“Я потрапив до цього відділення, як то кажуть, по “циганському радіо”, бо дуже мало інформації про це місце. Майже рік тому впав і зламав кульшовий суглоб. Зараз уже можу самостійно підвестися з ліжка та переміщувати з ходунками. Я бачив, як тут інсультників ставлять на ноги, вчать вимовляти звуки, навіть чистити картоплю”, – так про відділення медичної реабілітації Хмельницької міської лікарні розповідає один з його пацієнтів Антон Заморський.
Відділення медичної реабілітації у Хмельницькому відкрилося у липні 2022 року. Воно – у складі міської лікарні, але розташоване окремо, на околиці міста. Ймовірно, саме тому про його роботу знають далеко не всі. Пацієнти відділення – люди після інсультів, черепно-мозкових травм, баротравм, оперативних втручань на головному мозку. Сюди вони потрапляють після перебування у неврологіях, терапіях, хірургіях і травматологіях інших медичних закладів. Спочатку тут лікували переважно цивільних, зараз реабілітовують і чимало військових.
Над комплексним відновленням працює мультидисциплінарна команда, до складу якої входять фахівці різних напрямків: лікар фізичної реабілітації, медичний фізичний терапевт із асистентом, ерготерапевт, психолог, а також терапевт мови і мовлення. Фахівці співпрацюють, обмінюючись інформацією про стан пацієнта та розробляючи індивідуальний план його реабілітації. Як відбувається цей процес та де в Україні готують фахівців для мультидисциплінарної команди – дізналися ми, побувавши у відділенні.
Чим раніше розпочнеться процес реабілітації, тим краще
Довгим коридором, повільно й опираючись на ходунки, крокує жінка. Її супроводжують фізичний терапевт, ерготерапевт та психолог. Пацієнтка заново навчається пересуватися після перенесеної недуги.
Кожен пацієнт може розраховувати на два реабілітаційні цикли протягом року. У цей час у залежності від потреб і поставлених задач з людиною працюватимуть за різними напрямками реабілітації.
До прикладу, фізичний терапевт займається відновленням функціональності опорно-рухового апарату та покращенням загального стану здоров’я пацієнта. У відділенні наразі працює чотири таких фахівці. Один з них, Сергій Кротов, спочатку навчався у місцевому медичному коледжі, а згодом – на спеціальності “фізіотерапія, ерготерапія” Хмельницького національного університету. За словами чоловіка, методика відновлення різна для випадків, коли постраждала опорно-рухова система і когнітивні функції.
“Є окремі тести на когнітивну й моторну функції. Ми підлаштовуємося під пацієнта. Важчі випадки – це когнітивні порушення, які бувають після інсультів, черепно-мозкових травм. Тому що часто людині важко пояснити, що ти від неї хочеш”, – каже Сергій Кротов.
Як зауважує фізіотерапевт, чим раніше розпочнеться процес реабілітації, тим краще. Водночас двох тижнів перебування у відділенні, які оплачує Національна служба здоров’я (далі – НСЗУ), часто буває замало. Після 14 днів фахівці дають родичам пацієнтів рекомендації про вправи, які потрібно виконувати вже вдома. Якщо ж вони після виписки хочуть залучити фізичного терапевта, за його послуги доведеться сплачувати.
Антон Заморський – з тих, хто отримав два цикли реабілітації за кошти НСЗУ. З кожним разом стан чоловіка все покращувався.
“Спочатку я був повністю лежачий. Під час першого перебування тут я навчився пересідати з ліжка на візок, відвідувати туалет. А зараз мені треба просто ходити й ходити і якомога більше”, – розповідає Антон Заморський.
Наразі у відділенні бракує одного фізіотерапевта. Поясненням ситуації може бути невисока зарплата таких фахівців: 15 тисяч гривень. Асистент отримує ще менше – 11 тисяч.
“Деякі працівники з повної ставки перейшли на половину. Їм потрібна робота, щоб бути фінансово забезпеченим і прогодувати родину”, – розповідає Сергій Кротов.
Про нестачу фізичних терапевтів згадував і Хмельницький міський голова Олександр Симчишин у зв’язку із придбанням міської лікарнею колишнього табору відпочинку у селі Головчинці для облаштування там реабілітаційного центру.
