Лучанин Захар Ткачук уже багато років працює у галузі молодіжної політики та роботи із молоддю на національному рівні. На сьогодні він директор ГО «Молодіжна Платформа» та експерт зі створення та посилення молодіжних центрів. З початком повномасштабної війни він також координує волинський осередок благодійного фонду «Співдія», що допомагає внутрішньо переміщеним особам і постраждалим від війни.
Наразі «Молодіжна платформа» опікується великою мережею закладів по всій Україні, що спрямовані на якісне дозвілля, розвиток та підтримку молоді. Їх називають молодіжні центри. Наша розмова з Захаром Ткачуком про роль і перспективи таких центрів, а також програми й можливості, що можуть допомогти молоді залишитися та бути успішними в Україні.
«Я маю мрію розвивати спеціальність «молодіжний працівник» у закладах вищої освіти…»
Розкажіть про актуальні напрямки вашої роботи із молоддю та ВПО. Що на сьогодні на порядку денному?
На сьогодні я є виконавчим директором громадської організації «Молодіжна платформа». Це колектив близько 40 людей в організації. Ми здійснюємо національні проєкти, зокрема будуємо, розвиваємо і посилюємо молодіжні центри. У нас у мережі 50 центрів комунальної форми власності. Другий наш напрямок – це робота з молодіжними радами як одним з інструментів участі молоді, особливо в малих громадах.
Також я долучаюся до роботи Молодіжного центру в Волині як член Ради правління. Центр відновив роботу після ремонту і ми шукаємо для нього нові сенси. Крім цього, Молодіжний центр Волині для нас — це такий майданчик для тестування різних послуг, які потім масштабуємо в інших молодіжних центрах по всій Україні.
Моя гуманітарна робота в період війни – це благодійний фонд «Співдія». Я координую роботу фонду на Волині. Ми допомагаємо передусім внутрішньо переміщеним особам, але також і всім іншим, хто постраждав від війни. Адже люди також постраждали й тут, на Волині. Наприклад, хтось утратив роботу, хтось рідних, у когось проблеми з ментальним здоров’ям. У нас є напрямки роботи з дітьми, психологічна служба, кар’єрне консультування і гуманітарна робота. Загалом у всіх напрямках працюють 15 людей.
Крім цього, я намагаюсь поєднати молодіжну політику і вищу освіту. Можливо раніше ви читали про те, що молодіжний працівник тепер є у класифікаторі професій. Але поки в Україні немає якогось єдиного стандартизованого реєстру професій. Є лише класифікатори.
Я маю мрію розвивати спеціальність «молодіжний працівник» у закладах вищої освіти. Адже на сьогодні є поширена спеціальність «соціальна робота», але на ній фактично лише кілька занять за весь курс стосуються того, що таке молодіжна робота. Тобто це все дуже поверхнево.
Щодо цього є діалог із Міністерством освіти, із різними партнерськими організаціями. Ми плануємо запускати магістерські програми у різних університетах, щоб показати МОН, що це затребувана спеціальність. Наприклад, ми з колегами намагаємося відкрити таку магістерську програму у Луцькому національному технічному університеті.
Я дуже за це вболіваю і маю намір у якомусь осяжному майбутньому таку магістерську програму викладати в тому чи іншому ВНЗ. Бо загалом В Україні вже є багато ЗВО, які запустили такі програми, наприклад Національний педагогічний університет імені Драгоманова. З цим також пов’язана моя дослідницька робота у аспірантурі ЛНТУ.
Чи є на сьогодні достатньо вакансій для випускників такої спеціальності?
Звичайно, часто виникає питання, куди піде працювати цей молодіжний працівник. Але, наприклад наш Молодіжний центр Волині шукає працівників. І якщо подивитися на кількість інших молодіжних центрів по Україні, їм також потрібні будуть кадри.
Також є можливість працювати в органах місцевого самоврядування, особливо у малих громадах, де потрібні спеціалісти, які розуміють, що таке молодіжна робота і молодіжна політика.
