Спочатку зводила з родиною окопи, аби вберегти рідне місто від російської навали, а потім стала військовою волонтеркою. Це історія жительки міста Дружківка, що на Донеччині, Тетяни Меркушиної. Жінка мала у Краматорську сімейний бізнес в IT-сфері. І з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну стала на допомогу військовим. Спершу діставала усе необхідне для потреб бійців на фронті. А як стала вимушеною переселенкою і перебралася до Дніпра – знайшла однодумиць, теж з Донеччини, і дівчата разом почали плести маскувальні сітки. Наприкінці минулого року Тетяна заснувала громадську організацію «Крамчари». То скорочена назва від «Краматорські чарівниці» – так волонтерки, шуткуючи, називали одна одну. До спілки входить десятеро жінок. Вони щодня плетуть маскувальні сітки у Дніпрі та збирають донати на потреби військових. А їх з кожним разом стає все більше, про це розповіла засновниця «Крамчар» Тетяна Меркушина.
У перший день повномасштабної війни стали волонтерами
Тетяна Меркушина мешкає у Дружківці на Донеччині разом з чоловіком Геннадієм та сином Євгеном. У Краматорську родина має IT-бізнес з дистрибуції українського програмного забезпечення на Донеччині та Луганщині. Ним Тетяна керує вже 20 років. І називає себе і дружківчанкою, і краматорчанкою. Повномасштабна війна застала жінку в її рідному місті.
– Такий жарт долі – ми тільки-но повернулися з відпочинку. Ми були вдома. І коли були перші прильоти, вибухи по краматорському аеропорту – ми ж все почули, бо це поряд. Зранку прокинулися, почали моніторити всі наші місцеві чати. Побачили, що йде заклик голови Краматорська на те, що треба будувати укріплення і ми зібралися. І всією родиною поїхали насипати мішки з піском”, – таким Тетяна запам’ятала 24 лютого 2022 року.
Так родина вирушила допомагати робити перший блокпост між Дружківкою і Краматорськом. Туди почали підтягуватися й інші люди.
– Фронт був і до того поряд, тому що війна триває з 2014 року. І ми прифронтове місто. Тому так, ми боялися того, що можуть добігти до нас дуже швидко. Потім ми робили коктейлі молотова. Збирали бензин каністрами, збирали пляшки. І так з перших днів повномасштабного вторгнення стали волонтерами. Знайомилися, збирали, знаходили, привозили, передавали, що могли, тому що до нас прибувало багато військових”, – каже Тетяна.
Вимушені переселенці
Хоч співробітники компанії почали виїжджати з Краматорська, Тетяна працювала, розповідає далі. Та торік у квітні родина все ж перебралася до Дніпра – друзі наполягли.
– Дніпро для мене було місто-загадка. Я постійно проїжджала через шикарні мости, дивилася на річку Дніпро і знімала відео. І ніколи не могла подумати, що я тут буду жити. Бізнес ми не зупиняли ні на день, хоч наші співробітники роз’їхалися”.
Тут дружківчани зареєструвалися як ВПО і продовжили волонтерити.
– Бігали по всіх волонтерських центрах і познайомилися з такими ж переселенцями. Ті волонтерські групи, з якими ми знайомилися, побачили довіру, дружні стосунки. Вони нам – ми їм. На сьогодні я можу сказати, що в Дніпрі у мене дуже багато і друзів, і знайомих, і просто людей, до кого я можу постукатися і сказати – допоможіть”.
Тетяна каже – у той час у самому Краматорську вже було скрутно з постачанням різноманітних товарів, бо багато магазинів закрилися. І передати поштою щось змоги не було, тому родина самотужки почала все відвозити.
– Збирали і збирали. Тому що у нас закрилася «Нова пошта» і не могли нічого передати хлопцям. Ми були відрізані. Далі у нас же були зачинені і аптеки, тотальний дефіцит багатьох продуктів, тому ми збирали гроші і купували медикаменти. Всі благодійні посилки ми отримували також у Дніпрі. Збирали. І везли на Краматорськ. Особисто я і мій чоловік – ми їздимо через кожен тиждень додому, відвозимо волонтерський вантаж, зустрічаємо хлопців, передаємо, беремо запити, приїжджаємо у Дніпро, мережуємося з іншими волонтерськими центрами, з благодійними організаціями і отаким чином працюємо”, – пояснює свою діяльність пані Тетяна.
