Ленінопад, перейменування вулиць і міст, названих на честь комуністичних лідерів чи важливих для радянського союзу подій, перегляд шкільної програми з літератури та історії, мовна політика… Від 1991 року Україна поступово позбувається всього радянського. Дерадянізація торкається і змін в законодавстві, пов’язаних із адміністративним устроєм. Одним із таких комуністичних маркерів донині була і назва “селище міського типу”. Тепер, згідно з ухваленим Верховною Радою Законом, СМТ стануть просто селищами.
Закон визначає і критерії, за якими населений пункт може вважатися містом, селищем або селом: чисельність населення та тип забудови. Понад 10 тисяч і жителів переважно багатопорвехова забудова – місто. Понад 5 тисяч і переважно садибна забудова – селище, а менше 5 тисяч – село. Тож теоретично деякі СМТ могли не лише перетворитися на селища, а й перейти в категорію села. Ба більше: міста могли би стати селищами, а селища – містами. Як це реалізовуватиметься на практиці та як ставляться до таких нововведень у громадах?
Навіщо потрібна дерадянізація?
Топонім “селище міського типу” з’явився вже при більшовиках – у 20-х роках минулого століття. Так стали називати містечка, яких на той час в Україні було майже пів тисячі. Термін “СМТ” використовувався повсюдно в СРСР і країнах радянського табору – Польщі та Болгарії. Водночас у Конституції України термін “селище міського типу” не зафіксований. У розділі про місцеве самоврядування йдеться лише про села, селища та міста. Офіційно термін зустрічався у Положенні про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР за 1981 рік. Згідно із ним, селища міського типу відносилися до міських населених пунктів.
Себто донині для позначення певних населених пунктів в Україні послуговувалися радянською термінологією. Серед СМТ на Хмельниччині – Чорний Острів, Сатанів, Антоніни, Смотрич, Меджибіж. Всі перелічені населені пункти свого часу були резиденціями місцевих магнатів, а при радянському союзі – адміністративними центрами районів. Проте згодом тут почала скорочуватися кількість населення, бідніти інфрастуктура.
Згідно із визначенням, прописаним у Законі, чимало СМТ за кількістю населення мали би перетворитися на села. Фактично на визначення “селища” за кількістю населення можуть претендувати лише 8 СМТ області: 7 колишніх райцентрів та СМТ Понінка. Скрізь там мешкає понад 5 тисяч жителів.
Проте всі СМТ перейдуть у селища автоматоматично, без зайвої тяганини. Зникнення з назви вислову “міського типу” у громадах очікувано сприймають з пересторогою. Зокрема, у коментарі Суспільному Антонінський селищний голова Анатолій Оцалюк озвучив думку: зміна статусу населеного пункту під час війни невчасна.
Селищем стане і одне з найменших за кількістю населення СМТ Хмельниччини – Меджибіж, знаний своєю фортецею та розташованою тут могилою лідера хасидизму Баал Шем Това (Бешта). Заснований у XII столітті Меджибіж можна уважати найдавнішим згаданим у літописах містечком Поділля. Наприкінці XVI століття воно отримало Магдебурзьке право. Нині ж тут мешкає всього 1,2 тисячі жителів. Тобто за чисельністю населення Меджибіж сьогодні ближчий до села. Водночас ця локація – туристичний магніт, який притягує мандрівників і паломників зі всього світу. На території фортеці та селища постійно відбуваються археологічні дослідження, до повномасштабного російського вторгнення відбувалися тут і фестивалі історичної реконструкції.
Враховуючи історичну та культурну значимість місця, підходити до визначення категорії населеного пункту суто арифметично – не вірно, уважає директор археолог, пам’яткоохоронець, директор державного історико-культурного заповідника “Межибіж” Олег Погорілець.
“Ми повинні в нашій топоніміці відображати і нашу історію. Тому я вважаю, що всі містечка, які були містечками колись, повинні мати цей статус і зараз. Це наше історичне коріння, а ми його рубаємо зараз і перетворюємо свою історію в ніщо”, – каже Олег Погорілець.
Так чи інак, але термін “містечка” не прописаний ніде. А от змінити статус на село у Меджибожі аж ніяк не прагнуть. Тому навіть виготовили для Кабміну історичну довідку про населений пункт.
“Цю довідку нам підготували в державному історико-культурному заповіднику “Межибіж” для нашого звернення до Кабінету Міністрів. Це для того, щоб ми знали, як обгрунтувати збереження статусу селища. Зараз наша юристка вивчає, як нам правильно вчинити. Адже статус населеного пункту змінює тільки Верховна Рада за поданням Кабміну”, – зауважує секретарка селищної ради Валентина Бацевич.
Селища міського типу Хмельниччини
Загалом на Хмельниччині наразі 24 селища міського типу. Всі вони дуже різні – як за типом забудови, так і за кількістю населення. Від найменших Війтівців, де мешкає всього 800 людей, до найбільшого Летичева із населенням близько 10 тисяч.
Усі селища міського типу, крім одного – Лозове, що на території Деражнянської громади – центри територіальних громад. Сама Деражня – офіційно місто. Але кількість населення тут приблизно така ж, як і в селищі міського типу Летичів. Щоправда, в Деражні, на відміну від Летичева, переважно багатоповерхова забудова. А це вже ознака міста. Та, й населення, за словами міського голови Андрія Ковпака, наразі понад 10 тисяч.