Якщо такі програми навчання молодіжних працівників запускаються лише в останні роки, як до цього набрали людей у вже існуючі молодіжні центри? Чи вони якось самі навчалися, чи ви мусили якось в неформальному режимі їх додатково навчати?
Так, ми донавчали людей. Якщо немає такої професії, то інших варіантів немає. Але загалом я за такий рух знизу. Спочатку якась професія здобуває суспільне визнання, а потім законодавче оформлення. Так і має бути.
Це був довгий процес, щоб в Україні сталася така професія як молодіжний працівник.
Навчання молодіжних працівників у нас було через неформальну освіту, практику. Молодіжні центри шукають людей, які працювали з молоддю у громадських організаціях, у гуртках, у позашкільній освіті. Але, звичайно, ми стикаємося із тим, що не всі вміють працювати безпосередньо з молоддю на тих принципах, які нам важливі, не вміють надавати той набір послуг, які є у молодіжних центрах.
А які типові послуги надають або мають надавати молодіжні центри, з якими ви працюєте?
На сьогодні ми якраз займаємося стандартизацією послуг, які мають бути у молодіжних центрах. Поки такого єдиного стандарту немає. Проте ми за те, щоб центри були схожі, але не однакові. Тобто я не хочу, щоб це були ідентичні інституції, де однакові працівники, однаковий дизайн. Так не має бути. Є ж оригінальні особливості. Наприклад, на Закарпатті цікава тема мультикультурності, а десь у Дніпрі можуть бути інші запити.
Але також розуміємо, що молодіжний центр — це нова інституція й до неї ставляться з підозрою. Потрібно заслужити своє місце, як в суспільному, так і в бюджетному визнанні. Хоча бюджетні кодекси дозволяють фінансувати молодіжні центри, це вже велика перемога.
Ми вважаємо, що в кожному центрі має бути декілька типових послуг. Перша з них — це організоване дозвілля. Іноді його сприймають просто як гру чи розваги, але дозвілля — це про дуже багато хороших речей. Це про соціалізацію, знайомство з іншими молодими людьми. Молодь потребує навичок роботи в групах, пошуку себе у своїй громаді, своєму місті. Також це про стресостійкість, емоційне вигорання, ментальне здоров’я, адже ці навички також зараз «кульгають». Тому ми вчимо центр організовувати дозвілля, але щоб воно було змістовним, якісним.
Ви будете навчати проводити дозвілля без шкідливих звичок, без алкоголю?
До речі, зараз уже менше потрібно говорити, що дозвілля повинно бути безалкогольним. Я підмітив, що сучасна молодь у кращій ситуації, ніж так звані міленіали, щодо вживання алкоголю. Якось зайшов цей тренд щодо більш-менш здорового способу життя.
Якщо раніше класний був той студент чи учень, який був хуліганом, випивав, курив, то зараз це вже явно не настільки «круто». І це приємно. Не скажу, що це явно тільки наша заслуга, але ламати такі тренди – це найважче.
Другий напрямок — це м’які навички або soft skills. На жаль, українська молодь страждає від браку таких навичок. Цьому мало приділяють уваги, зокрема у закладах вищої освіти. Частково в університетах навчають думати, мати власну думку, але цього недостатньо. Коли людина стикається з дорослим життям, постає питання роботи в команді, розуміння невизначеностей, відповідальності.
У країнах ЄС цьому приділяли багато уваги ще в 90-х, а ми зараз тільки наздоганяємо. На це спрямовані наші лідерські програми в молодіжних центрах. На них ти вчишся працювати в команді, довіряти, контролювати, менеджерувати якісь процеси на малих проєктах. Є можливість навіть отримати грант на втілення такого проєкту.
Також молодіжний центр має бути базою для консультування молоді з різних питань. І тут різні центри можуть собі вибирати різні «пакети». Наприклад, є запит щодо психоемоційного консультування. Сьогодні, напевно, ментальне здоров’я всіх українців пошкоджене, але є люди, які проживають це особливо важко. Ми часто спостерігаємо депресію, апатію і зневіру у майбутньому. Тому у кожному молодіжному центру має бути принаймні один психолог. Це можуть бути індивідуальні заходи, групові консультації.
