколів та занять із самооборони для дівчат. Потім вирішила повернутись до справи свого життя – навчати «говорити переконливо». Однак з однією особливістю: вона поставила собі за ціль подолати смак меншовартості в українців й активно почала займатися з дітьми, яким через 5-10 років творити нову Україну.
Саме під час таких занять з ораторського мистецтва народилась ідея створення «Української саги». Про цей комунікаційний проєкт для дітей ми поспілкувалися з самою ідейницею Аліною Козік.
“Сага 2.0”: що це за проєкт та яка його ідея? Як народився задум створити щось подібне та для чого? Чим та ким надихались?
З 2018 року я організовувала мотиваційні заходи для жінок, бізнесу: мотиваційні і пізнавальні. І тут наступила повномасштабна війна і в мене виникло питання – наскільки ті теми, якими я займалася раніше, можуть бути актуальні і чи вони взагалі мають місце тут і зараз. Дуже важко знайти тему, яка б відповідала морально-етичним цінностям і рівню емоційної напруги в суспільстві. Я перебирала разом з дітьми на заняттях теми емоційного інтелекту, соціального інтелекту і ще доволі багато тем. І жодна з них не відгукувалися. Жодна з них не надихала до того, щоб піти взяти в оренду зал і сказати: «Діти, ми готуємося!».
Тому «Українська Сага 1.0» і «Українська Сага 2.0» – це заходи, присвячені тому, що ми спочатку в легкій формі, як це було на «Українській сазі 1.0», через міфічних персонажів, легендарні постаті, через такі чудернацькі, можливо чаклунські якісь штуки, казкові, змогли зрозуміти, що в нашого народу є свої і вірування, і традиції, і вони унікальні для нашого народу. І вони відрізняють нас від всіх інших слов’янських народів.
Коли ми організували першу сагу, в нас була мета – говорити про міфічні персонажі, як то полудниця, до прикладу. А це такий персонаж: якщо діти або дорослі в ті старовинні часи виходили в поле на жнива в обід, коли було дуже пекуче сонце, то вони могли померти, тобто їх вбивала полудниця, відрізала їм голову. І так у всіх промовах на цей та інші персонажі ми використовували сучасну транскрипцію.
Чому саме з дітьми важливо працювати у сфері комунікації?
Тому що дітьми вони залишаються ще на 5 років. Давайте, дорослі, ви мені скажете, що таке 5 років в рамках дуже довгого життя? Це я до того веду, що якщо ми зараз не почнемо дуже швидко працювати з тими найменшими, середніми дітками і молоддю, то ми дуже швидко скотимося з того “горба” назад в наш з вами стан. В стан, коли ми не вміємо [комунікувати] або некоректно це робимо, або неефективно. Висловлюємося або неекологічно, або неетично, або не думаючи про те, як це можуть трактувати. Як завгодно можна це назвати.
Я вважаю що через 5-10 років це будуть ті люди, які змінюватимуть активно нашу державу. І в моїх руках – змінити хоча б тих дітей, які потрапили до мене, завдячуючи їхньому бажанню і довірі батьків. Я б хотіла, щоб таких дітей в Україні було більше і готова, мені здається, себе клонувати для того, щоб працювати в кожній школі, з кожною дитиною, яка б незручна вона здавалася на перший погляд.
Яка доля “Української Саги”? Чи в планах є продовження цієї унікальної ініціативи? Можливо щось ще цікаве готуєте для дітей або дорослих?
Як би вона могла розвиватися ще ширше? Це було б дуже просто. Якби я мала час отримувати, до прикладу, гранти. Транскрипції всіх виступів дітей, фотозйомка, відеозйомка їхніх виступів і додаткова зйомка, яка, мабуть, необхідна для того, щоб це якось прямо перекинути у формат Ютубу, формат друкованої якоїсь книги або хоча б невеличкого видання з цими виступами. Це було б круто.
