Останній десяток років ми живемо у постійному потоці реформ. Десь отримуємо покращення, а десь, на жаль, пригальмовуємо. Поряд із класичними навчальними чи медичними установами у нас розвиваються і приватні. В сфері медицини проведена реформа прирівняла державні і приватні заклади і надала можливість обирати пацієнту, де отримувати послуги. У сфері освіти поряд із традиційними комунальними закладами успішно працюють і приватні школи та садочки. Цього разу наш матеріал про один із таких садочків, що вже понад 8 років працює в Хмельницькому. А розповість нам усе Ірина Кравчук, директорка приватного підприємства «Дошкільний навчальний заклад «Я люблю Монтессорі».

Пані Ірино, розкажіть, будь ласка, про свій шлях і про народження ідеї щодо відкриття у Хмельницькому такого цікавого дитячого простору, який доволі відомий в нашому місті.

Шлях був від народження першої дитини і до проходження його навчання в дошкільному закладі. Перебування, точніше так. Я, маючи педагогічну освіту і своє бачення виховання дітей, завжди скептично ставилася до освітніх послуг, які надає держава. Тому що ми ніби йдемо в ногу з Європою, в ногу з часом, а система освіти, на жаль, не змінюється, залишається на рівні механізму підготовки дітей для тієї [старої] системи: гвинтики однакові до однієї машини. Тобто діти не виділялися, їм не надавалося якогось індивідуальному підходу – ти маєш бути такий, як усі. Якщо ти біла ворона, тебе система викидає. Або вона тебе знищує: ти не маєш права бути не таким, як усі.

У нас з старшим сином були дуже великі проблеми в садочку. Дитина надзвичайно обдарована. Він хлопчик розумний, але страшенний інтроверт. На кожному масовому заході, на святі дитина замикалась. У нього ця підготовка до виступу [провокувала] істерики, плачі. Він просився не йти. Це завершувалось тим, що ми, звичайно, йшли, тому що вихователі не розуміли цього всього. Ми йшли. Або якщо десь була реакція не така на нього, він знову ж таки плакав. От це без перестану продовжувалося.

Я займалася, будучи в декреті, різними видами діяльності. Коли вийшла з декрету, я не пішла в педагогіку, тому що зарплати були низькі. Потрібно було працювати, адже була можливість заробляти більше. Коли я побачила, що ця система ось така, то з народженням другої дитини вже пожаліла її.

Тобто це був свого року стимул?

Це був такий стимул. Із завершенням декретної відпуски завершилися всі види діяльності, якими я займалась до того, не за фахом. І я вирішила таки внести своє бачення [у виховний процес]. Нехай це буде моя дитина і ще 5 дітей, але я зможу дати їм нормальне перебування та становлення особистості в дошкільному віці, адже закладається все до 6 років. Не даремно психологи розповідають нам у старшому віці про дитячі травми, які накладаються, а потім даються взнаки протягом всього життя.

Розкажіть детальніше про концепцію створення дошкільного закладу, про ваш підхід до дошкільної освіти і про те, що, можливо, все ж таки є з класичної системи? А що є такого інноваційного?

Коли я почала думати про відкриття свого закладу, найближча до мого бачення і світогляду була методика Монтессорі. Основна концепція – подаруй дитині цілий світ, створи її щасливе дитинство. Дитинство, де вона буде відчувати себе повноцінною людиною. Не дитиною, над якою є дорослі, а буде формуватись як особистість у рівноправ’ї з дорослими. Де будуть поважатись її прояви, де будуть враховуватись її особливості, її настрій.

У нас так само є середовище, якщо дитина не хоче і не готова сьогодні займатися на груповому занятті – є куточок відпочинку, де стоять книги, лампа, пуф і дитина просто відпочиває. Вона знаходиться в зоні комфорту, але одночасно все одно все чує, тому що це діти. Їй цікаво, що відбувається там. Тобто таким способом, без примусу, без якогось тоталітаризму, без класно-урочної системи, ми даємо дітям розвиток у вільному середовищі. Причому, не забуваючи про індивідуальний розвиток.

Концепція методики Монтессорі була взята ще й тому, що це система, яка найбільше дає результат і нагороджена Нобелівською премією. Це одна єдина з педагогічних систем, яка має цю номінацію. Марії Монтессорі вдалося свою методику впровадити і мати результати у діток з інвалідністю, у діток з порушеннями розумового розвитку. Тому зі здоровими дітьми вона взагалі працює ще краще і немає шансів не отримати результат. Наші діти без проблем здають тести в інтелектуальні класи. Показують високий рівень знань.