Крім цього, актуальні зараз кар’єрні консультації. Вони не обов’язково стосуються того, щоб буквально знайти вакансію. Також це консультації, щоб допомогти молоді знайти напрямок, куди рухатися, чим займатися у житті.
Загалом може бути багато інших напрямків консультування. Може бути консультування від юриста, може бути консультування щодо того, як будувати сім’ю. На мою думку, питанням сім’ї теж не приділяють достатньої уваги в Україні.
Можливо мене поправлять читачі, але в нас не готують молодь до подружнього життя і до народження дитини. Весь досвід люди переймають тільки від батьків чи друзів. І в результаті рівень розлучень дуже серйозний.
Ще одна важлива послуга — інформування. Це може видатися дивним, адже ми живемо у вік інформаційних технологій. Проте молоді люди, на мою думку, дуже погано справляються з інформацією в таких об’ємах. Ми говоримо не просто про соціальні мережі, а про донесення важливої інформації про можливості для розвитку, про нові ініціативи уряду, можливості від донорів, програми обміну, поїздки за кордон.
Наприклад, є можливість поїхати за програмою Erasmus+ в Португалію. Гарно звучить, але ти боїшся це робити сам. Центри мали б інформаційно такі поїздки забезпечувати й допомагати в організації. Також це можуть бути якісь молодіжні медіа, тематичний YouTube-канал. Ми маємо залізти в «бульбашку» молодої людини, її профіль в Instagram, в Tik-Tok, і показати, що є така можливість, ми розкажемо, покажемо, проконсультуємо.
Наступна послуга, про яку я говорив, це волонтерство у різних напрямках і розвиток культури волонтерства загалом. Молодіжні центри маю пропонувати на вибір різні варіанти волонтерства, яке потім молодь може використати як досвід, записати собі в резюме.
Звичайно, зараз найбільш актуальне гуманітарне і військове волонтерство. З початком повномасштабної війни молодіжні центри себе добре показали як волонтерські штаби. Сюди можна було прийти запропонувати допомогу, принести речі, медикаменти, допомогти фасувати тощо. Зараз цього вже менше. Але культура волонтерства не повинна бути лише такою реакційною, коли трапився катаклізм і ми зреагували. Це добре, але краще, коли є постійна культура волонтерства. Можливо потрібно запроваджувати практики на кшталт паспорта волонтера, коли людина за це отримує якісь переваги, знижки, квитки в кіно.
Також центри можу надавати й інші, нестандартизовані послуги. Адже в середньому у молодіжних центрах три-п’ять працівників. Відповідно, потрібно розраховувати, на яких напрямках зосередитися.
Умовний всеукраїнський молодіжний центр може координувати різні напрямки, кожен із яких буде підтримувати певний донор. Якщо молодіжні центри на місцях погоджуються забезпечувати якість послугу, вони отримують фінансування, в тому числі на ставки працівникам і певні індикатори для оцінки якості їх роботи. Зараз така система працює у мережі «Співдія», яку я координую на Волині. Різні напрямки підтримують різні донори. Така лінійна програмне підпорядкування має сенс і для молодіжних центрів.
«Багато громад хочуть робити центри. Але не жаль, невеликі громади все одно хочуть, щоб це було швидко і дешево»
Зараз спостерігаємо, що молодіжні центри відкриваються і в малих громадах на Волині. Чи це відбувається масово, і як адаптуються такі центри до невеликих громад?
Це відбувається масово, але я бачу в такому тренді й позитивні, і негативні сторони. Я вважаю, що цей тренд масовий, бо коли ти думаєш, що робити молоді в громаді, хороших відповідей не так багато. Є опція відкрити молодіжний центр, що дорого для громади, і є можливість створити молодіжну раду, яка дешевша. Але другий варіант не настільки сталий, бо, відверто кажучи, донори більше люблять фінансувати молодіжні центри, адже вони бачать, що це щось матеріальне і це залишається в громаді.