Чи вона буде відбуватися ще? Я думаю, що це не останній раз. Боюсь говорити, що це не крайній раз, тому що все залежить від бажання самих дітей. Цього разу вони сказали, що «Українська Сага» – це вже «попсова» назва, адже минулого разу був такий виступ і треба вигадати щось нове. Підлітки вони такі. Вони вчать щось нового. Тому я сказала, що «Українська Сага» буде називатися «Сага 2.0». Вони десь плюс-мінус погодилися. Доля в руках тих дітей, які будуть приходити на мої заняття, і в моїй мотивації, яка, я сподіваюся, не пропаде, тому що я вірю в дітей і в «Українську сагу» в їхньому виконанні.
Розкажіть про три найбільші здобутки, які для себе вдалося зрозуміти за кілька днів після заходу
Імпровізація
З приводу виступів дітей – це перший здобуток. Вони відчули хвилю імпровізації. Вони зрозуміли, що завчений текст – не працює. Що вони мають мати структуру і дуже багато інформації в голові. Для того, щоб мати цю інформацію – її треба вкласти [в голову], вичитати, видивитися і накласти туди собі дуже багато слів, щоб вільно спілкуватися публічно.
Раніше казали, що треба багато читати. Я думаю, що зараз треба багато читати і дивитися, тому що дуже багато інформації справді йде через відеоформат, і телевізійний, і ютубний та й будь-які інші джерела. Використовувати їхні фішки, лайфхаки тощо – це важливо.
І вони на щастя вхопили цю хвилю. Мені хотілося кричати від радості, коли я зрозуміла, що діти можуть імпровізувати, жартувати.
Жарти
Другий плюс, величезний, – це все ж таки жарти, про які нещодавно говорила. Тому що вільно себе почувати і не бути дурником на сцені, говорити жартома, нікого не образивши, нікого не знецінюючи, маючи повагу, попадаючи в настрій аудиторії, розуміючи, хто перед тобою сидить – це навик, який вони здобули і з яким вони впоралися. Я не очікувала, що так буде багато гумору і весь цей гумор був імпровізований, саме в моменті виступу. Тому за цих два пункти я дуже вдячна дітям.
Терпимість і впертість
Третій пункт – це терпимість і впертість разом. Була одна дівчинка, яка приїхала до нас зі сходу, з Донецька. Вона виступала на тему донецького мільйону троянд. Ця тема була для мене важлива, адже я хотіла показати, звідки саме вона. Я дала їй цю тему, але намагалася максимально відвести від всіх політичних і військових моментів. Дівчинка розмовляла суржиком, російською й українською. Причому це могло бути в одному реченні. І коли вона принесла перший реліз свого виступу так названий, і виступила перед дітьми в моїй студії на сцені з мікрофоном, я сама розплакалась.
У той момент я зробила паузу на кілька хвилин і запитала в дітей і в неї самої: «Діти, чи можемо ми собі дозволити, щоб Вікторія виступала ось так і суржиком, і російською, і українською?». І діти сказали: «Так, але нехай вона робиться це трошки повільніше, тому що вона дуже швидко говорить». Коли Вікторія виступала, то вона виступала українською і навіть цього не помітила. Це називається дуже хайпово «лагідною українізацією», я бачу це як результат.
І це чудовий результат, коли дитина сама не зрозуміла, що вона повністю весь виступ говорила українською мовою. Вже все, вона нею володіє і володіє собою для того, щоб на неї перейти повністю. Це викликає сльози, захоплення і, я сподіваюся, що у вас теж викличе якісь певні емоції. Якщо хейтові, то я теж на це погоджуюся, адже ви ж не пробували займатися з дитиною, яка була в такому становищі, з якого вони тікали…
«Що, як на мене, зараз на часі – так це продовжувати посилювати українців. Наші партнери посилюють нас зброєю, а ми можемо посилити один одного історіями, аргументами. Це важливо, тому що ми не якась другорядна культура, нація або чорноземний придаток до чогось там», – так розпочинається допис про «Українську Сагу 2:0» на профілі в соцмережах Аліни Козік.