“За даними нашого Центру із надання адмінпослуг, який реєструє і перереєстровує людей, у нас більше 10 тисяч мешканців. Деражня має статус міста, і ми в жодному разі не хочемо, щоб нас “понизили” до селища”, – коментує Деражнянський міський голова Андрій Ковпак.
8 із 24 селищ міського типу Хмельниччини – це колишні районні центри. В одному з них – СМТ Нова Ушиця – наразі мешкає близько 4 тисяч осіб. Нова Ушиця, як і решта селищ міського типу, автоматично стане селищем. У зв’язку із ухваленням нового Закону, тут наразі займаються визначенням меж населеного пункту – задля того… щоб не бути схожими на село.
“Зміна меж населеного пункту дозволить не лише збільшити площу населеного пункту, а і відповідно збільшити чисельність населення Нової Ушиці за рахунок двох так званих приміських поселень. Якщо вони сполучаться, ми таким чином утворимо населений пункт з більшою площею і більшою чисельністю”, – розповідає секретар Новоушицької селищної ради Віктор Костюченко.
Натомість інший колишній райцентр – Летичів – теоретично може тепер перейти в категорію “місто”. Тим паче зміна статусу передбачена у Законі: і міста на селище, і селище на місто. Наразі у Летичеві аналізують місцеву забудову – чи може за цим критерієм населений пункт змінити статус.
“Після того, як наші архітектори проаналізують забудову, далі мають проводитися громадські слухання. На них обговорюються плюси й мінуси статусу міста. Якщо населення бажає, щоб було місто, тоді це питання виноситься на сесію селищної ради. Депутати мають ухвалити звернення до Кабінету Міністрів. І далі вже Кабмін робить звернення на Верховну Раду про зміну статусу населеного пункту”, – пояснює заступник Летичівського селищного голови Анатолій Ніцевич.
Прописана у Законі і можливість переходу села у селище – якщо у населеному пункті від 5 тисяч жителів. До речі, на Хмельниччині є декілька сіл, де мешкає більше людей, ніж у деяких селищах. Йдеться про Маків і Плужне (3,2 тисячі), а також Судилків, де за даними сайту громади, живе близько 5 тисяч осіб. Тож це село цілком реально могло би називатися селищем. Могло би, але не буде.
“Ми збираємо статистичні дані щороку: на 1 січня 2023 року у нас в селі жило менше як 5 тисяч осіб. Ми не підпадаємо під дію цього Закону і тому не можемо змінити статус”, – коментує заступник Судилківського сільського голови Вадим Верхогляд.
На що може вплинути дерадянізація?
То чи позбудуться радянщини, прибравши топонім “селище міського типу”? На думку директора асоціації територіальних громад Хмельницької області Сергія Яцковського, навіть термін “селище” все одно застарілий і не використовується ані в ЄС, ані в США.
“Наприклад, у США взагалі немає різниці: в них 300 мешканців – це вже місто. І статус міського чи сільського муніципалітету не дає якихось особливих пільг. А в нас це залишилося з минулого, що раз село – мають бути пільги для сільського населення, а раз місто – пільг не має бути. В такий спосіб начебто держава намагалася раніше і продовжує намагатися зараз вирівняти певний дисбаланс у розвитку сільських і міських територій”, – вважає Сергій Яцковський.
Єдине, на що може вплинути зміна статусу з селища міського типу на селище, на думку Сергія Яцковського, це розмір освітньої субвенції. Адже селище, як і село, тепер уважатиметься сільським населеним пунктом. А коефіцієнт кількості ставок педагогічного персоналу є більшим для громад із високою часткою саме сільського населення.
“Тепер жителі таких колишніх селищ міського типу, як Теофіполь або Чемерівці, будуть зараховані до сільського населення, що відповідно підвищить розмір освітньої субвенції в 2024 році”, – каже Сергій Яцковський.
Не передбачають зміни статусу населеного пункту ані значних фінансових витрат, ані особливої бюрократичної тяганини.
“Ми це вже пройшли насправді рівно три роки тому. Тоді ліквідували багато районів – той же Красилівський, де розташовані Антоніни. А що за фактом? Жителі відчули якісь фінансові витрати від того, що стали жити в Хмельницькому районі, а не в Красивівському? Ні!”, – зауважує директор асоціації територіальних громад Хмельницької області.
Проте при зміні статусу населеного пункту таки можуть виникнути складнощі. Вони пов’язані із обліком чисельності населення.
“Для прийняття рішення про місто чи селище треба, щоб хтось потурбувався про зведення даних двох держреєстрів: місця проживання та реєстру виборців. Як на мене, Закон не дає відповіді, хто і в який спосіб повинен це зробити. Немає того інструменту, того органу і того терміну, до якого або протягом якого має це відбутися. Проте, можливо, на підставі закону згодом розроблять якийсь механізм”, – каже Сергій Яцковський.
Поки ж, судячи з коментарів посадовців місцевого самоврядування, найбільше занепокоєння декомунізація адмінустрою викликає у СМТ. Демонтаж у назві вислову “міського типу” наче понижує статус населеного пункту в очах мешканців. З іншого боку, ані у великих за кількістю населення селищах та селах, ані у дрібних за цим же критерієм містах не прагнуть нічого змінювати, адже не розуміють практичної користі таких нововведень.
Заголовне фото Андрія Грищука.
Читайте також “Анастасія Пармезанка: “Сцена – це взагалі кайф”.