“Таких фахівців випускає університет “Україна”, а також Хмельницький та Кам’янець-Подільський національні університети. Тобто база і напрацьовані програми є . Але на цих спеціальностях, щоб отримати вищу освіту, часто навчаються чинні спортсмени. І після цього за фахом вони, на жаль, не працюють”, – зазначив Олександр Симчишин.
Уявіть: одного дня ви прокинулися і більше не можете одягатися
Якщо фізіотерапевт зосереджений на покращенні загального стану пацієнта, то ерготерапевт – на його поверненні до побутової активності: знову навчає людей куховарити, розчісуватися, одягатися.
“Для того, щоб зрозуміти, наскільки важливе таке відновлення, уявіть: одного дня ви прокинулися і більше не можете одягатися. Навчити адаптуватися – це як мінімум звільнити працездатних родичів від відповідальності з догляду”, – зауважує ерготерапевтка Айсель Алескерова, яка навчалася такому фаху у Харківської державної академії фізичної культури.
За словами ерготерапевтки, швидкість адаптації залежить від двох чинників: фізичного стану та волі й бажання самих пацієнтів. Фахівці відділення можуть лише навести їм приклади для мети. Але саме пацієнт вирішує, який з варіантів йому підійде.
У відділенні обладнаний ерготерапевтичний простір, де є багато адаптивних засобів: досточки, ножі, інші інструменти. Наприклад, до розділочної дошки прикріплені спеціальні металеві фіксатори, зовні схожі на цвяхи. Якщо у людини немає можливості тримати продукт однією з рук, за допомогою цих фіксаторів вона його нанизує і вже після цього має змогу очищувати.
“Якщо треба навчити його різати, то намагаємося навчити це робити не здоровою, а травмованою рукою”, – пояснює Айсель Алескевова.
Користуються тут і приладом для плечового суглоба. У відділенні він з’явився завдяки благодійникам. Обладнання використовують при м’язевій атрофії плечової ділянки, контактурі м’яких тканин.
“Завдяки приладу ми можемо контролювати суглоб і градуси, на які він згинається. І це полегшує роботу фізичного терапевта”, – каже ерготерапевтка.
При реабілітації спочатку треба зрозуміти, чи не порушене ковтання
Часто після неврологічних захворювань і травм доводиться відновлювати і здатність людей до спілкування. Цим у відділенні займається терапевт мови і мовлення Ольга Горященко, яка тут працює з січня 2023 року. Найперше Її завдання – з’ясувати, чи у пацієнтів є порушення життєво необхідної функції – ковтання.
“Про всі порушення можуть не здогадуватися навіть родичі. Наприклад, людина починає закашлюватись, коли їсть чи п’є, а родичі далі продовжують готувати і поїти людину, не знаючи, що це ризик аспірації. Я спостерігаю і оцінюю стан балами: чи порушено ковтання і наскільки порушено. Якщо це важке порушення, постає питання про встановлення гастростомічного зонду (трубки для забезпечення їжею пацієнтів, які не мають змоги харчуватися через рот, – ред.) Якщо ситуація легша, загущуємо рідини, блендеруємо їжу”, – каже терапевтка мови і мовлення.
Після з’ясування ситуації із ковтанням фахівчиня визначає, яким чином можна спілкуватися з пацієнтом і які у нього порушення мови і мовлення.
“Бувають такі порушення, що пацієнту важко висловити думку, він забуває слова, не розуміє мовлення. Зустрічаються і порушення письмової функції (дисграфія), або порушення читання (дислексія). Ураження мозку може призводити до неможливості усвідомити місце розташування”, – пояснює Ольга Горященко.
Мовлення відновлюється довго, інколи протягом декількох років. А наслідки можуть залишитися і на все життя. Адже йдеться про складну функцію, надбудовану над процесом мислення. Якщо спостерігається порушення аналізу, синтезу, абстрагування, а людина не може зрозуміти, що стілець відноситься до категорії “меблі”, а сукня – до “одягу”, робота ускладнюється. Тоді необхідно відновлювати спочатку такі мисленневі операції, а потім вже за рахунок цього полегшується корекція мовлення.