І тут важко не погодитись. І варто задуматись. Шкода, що під ракетами та бомбами, але ми маємо шанс, щоб задуматись та закласти зовсім інші морально-етичні цінності в наше майбутнє покоління.
«Те що було в “Сага 2.0″» – це не все, над чим варто задуматись українцю, щоб подолати цей дурний післясмак меншовартості. Але це те, що варто почути від дітей «по-дорослому», щоб зрозуміти де копати. А копати ми маємо не лише окопи, розкопати все, що підсилить нас, щоб ми не втратили, коли переможемо», – додає наприкінці допису Аліна Козік.
“Українська Сага” та діти
І справді нам є чим пишатись. Наші науковці відкривали космос, створювали двигуни для ракет та прокладали шляхи для супутників. У Парижі та Стамбулі можна посмакували смаколиками з українського зерна. В наших селах неймовірна краса та унікальна природа і там активно розвивається «зелений туризм». У нас є «міста троянд», хоч деякі зараз під окупацією. Ми жартуємо, за пару хвилин створюємо тисячі мемів, називаємо речі своїми іменами. Ми прості, відверті та прямолінійні. І про це все в один вечір розповідали 8 маленьких українців та українок. І щоб зрозуміти цінність таких проєктів, як «Українська Сага 2.0», ми поспілкувались з тими, хто прожив весь процес від зародження ідеї до втілення її в реальність.
Олександра Тарасова розповідала про зелений туризм, що не просто екологічний тренд
Для мене “Сага 2.0” — це нова можливість показати людям проблеми, що існують навколо нас. Я вирішила спробувати, тому що, на мою думку, це допомагає будь-де: в школі, у житті. Цю тему мені обрала Аліна та я погодилась і вже не пам’ятаю чому. Готувалася я так, що знаходила інформацію у різних інтернет-джерелах, ставила її по структурі, зліплювала це все докупи і от виходило. Звісно, планую продовжувати, тому що, як я бачу, в мене це виходить. І загалом я вважаю, що не буває не цікавих тем.
Тимофій Гоголь розповідав про український антистресовий гумор та дипломатичний тролінг, як сучасний комунікаційний тренд
«Українська Сага» для мене – це певний виклик, який я повинен побороти і покращити себе, як у публічних виступах, так і в житті.
Тему мені дала Аліна, адже мені було байдуже, на яку тему готуватися. Тренерка мені запропонувала тему, я подивився і подумав: «Ну наче нормально». Мені подобається формат. Реально класний формат. Якщо ми будемо зустрічатись раз на місяць і просто згадувати свої навички.
Ораторське?… Ще раз виступати? В третій раз, мені здається, все вже буде трішки не цікаво і скучно. От не буде вже того приколу. Все ж таки перший раз був самий крутий. Другий раз вже «50/50», а третій раз – вже якось напевно буде не те.
Катерина Макарська була ведучою заходу, створювала підводки в “Українській Сазі 2.0”
Я вже не перший місяць ходжу на ораторське (мистецтво – ред.) і мені Аліна запропонувала виступити. Виступити на публіці. Я подумала собі – чому б і ні. Мене це зацікавило.
У мене не було певної теми, але я підготувала підводки до тем наших учасників. Ми з Аліною готувались, придумували тексти, працювали з мікрофоном, також я ходила на репетиції.
Я планую ходити на ораторське надалі. Також, якщо буде змога, планую виступати публічно. Які теми мене цікавлять? Багато мене цікавить. Вони по-своєму різні. Кожна має свої таємниці. Кожна цікава. Але найбільше мене цікавлять теми про свою країну, про свою державу та Батьківщину.
Михайло Ядуха провів по суті тренінг з розбором комунікацій військово-політичного керівництва в Україні
Я впевнений, що публічні виступи як навичка є дуже корисними. І взагалі це знадобиться в будь-якій кар’єрі. Тому скоріш за все я буду ще їх практикувати.