Багато громад хочуть робити центри. Але не жаль, невеликі громади все одно хочуть, щоб це було швидко і дешево. Ті громади, які хочуть у себе зробити центр, і щоб він був дієвий, мають це належно фінансово забезпечувати. А з цим проблема, тому що в центрі треба більш-менш пристойний ремонт і заробітну плату працівникам. Хоча поступово ситуація покращується, тому в нас є громади з класним молодіжним центром. І це потрібно робити, адже альтернатив не так багато. Наприклад, я не чув, щоб якісь великі молодіжні організації мали осередки в кожному селі.
Ми теж допомагали відкривати молодіжні центри в громадах, за підтримки міжнародних донорів, але ми передбачаємо конкурсний відбір. Переможці отримують фінансування на рік, щоб забезпечити свою діяльність. Хоча таких можливостей не вистачає буквально на кожну громаду. Це може бути кілька центрів на кожну область.
Про які суми йдеться? Скільки коштує запустити типовий молодіжний центр у невеликій громаді й підтримувати його на рік?
Зазвичай донори дають ліміт на витрати. Тобто це не бездонна бочка. Наприклад, ми співпрацюємо зараз з різними міжнародними організаціями щодо молодіжних центрів. То в середньому на ремонт виходить близько 1 мільйона гривень, які освоюють через тендер або пряму закупівлю. Цього переважно вистачає.
Також треба розуміти, що часто під молодіжний центр дають не найкращі приміщення. Тобто якщо влада знає, що донор все-одно відремонтує, то нехай ремонтує найгірше. Отож, часом виходить так, що того мільйона не вистачає навіть для того, щоб зробити зовнішні стіни.
На перший рік роботи потрібно 15-20 тисяч доларів для забезпечення роботи самого центру.
Але це такий «бустер». Далі ми намагаємося організувати все так, щоб громада була у нормальних фінансових стосунках із центром. Щоб після такого піднесення за донорські кошти вони не зникли через рік.
Я чув про те, що в інших містах є навіть не один молодіжний центр, а декілька. Де найпотужніша мережа молодіжних центрів в Україні і яка ситуація щодо цього у Луцьку?
Якщо оцінювати міста, то для мене найпотужнішим прикладом є Львів, який створив мережу молодіжних центрів «Твори». Це чотири молодіжних центри, які знаходяться в різних частинах міста, мають надсучасний ремонт і різне спрямування. Наприклад, Open Lab — це центр, який займається наукою. Тобто вони знайшли ресурс, створили поки що найкрутішу систему для молодіжних центрів в Україні й заслужено стали молодіжною столицею Європи. Оце багата система центрів, і там достатньо працівників, там достатній якісні показники роботи. В них можна брати за приклад оцю систему, коли не один центр на місто, а декілька, які охоплюють певну кількість молоді, і ще й за певним типажем.
Луцьк також потребує хоча б три молодіжних центри. Тоді можна було говорити про нормальне охоплення молоді.
Це мають бути три комунальні молодіжні центри. Я вважаю, що на сьогодні потрібно 90% молодіжних центрів поставити на комунальні рейки, а далі вже експериментувати з громадськими чи приватними.
«Ми через систему молодіжних центрів намагаємося знайти якнайбільше переваг, щоб мотивувати молодь залишатися»
Колись у Молодіжному центрі Волині була серія зустрічей під назвою «Як не звалити з Луцька». Зараз взагалі постає питання: «Як не звалити з України». Чим може допомогти система молодіжних центрів і молодіжна політика загалом, щоб відповісти на це питання?
Тут варто розрізняти причини звалювання. Якщо ми говоримо про трудову міграцію, вона буде весь час. Це неможливо і неправильно зупиняти. Наприклад, поляки їдуть в Британію, а українці – до поляків і замінюємо тих поляків, які виїхали.Тобто це природньо та логічно, бо завжди будуть люди, які шукаю, де можна краще заробити.