“Якщо є моторні артикуляційні труднощі, можна використовувати немовленнєві шуми. Це потрібно для того, щоб з’ясувати, чи пацієнт розуміє джерело цих шумів: звуків природи, тварин, транспорту. Тобто я включаю звук, а людина має зорієнтуватись і показати, що саме так звучить. Буває ситуація, коли пацієнт дивиться на картинку, назвати зображене не може, а потім послухав звук, і в нього виривається ціле слово”, – каже терапевтка мови і мовлення.
Розмаїття пов’язаних з мовою і мовленням порушень цими випадками не обмежується. Зокрема, в пацієнтів може бути порушення фонематичного сприйняття, при цьому розуміння мовлення лишається. Окрім того, при таких порушеннях може бути збережений тактильний гнозис (здатність розпізнавати на дотик поверхню, текстуру матеріалу, – ред.).
“Людина дивиться на предмет або на його зображення і назвати його не може. Але якщо попросити в мішечку намацати, може розпізнати на дотик і зрозуміти, який це предмет і назвати його”, – зазначає Ольга Горященко.
В Україні напрямок “терапія мови і мовлення” лише розвивається. Ольга за першою освітою соціальний педагог, практичний психолог, за другою – логопед, спеціальний психолог. Знання з терапії мови і мовлення жінка здобувала за власні кошти. Зокрема, у фахівців, які навчалися цій спеціальності за кордоном.
Основна проблема – страх
Непростим і тривалий може бути і відновлення психічного стану. За словами психолога відділення Олексія Левчика, нерідко у пацієнтів буває підвищена тривожність та депресії, які виникають через усвідомлення безпорадності та залежності від родичів. Більшість же психологічних проблем після хвороби або травми пов’язані із переживанням страху.
“Буває, одразу після перебування у неврології пацієнти хочуть підвестися з ліжка і падають. Після цього у них розвивається страх падіння. А тому далі люди бояться вставати, вчитися ходити”, – зауважує Олексій Левчик.
Під час роботи з пацієнтами психолог використовує, зокрема, когнітивну терапію – зміну уявлень про свої страхи і негативні думки. Також навчає людей технікам управління тривогою й релаксації за допомогою дихання.
“За час, поки люди тут, я навчаю їх самодопомозі, даю літературу. Буває, після виписки переспрямовую до психолога за межами лікарні”, – розповідає Олексій Левчик.
У військових – інші цілі
У відділення для реабілітації спрямовують все більше військових. У них під час відновлення можуть бути інші цілі, ніж у цивільних. І це буває складно реалізувати на рівні відділення.
“Наприклад, повернутися до своєї частини. А отож – знову могти стріляти. В нас була практика, коли ми пробували це зробити з одним військовим, але зрозуміли, що для нього це ще рано”, – каже ерготерапевтка Айсель Алескерова.
Великим викликом для тутешніх фахівців стали пацієнти з ампутаціями кінцівок. Як зізнається лікарка фізичної реабілітації Юлія Бальжик, до такої кількості таких пацієнтів медики спочатку не були готові.
“Зараз на державному рівні такі пацієнти забезпечуються протезами різної складності. Але після хірургічної обробки ми як фахівці повинні правильно підготувати пацієнта до цього протезування, аби культя була функціональною, і пацієнт міг на протезі ходити. Щоб міг на ньому дійти до магазину, купити продукти, повернутися додому, сходами піднятися на поверх, де мешкає, якщо немає ліфта”, – пояснює Юлія Бальжик.
Підприємство для протезування пацієнт обирає сам. Ані медики, ані соціальні працівники не впливають на цей процес.
“У нас був пацієнт із ампутацією ноги і руки. Протез руки йому виготовили у Вінниці, а ноги – у Хмельницькому. Ми зв’язуємося з протезистами, вони приїжджають, роблять зліпки, пробний протез”, – каже Юлія Бальжик.
За словами лікарки, проблемою залишається адаптація людей після етапу реабілітації у відділенні. Адже відновлення на цьому не закінчується, а може тривати місяцями й навіть роками. Проте на рівні медзакладів та безоплатно таку допомогу люди вже не отримують.
Та навіть за наявності проблем на рівні фінансування та нестачі фахівців, робота подібних відділень вкрай важлива. Особливо в умовах війни, коли кількість тих, хто потребуватиме реабілітації, з часом лише збільшуватиметься.
Заголовне фото авторки.
Читайте також “Анастасія Пармезанка: “Сцена – це взагалі кайф”