Прихисток для жінок, сиріт, випускниць інтернатів та тих, хто потерпає від сімейного насилля. Міжнародний центр підтримки жінок і дітей “Місто добра” надає допомогу тим, хто потрапив у складні життєві ситуації. З початком війни центр став оселею для кількох сотень жінок та дітей зі всієї України, які через війну опинилися в небезпеці чи залишилися без дому.  

Директорка фонду «Місто добра» Марина Мартищук каже, те, що переживали їхні підопічні іноді навіть важко уявити. Історія кожної жінки, яка прийшла за допомогою, є складною та емоційною, а дуже часто – трагічною.

“Одна історія – про жінку Олександру з Ірпеня. В дворі перед нею вбили її чоловіка та 9-річного сина. В той момент вона навіть не могла підбігти до них і попрощатись із ними. Олександра мусила рятувати ще одну дитину, не свою, яка просто була в неї на подвір’ї. Вона тихо відвела її до родичів, щоб [окупанти] не побачили, не вбили. Насправді це дуже жахлива історія. Жінка дуже важко вибиралась з Ірпеня. Їх не пускали, не було ніяких коридорів. Олександра в компанії ще двох жінок приїхала до нас на жахливо розстріляному автомобілі. Я таке бачила до того лише в кіно. Пізніше вона розповідала, що від її дому залишилась одна кімната і та тече. Дах зірваний, вікон немає”. 

За час війни через у центрі “Місто добра” знайшли прихисток більше 400 переселенок з дітьми, які потребували дому та допомоги. Зараз тут перебуває приблизно 100 жінок та 70 дітей.

“Спершу ми збільшили обсяги своєї роботи. Трохи навіть переформатувалися. Почали приймати переселенок, матерів з дітьми, бабусь, які втратили свої домівки внаслідок військових дій, або ж на тих територіях небезпечно перебувати і вони повинні були евакуюватися. Одні приїжджали, жили, виїжджали за кордон. Знаходили собі постійне житло. Деякі поверталися назад, додому, якщо було куди повертатись”. 

“Підземелля, це не те, що потрібно вагітній жінці”

Анна Зубова разом із чоловіком приїхала до Чернівців на початку березня. Тоді, жінка на сьомому місяці вагітності шукала надійного місця для життя та народження дитини. В рідному домі, на Київщині, залишатись було небезпечно. Тому почали шукати новий прихисток.

“Спочатку ми виїхали до родичів під Бровари і деякий час жили там у підвалі. Мені важко було. Я вагітна і жити в підвалі було достатньо складно. Після кожного звуку пострілу чи вибуху ми спускались у підвал. Проводили там багато часу, ночували.  Звісно, все облаштували, але підземелля це не те, що потрібно вагітній жінці”. 

Анна каже, коли все почалось, частково були готові евакуюватись: “Пам’ятаю у ніч на 24 лютого я не могла заснути: вагітна, важко було, прокидалась і о 5 годині ранку я почула вибух. Біля нас неподалік військова частина була. Я прокинулась від звуку стін і вікон, які дрижали. Все здригнулося. Ми частково були готові. Чоловік завчасно підготував документи. Ми швидко зібрались. Чоловік мене заспокоював, але звісно у мене був шок”. 

Виїхати з Київщини допомогли волонтери. Вирішили прямувати до Чернівців. Проте,  дорога до прихистку виявилась непростою. 

“Дорога для мене була дуже важкою. Ми їхали не центральною трасою, а об’їзними дорогами. Я весь час тримала живіт, бо сильно трясло. Дорога була довгою, мені було важко. Ми два дні їхали сюди. Ніч нас зустріла сиреною. Ми відразу спустилися в підвал. Там було тепло і все облаштовано. Краще спускатися в сховище, ніж слухати постійні звуки ракет”. 

Уже через два місяці, тут у Чернівцях, Анна народила дитину. “Місто добра” стало для маленького Максима новим, хоча і тимчасовим домом. Анна каже, для сина це найбільш безпечне місце, тут дитині комфортно та спокійно. Проте, мріє коли разом з сім’єю повернеться додому. 