Ви знайомилися десь з цією практикою? І взагалі, де вона працює?

Звичайно, я знайомилася у країнах Європи. Ця методика одна з фаворитів. І зараз в Європі за даною методикою є різні напрямки, розгалудження, але в основі принципова база Монтессорі. Я бачила аналогічний заклад у Польщі. Коли я зайшла і побачила «Дім дитини» – це не садок, це дім для багатьох дітей. Дім, де діти перебувають, як вдома, де їх люблять, де їх поважають, де з ними дорослий на рівні, де домашня кухня. Тобто такий великий дім, де діти щасливі. І коли я приїхала звідти, в мене вже не було варіантів, що це буде щось інше.

Ми почали вивчати всю методичну базу. Я знайшла людину-практика, яка працювала в Німеччині багато років і зараз практикує в Україні, а саме в Тернополі. І вона навчала колектив теоретичним основам перед відкриттям. І так ми почали.

Методика Монтесоррі

Методика Монтесоррі – це створення сприятливих умов для інформації, яку буде всотувати дитина. Ми створюємо ці умови – дитина поглинає. Наша праця дуже проста. Головне – створити дитині середовище і дати подачу інформації, яку вона буде сприймати.

«Всотуючий розум»

Є таке поняття. Це фраза Монтессорі: «всотуючий розум». У неї є багато робіт про те, що дитина від нуля до трьох років наділена надзвичайною можливістю, яку не мають дорослі, яка називається «всотуючий розум». На рівні підсвідомості, без втрати інтелектуального ресурсу, дитина вбирає все, що відбувається навкруги неї. І ми цей ресурс використовуємо.

Коли є примус і контроль, дитина в протесті до викладача. А ми дітям даємо можливість. Але знову ж таки, тобі дали можливість, а що це таке? Це не вседозволеність. Це вибір діяльності. Дитина не може знаходитися, нічого не робивши.

Ми пропонуємо варіанти діяльності в середовищі, яке обладнане матеріалами. Дитина завжди може собі обрати якусь активність. А те чим буде насичене середовище – це вже робота педагога. Педагог знає кожну дитину, її рівень розвитку і підбирає відповідні матеріали.

П’ять ліній

В Монтессорі середовище має п’ять напрямків, п’ять ліній: математична зона, зона розвитку мови і мовлення, практична зона, природнича зона і сенсорика. З цими напрямками ми працюємо. Середовище поділено на п’ять зон, відповідно, є п’ять видів матеріалів для роботи і вся діяльність побудована також включаючи ці п’ять ліній плюс робота в колі. Заняття відбувається невимушено, в колі, в бесіді.

А з чого ви почали? Тобто в перші дні роботи вашого садочку чи, скажімо, Дому дитини, яким він був? Скільки діток, скільки працівників тоді було? І яким він є зараз?

Це була божевільна ідея. Коли я це починала, то люди мене не розуміли. Просто було велике бажання це зробити. Підписався договір оренди величезного приміщення на 520 квадратів. Я все літо навчала людей, а дітей запису не було. Тобто дівчата отримали фах. Вони всі мали сертифікати і ми з ними домовились, що по мірі набору дітей я буду долучати кожного до роботи. Ми почали з двох сестричок. Коли запустилася в інтернеті перша реклама, мені зателефонувала мама двох дівчаток. І ми відкрилися. Було дві сестрички, моя дитина і дитина першої з виховательок.

Ідея була, якщо чесно, трішки божевільна. Я не знаю, як на це люди пішли. Але я настільки в це вірила, у мене горіли очі. І це, напевно, вищі сили [допомогли] – Бог дав цих людей, які дивились на мене також з надією, і в них також горіли очі. Пішли відгуки. Звичайно ж, найкраща реклама – це особисті відгуки людей. За 9 місяців ми мали повний набір.

Повний набір – це скільки?

Повний набір – це 60 дітей. Три групи по 20 дітей. Всі люди, які зі мною навчалися, за цей період часу приступили до роботи. Ми працюємо вже 8 років. І кістяк тієї восьмирічної давності [працює]. Вони народжують, повертаються вже до нас з дітьми. Це дуже вагомий плюс – знайти людей.