Я брав саме цю тему, тому що, на жаль, в Україні мало цікавляться політикою. Але зараз під час війни від того, як наші політики комунікують з партнерами, залежить не лише рівень заробітних плат, а й те, чи прокинемось ми завтра. “Сага 2.0” для мене це про Україну. Про те, як можна заохотити людей дізнаватися більше про неї.
Олександр Якубовський розповів про трьох винахідників-українців
“Сага 2.0” — для мене можливість відчути щось нове. Я вирішив спробувати свої сили в публічних виступах на “Сазі”, відчути себе спікером, відчути цю атмосферу підготовки, відчути себе в цьому всьому колориті і дізнатися для себе особисто на практиці, що таке спікер. Моя тема — космос, я вибрав її, тому що, як мінімум, народився в день космонавтики і мені це завжди було цікаво. Готувався я дуже просто.
Я спочатку написав тексти презентацій, а потім до моменту виступу їх просто покращував, працював постійно над цим. Я планую надалі розвивати свою майстерність. Планую надалі тренуватися, щоб виступати також і в форматах Open space, не тільки в закритих залах. Мої теми, наприклад, будуть: література, різні історії, історії літераторів, різні таємниці ХХ століття і так далі.
Артем Городинський розповів правду про освіченість українців
Знаєте, мені чомусь одразу згадалась перша “Сага”, де я вибрав тему «Вовкулака». І, в цілому, там була тематика така, що ми мали вибрати якийсь український образ з міфів чи легенд і порівняти його з сучасними проблемами або показати через той образ сучасні проблеми в Україні. А в другій “Сазі” ми розвіюємо реальні проблеми без міфів і розповідаємо про те, що дійсно цікаво для сучасних українців і потребує ще більшого розголосу. Тому мені здається друга “Сага” була цікавішою, більш серйозною, адже тут без міфів і легенд. Тут тільки правда.
В мене тема «Як зіпсувалась освіта в Україні». І вибрав я цю тему неспроста. Коли я зі своєю тренеркою по комунікації обирав теми, я чомусь згадав нудні сухі уроки в школі, а особливо уроки історії, адже в мене історичний клас. Клас з поглибленим вивченням історії. І саме тому я вибрав тему, щоб показати, яка освіта була в Україні раніше і що відбувається зараз. І звичайно, щоб ті самі люди, які слухали виступ або чули про “Сагу 2.0”, задумались про це.
Звичайно, хотілося б стати якимось українським Сократом або Юлієм Цезарем, щоб вміти публічно виступати, розказувати свою думку, збирати стадіони глядачів. Звичайно я як нарцис скажу, що люблю, коли люди мене слухають і поважають мою думку. Але чи буду я цим займатись надалі? В даний момент доволі важко сказати, адже навіть не визначився з майбутньою професією, якось так.
Вікторія Сирова розповідала про те, як з натхненням від Версальських парків можна зробити з українського промислового міста трояндовий квітник
Моя тема «Місто-троянд». Я розповідаю про троянди у Донецьку. Як змінювалась їхня кількість та хто взагалі придумав цю ідею. Ця тема близька мені. Вона цікава. Там є, що розповідати. Я шукала інформацію про троянди в інтернеті і ще дякую татові, який надіслав мені ще більше інформації, завдяки якій я змінила свій виступ у кращу сторону.
Замість висновків
Відвідавши сам захід, поспілкувавшись з ідейницею “Саги”, заряджаєшся атмосферою того, що українські діти можуть у такому потужному форматі розповідати про будь-які теми, комунікувати аудиторії дорослі думки. Вони живуть не в зовсім простий час, але випромінюють таку енергетику, бажання пізнавати щось нове та розповідати про це іншим. Саме у такі моменти відчуваєш впевненість у завтрашньому дні, приплив сили та гордості. Віра у Перемогу та наше щасливе українське майбутнє підсилюється, хоч і над головою продовжують регулярно літати ракети та шахеди ворога.
Заголовне фото авторки.
Читайте також: Тривале відновлення: як у Хмельницькій тергромаді усувають наслідки травневої атаки росіян.