Але у нас зараз з’явився зовсім інший тип міграції. Це міграція безпекова, яка стосується війни в Україні. Багато молодих людей уже поїхало і багато ще поїде, на мою думку. Я особисто знаю сім’ї, де є молоді дівчата та хлопці до 17 років. Вони думають, як закінчити школу і швидко виїхати. І це трагедія для України. Це не просто проблема, як трудова міграція. Це справді трагедія. Тому що виїжджають передусім найактивніші та найамбітніші люди.
Що з цим робити? Простої відповіді тут немає. Ми через систему молодіжних центрів намагаємося знайти якнайбільше переваг, щоб мотивувати молодь залишатися. Надіємося, що війна не буде тривати довго. Якщо вона буде дуже довгою, ніхто нікого тут нічим не втримає, крім заборон і блокпосту на кордоні.
Ми проводили невелике дослідження, чому виїжджає та молодь, із якою ми працюємо. Переважно було дві причини. По-перше, це безпека. Але не у всіх регіонах. Наприклад, на Закарпатті люди практично не відзначають, щоб бояться ракетних ударів. На Волині вже менше бояться наступу з боку Білорусі.
Друга причина — це кращі перспективи за кордоном. Країни ЄС уже борються і будуть боротися за українську молодь. Така міграція для нас дуже небезпечна, бо це усвідомлене рішення людини виїхати.
Зараз нам важко планувати довгострокову стратегію, як мотивувати молоді залишитися, адже все залежить від війни. Наприклад, зараз ми працюємо над програмами, щоб допомогти молоді самореалізуватися. Наступного року у молодіжних центрах плануємо запускати програми щодо розвитку молодіжного підприємництва, розвитку м’яких навичок, лідерства. Також шукаємо партнерів, щоб підтримати такі проєкти.
Сподіваємося, що такі гранти зможуть надати наші партнери, наприклад на організацію EU4Youth. Вони зацікавлені підтримати розвиток підприємництва на базі молодіжних центрів. Другий наш партнер — це Норвезька рада у справах біженців. Ми з ними зараз робимо пілотний проєкт, де готуємо молодіжні центри для навчання молодіжного підприємництва.
Я сподіваюся, що в наступному році ми це будемо фінансувати й зможемо запустити цей проєкт у великих масштабах. Україна велика, тут великі обсяги роботи.
Скільки молодіжних центрів загалом по Україні?
Наразі в Україні близько 150 молодіжних центрів, які функціонують стабільно. Хтось називає цифру 200, але це можливо трохи перебільшення. І ось через цю мережу ми будемо намагатися дати можливості для самореалізації в Україні.
Також варто говорити про громадянську освіту, про патріотичне виховання. Багато молодих людей, попри певну зневіру в майбутньому, все-таки вірять в Україну. Наприклад, мені подобається, що Луцький міський молодіжний центр робить програму патріотичного виховання. Вони розповідають, чому цінно мати свою країну, чому втрата країни означає втрата свого «я». Також там є тактична медицина та інші навчання. Цього потрібно навчати й про це потрібно говорити.
Але, відверто кажучи, зараз від нашого уряду, від Офісу Президента мало відвертих розмов про війну. Ми не можемо казати молоді: «Запускай свій бізнес, все буде добре». Адже не буде все добре з бізнесом, якщо не буде кому продавати. Або якщо в людей не буде грошей і перестануть нам давати гроші міжнародні донори.
На жаль, я не чую від влади публічної стратегії щодо перспектив на майбутнє. Так, ми розуміємо, що є державна та військова таємниця. Але для нас це велика проблема.
Тому ми шукаємо для молоді можливість тут залишитися через можливість самореалізації, визнання. Воно може бути різним. Хтось хоче стипендію, щоб писати вірші чи створювати музику, хтось хоче бізнес робити. Також ми маємо говорити з молоддю про важливість держави. Так, вона не ідеальна, але це надбання багатьох поколінь, які за неї боролися і борються. Тому ми будемо далі старатися це робити.
Заголовне фото – автора.
Читайте також: “СпівДія”: як працює центр допомоги внутрішньо переміщеним у Луцьку.