Сьогодні яка у вас потужність закладу?

Сьогодні у нас потужність трішки менша. У нас теж тут до 60 діток. На старому попередньому місці ми вже розвинули потужність до 75 дітей. Переїхали, тому що наклалися обставини сьогодення. Приміщення знаходиться поблизу критичної інфраструктури. Минула зима була дуже важка для нас. У нас не було резервних джерел, а там опалення було на електриці. Було дуже багато проблем минулорічної зими. Тому було прийнято рішення про переїзд. Тут в даному випадку ми більш захищені. Тут спокійний район, тут нове приміщення, в якому є всі комунікації. Все передбачено до умов сьогодення. У нас є і електричне опалення, у нас є вентиляція, у нас є генератори, у нас є котельня з твердопаливним котлом.

Тепер можна сказати, що ви готові до таких важких обставин?

Ми готові безперебійно надавати послуги клієнтам і вже розмовляти далі про якийсь розвиток. І, можливо, колись я вам дам інтерв’ю, як успішна жінка, коли я цей етап переживу. Було обнулення. В минулому році в мене стояло питання «зачинитися». Я прийняла рішення не зачинятись. І я дуже сильно похитнулася за ту зиму. Дуже сильно. Тому що багато дітей перестали відвідувати наш заклад. Ми намагалися з тими людьми, які залишились, дітей обігріти, годувати. Знову ж таки, були закуплені генератори, опалення на бензині. Але трішки нас похитнуло.

Але що ж саме все таки вас зупинило?

Цей заклад – це не є просто бізнес. Це є моя “дитина”, яку я ідейно виносила, яку я створила сама, яка дає можливість жити мені і моїм дітям. Коли я все зважила, то не побачила себе в іншій діяльності. Я не могла собі дозволити знищити цю “дитину”.

Я до останнього чіплялася за те, щоб витримати. І на літо до нас пішли люди. До нас знову пішли люди. Ми трішечки відновилися. Почали працювати. Але знову ж таки, проаналізувавши ситуацію і всі прогнози на зиму, я побоялась залишатись там. Тому було прийнято рішення про переїзд. І надзвичайно приємно те, що люди, які були у нас влітку, вони переїхали всі з нами. Майже в повному складі. Декілька дітей залишилось там. У батьків була прив’язка особиста до району. Всі решта переїхали з нами, що було надзвичайно зворушливо і приємно. Це говорить про те, що недаремно все робиться і недаремно ми працюємо, якщо ми людям потрібні.

Чи є у вашій роботі якась соціальна складова? Ми в таких не дуже легких обставинах наразі живемо. Можливо для внутрішньо переміщених осіб чи для діток військових?

Звичайно. В минулому році у нас діток з таких сімей було напевно 30%. І вони мали соціальний пакет. Вони мали знижки. Діти військових з першого дня війни мали наше повне забезпечення: відвідували заклад безкоштовно. До моменту минулорічної зими. Уже на весну ми мали можливість зробити знижку у розмірі 50% і далі ми це зберігаємо. Тобто діти військових, діти внутрішньо переміщених осіб мають у нас такі пільги.

Що б ви хотіли змінити в системі освіти? Я розумію, що зараз, в умовах воєнного стану і повномасштабної війни, важко про це говорити, але все ж таки розкажіть про ваші мрії та задуми.

Є мрія, звичайно. Є мрія і вона є потребою і проханням наших батьків – забезпечити тяглість, тобто продовження дошкільної освіти в початковій ланці освіти.

Тобто, щоб у вас був не лише садочок?

Щоб був не лише садочок. Є бажання і прагнення дати дітям наступність хоча б у початковій школі. І, звичайно, мати декілька філій. Але зараз у цих умовах основне питання – зберегти те, що є. Якщо буде можливість, то обов’язково б хотіла, щоб якомога більше дітей мали щасливе дитинство. Щоб ми могли їм «подарувати цей цілий світ», як пише Монтессорі. Основне гасло – подаруй дитині цілий світ. І заклади в дитинстві її впевненість в собі і міцну позицію, щоб вона в дорослому житті стояла міцно на ногах, маючи свій погляд на життя.

Все ж таки, яка найбільша ваша мрія? Можливо ви її мали ще до повномасштабного вторгнення?