“Я дуже задоволена, що ми сюди потрапили. Мені спокійно, мені добре. Я народжувала у спокійних умовах. Це все добре, але додому хочеться. Поки що точно не планували, будемо дивитись по ситуації: коли стане спокійніше трохи, то поїдемо, а поки ні. Я за дитину свою переживаю. І за себе з чоловіком”.

Ще більше жінка хоче познайомити сина з дідусем і бабусею. Батьки Анни проживають у селі на Харківщині поблизу кордону. Зараз ці території тимчасово окуповані. Тож можливості побачити рідних поки немає. 

“Там все заблоковано, окуповано. Доріг немає. Три мости були і тих немає, всі зірвали. Ніяк не проїдеш. Вони не можуть звідти виїхати. Лише в сторону Бєлгорода можна. Дехто виїжджав, але дуже багато людей залишились. У них з 24 числа немає світла, пізніше не стало газу, практично немає зв’язку. Мама розповідала, що в них відносно спокійно, але російські військові стріляють “Градами” з їхнього села на Харків та Харківщину. Каже, постійно чутно ці звуки і це жахливо”. 

“Жінки зазнають насилля не лише від ворогів”

Раніше Центр слугував прихистком для жінок, які потерпали від домашнього насилля. До війни вони часто зверталися по допомогу. Директорка “Місто добра” Марина Мартищук каже, попри те, що зараз таких випадків поменшало, насилля по відношенню до жінок залишається. 

“Потребують допомоги, на жаль. Зараз ситуація не така гостра, як була до війни. Але скоріш за все, не через те, що жінки менше зазнають насилля, а таки через те, що багато чоловіків на передовій. І ще один чинник, що зараз жінкам набагато легше з дітьми виїхати за кордон. На жаль, зараз є дуже багато випадків, коли звертаються жінки, які постраждали від насилля саме через війну і не тільки від ворогів, а й від наших чоловіків. Бо є чоловіки, які повертаються з війни, з передової і ведуть вони себе не найкращим чином навіть до власних жінок. На жаль такі випадки є”. 

Раніше у “Місті добра” жінки могли проживати кілька місяців. Вони соціалізувалися, отримували фах, знаходили роботу та можливості для забезпечення власних дітей. Зараз у терміні перебування не обмежують, проте місця для всіх не вистачає. 

“Кожного дня ми отримуємо дзвінки від мам та жінок, які потребують прихистку і хочуть втекти з місця, де вони зараз перебувають. Зараз почастішали дзвінки з-за кордону від тих людей, які виїхали на початку війни і хочуть повернутися до України. Ми надаємо прихисток на невизначений термін у зв’язку з війною. Є такі сім’ї, які у нас від початку війни і яким просто немає куди повернутися”. 

Центр існує завдяки підтримці волонтерів. Найбільша потреба залишається в ліках, предметах гігієни та продуктах харчування.

“Мабуть у місці, де мешкає така велика кількість людей, не може бути без потреб. Завжди щось потрібно. Нам щодня потрібна велика кількість м’яса, молочних продуктів, яєць, овочів, фруктів, адже ми готуємо на досить велику кількість людей. Ми розробили гарне збалансоване меню, тому потреба в продуктах харчування стоїть найгостріше. Ну і звісно, це такі продукти, які не накопичуються”. 

“Не всі зможуть повернутися до своїх домівок”

Більшість жінок, які проживали у Центрі, вже повернулися додому: до Києва, Бучі, Ірпеня. Досі найбільше залишається жінок з Луганщини, Донеччини, Харкова, Херсона, Сум і Запоріжжя. Зараз “Місто добра” розширюють. Тут триває будівництво ще 2 корпусів.  

“Сподіваємося, що до кінця літа зможемо закінчити, адже ми розуміємо, як важко буде восени і зимою. Навіть, якщо війна закінчиться, то не всі зможуть повернутися в Київ, Харків, Херсон, Маріуполь чи Миколаїв. Міста знищені і їх потрібно буде відбудовувати не один рік. Тому, ми хочемо збільшити свою потужність, щоб більшій кількості жінок надати допомогу”. 

Читайте також про допомогу пересенцям з Маріуполя в матеріалі Центр «ЯМаріуполь» відчинив двері для маріупольців у Хмельницькому