Найбільша моя мрія, яка не пов’язана з роботою, але робота – це інструмент для її досягнення. Я дуже хочу, щоб мої сини стали дуже хорошими людьми. Щоб вони виросли в нормальній країні. Щоб вони мали можливість розвиватись. І найбільше про що я мрію – це почути від своїх невісток: «Дякую за ваших синів». Я для цього живу.

А зараз я живу для того, щоб дати їм освіту, щоб забезпечити їм життя. І мій задум, моя третя “дитина”, допомагає мені реалізувати це. В мене немає на меті відкрити багато філій, багатства, розвитку в бізнесі. Я хочу душевного спокою. Я хочу [зробити] достатнього для того, щоб ми могли жити, забезпечити своїх дітей і дати їм майбутнє.

Очікування від держави чи місцевої влади

Я розумію, що наразі вимагати чогось від держави, можливо, з якогось боку некоректно, але… Хотілося б дуже підтримки від держави. А якщо не підтримки, то просто не заважати нам працювати.

Ми маємо державну ліцензію, але все одно ми автономні. Немає співпраці тісної з державою. Хотілося б співпраці. Хотілося б підтримки, допомоги в критичних ситуаціях. Тобто заклад є в мережі міста, але ми не відчуваємо, що ми їхня “дитина”.

В світі подій, форс-мажорних подій, минулорічних блек-аутів, хотілося б допомоги. Але нічого. Критичні ситуації вибивають з зони комфорту, а це завжди тільки напрямок до росту. Будемо сподіватися. Коли є зміни, то будемо сподіватися, що вони на краще.

У вас наразі є можливість сказати якісь надихаючі слова іншим жінкам, які будуть читати цей матеріал. Якими будуть ці слова?

Кожна є особистістю. Ми не гірші чоловіків. Ми маємо навпаки потужніший потенціал. І можемо робити багато справ, тому що жінка завжди знайде для себе мотивацію. Вона вмотивована. І коли вона вмотивована, то гори переверне. Потрібно завжди в себе вірити. Потрібно знаходити сили і мати свою справу. Бути незалежною та самостійною в цьому житті. Це забезпечить успіх не тільки в засобах для існування, а й в особистому житті. Тому що тільки незалежна, самостійна жінка буде коханою жінкою.

Ми також поспілкувалися із заступницею директора та викладачкою англійської мови Виноградовою Анною, яка поділилася своїм досвідом та враженнями від роботи у садочку «Я люблю Монтессорі».

Пані Анно, розкажіть про Вашу співпрацю з садочком. Скільки років ви тут працюєте? І загалом, які Ваші враження від цієї роботи?

Я працюю з першого дня заснування даного закладу, тобто вже 8 років. Чому я тут? Мабуть тому, що мені в душі відгукнулася ідея та концепція саме праці по системі Марії Монтессорі. І так склалося, що в нас зав’язалися хороші стосунки з директором, у колективі, мабуть, це і втримало тут 8 років. Тому що це наша малесенька «Монтессорі сім’я». Це наша зона комфорту, де нам добре, де нам спокійно. Саме це нас і рятує у важкі часи війни.

Сюди ми приходимо, дітки наповнюють нас енергію. Ми відповідно віддаємо свою енергію їм. І ось ця взаємодія – це саме те, що близьке моїй душі. Тому я тут уже вісім років.

Ви викладаєте англійську мову. Розкажіть, будь ласка, які саме особливості викладання англійської мови за цим підходом?

Я намагаюся діткам дати максимум. Намагаюся з ними якомога більше говорити англійською, щоб вони мене розуміли. Звісно, час від часу я їм перекладаю. Але ми вивчаємо все, що нас оточує. У Марії Монтессорі однією із зон є практичне життя. Тобто в першу чергу ми використовуємо та вивчаємо ту лексику, яку ми будемо використовувати в практичному житті.

Зовсім нещодавно ми вивчали речі, які нас оточують англійською. Тобто стіл, парта, шафа для одягу і так далі. Я теж диференціюю ці заняття. Вони йдуть в більшості в ігровій формі, з чергуванням бесіди і гри. Провожу заняття англійської не за столиками, як звикли в звичайних садочках, а у колі, де ми з дітками спілкуємось.

Якщо це менші дітки, від півтора до трьох з половиною років, то я чергую нашу бесіду з ввімкненням різних аудіо, відео, мультфільмів, для того, щоб вони якомога більше рухалися, співали. Так вони більше запам’ятовують слів, аніж якщо б просто сиділи і 30 хвилин я їм надиктовувала.

Тобто у вас усі дітки вчать англійську мову?

Так, починаючи від півтора року. В півтора-два, два з половиною роки, це в більшості, навіть якщо дитина не говорить – це всотуючий розум. Ці всі слова йдуть у пасивний словник. І потім, коли вона починає говорити, часто батьки кажуть: «Ой, а дитина звідкись знає кольори». Тому що вона у свій час сиділа, все чула, слухала, всотувала в себе. І потім, коли вона почала говорити, почала видавати це.

Особливістю наших занять, я вважаю, є те, що ми не примушуємо дитину сідати на заняття. Якщо дитина має бажання зараз не сідати до мене на заняття англійською, а сісти в сенсорній зоні попрацювати пальчиками, я не заперечую. Але я вам скажу, що ці діти показують теж потім феноменальні знання. Дитина просто слухала. Вона сидить завжди за столиком. І потім я на колі щось запитую, наприклад, там: «How’s the weather like today?». І ці дітки мовчать поки що, знаєте, ще не включились. А відповідає та дитина, яка сидить ось там завжди за столиком. Вона мені відповідає. Тобто я розумію, що ця дитина знає не менше, ніж дітки, які сидять зі мною.

Які ще предмети є у садочку, окрім англійської?

Музичні заняття з елементами хореографії в нас також є тричі на тиждень, де в діток розвивається ритм, сприйняття. Вони там вивчають різні жанри музики: швидка, повільна. Також наша музична керівниця Людмила знайомить їх із композиторами.

Вивчають таночки, тому що в нас теж є, наприклад, свято до Дня Матері, до Святого Миколая. Гра на музичних інструментах. Вони дуже класні. В них є професійні музичні інструменти. Ви б чули наш оркестр!

Я запитувала вже Вашу директорку пані Ірину про амбітні мрії, а про що мрієте ви в контектсі своєї роботи? Можливо, і в контексті якихось особистих мрій.

Масштабування. Масштабування нашого закладу для того, щоб таких закладів, як ми, було більше в нашому місті. Для того, щоб дітки могли отримати якісне харчування, якісну освіту, щоб вони могли закласти якісний фундамент ще от з цих маленьких років. Хочеться побільше закладів, щоб вони були різні, щоб кожен міг знайти заклад для себе.

Хто бажає побільше природи – щоб був садочок посеред лісу, де дітки зможуть ходити в ліс, гуляти. Щоб був сучасний заклад у центрі міста, де все забудовано. Щоб це були різного характеру навчальні заклади. Тобто щоб кожен мав свою особливість, щоб кожен міг знайти те, що шукає.

Замість висновків

Також нам вдалося отримати відгук від батьків, дітки яких відвідують садочок. Ось, що вони нам розповіли.

«Як і кожна мама, обираючи садочок для дитини, хвилюється чи буде належний догляд, виховання та турбота про дитину, тим паче коли дитина зовсім маленька (доньці Лізі було 1,7 роки коли привела її в садок). Я підійшла до справи відповідально! В першу чергу мене цікавило харчування (так як працюю фітнес тренером і розумію вплив їжі на фундамент здоровʼя дитини/людини). В цьому аспекті Монтессорі виявився найкращим серед усіх!», – розповідає фітнес тренерка та мама двох діток Ірина Вишневська.

За словами мами, в меню садочка завжди є мʼясо, риба, овочі свіжі та ферментовані, фрукти та цільні злаки. Педагоги підходять до вивчення інформації з дітками креативно та в ігровій формі. Вони  малюють, співають, ліплять, танцюють, готують печиво, печуть паски на свято та висаджують грядки. Про цифри, букви, материки, назви пташок та рослин – це окрема історія. Педагоги виховують в дитині самостійність та відчуття себе, як особистості, знаходять та розвивають в дитини той талант, який закладений природою.

«Для мене як для мами, було ознакою найкращого місця для моїх дітей те, що вони залюбки бігли в садок, а забирала додому зі сльозами. Просили «давай ще трошки побудемо тут». Навіть коли ми переїхали в іншу частину міста, переведення дитини в інший ближчий садок не обговорювалось», – додає Ірина Вишневська.

Заголовне фото авторки.

Читайте також: Анастасія Пармезанка: «Сцена – це взагалі кайф».