Ба більше, продовжує волонтерка, чим більше запитів від військових вони виконували, тим більше їх додавалося. Інші волонтери, зокрема, передавали до Дніпра і маскувальні сітки. Тетяна каже, запити на них ледь встигали закривати.
– Я вдячна волонтерам з Івано-Франківська, які нам дуже багато допомагали сітками і мені постійно казали: «Тетяно, ну ви ж самі можете, ну вам же дешевше це буде. Давайте спробуйте, давайте ми вас навчимо!»
І Тетяна з напарницею Вікторією Лазарчук вирішили, що зможуть.
Були просто волонтерками – стали «Краматорськими чарівницями»!
З Вікторією Лазарчук, теж переселенкою з Краматорська, Тетяна познайомилася у Дніпрі. Жінка працює торговельною представницею одного з харківських підприємств, яке надало у Дніпрі приміщення під потреби волонтерів. Там жінки встановили дерев’яну основу – екран – і почали самостійно плести маскувальні сітки.
– Перші сітки, які ми почали робити, – розповідає Тетяна Меркушина, – це був пробний камінь, крива, коса, ніяка. Але вона була – ми її сплели. Ну і далі пішло. І коли ми віддали сітку, і всім оголосили, що ми плетемо сітки, запити помножилися на 10-ть!”
Відтоді дівчата організували у соцмережі Фейсбук групу «Чарівниці сіток» і почали там викладати потребу у вільних руках, запити та години роботи. А торік у грудні Тетяна оформила волонтерську діяльність у громадську організацію. Назва, каже жінка, прийшла сама собою.
– Хлопці дають, буває, такі запити, що ти сама думаєш «Де?» Наприклад, міношукач або коліматорний приціл. І воно «хоп» і виходить. Одна чи інша дівчина пише – а у мене там десь є це і це. І ми кажемо – та ти ж чарівниця! Тому, коли стало питання, як нам назвати нашу організацію – то, звісно, що «Чарівниці». «Краматорські чарівниці». Скорочено нас назвали в управлінні юстиції – «Крамчари».
А логотип з квіткою папороті зробили друзі-волонтери зі Львова. Крім того, свої сітки «чарівниці» постійно удосконалювали і, врешті, з’ясували, що найкраще їх сплітати і порізаного на стрічки спанбонду – агроволокна. Бо воно швидко сохне, легке та надійне.
– Ми тримали в руках сітки різні. Ми бачили і витинанки, ми бачили і сітки, плетені із ганчір’я, ми бачили сітки, які плетуться і равликами. Але сітка має бути легкою, вона має бути камуфляжною. І для нас важливо, щоб вона плелася швидко, бо час має значення. Потреби великі,” – пояснює Тетяна.
Тому за донати волонтери стали закуповувати порізане на бухти – окремі котушки – агроволокно різного забарвлення. На допомогу у нарізанні стрічок прийшов і 12-річний син Вікторії Лазарчук. Він намотував їх на край столу та різав рівними смужками.
– Йому так було зручніше. Ми попросили його допомоги в нарізці і він допоміг. Ми їх нарізаємо такими коротесенькими, вирізаємо хвостики, щоб їх було зручно вплітати”, – показує синову технологію Вікторія.
У маскувальних сітках «чарівниць» плутаються ворожі дрони!
Краматорчанка Вікторія Лазарчук з квітня минулого року теж мешкає у Дніпрі. Розповідає, що до волонтерства долучилася ще з 2014-го року, коли почалася російсько-українська війна і тоді теж довелося закривати потреби українських бійців. То були каремати, спальники, одяг. А також постійні смаколики. Вікторія, коли перебралася до Дніпра, продовжила допомагати військовим. Тим паче її чоловік та двоюрідний брат стали на захист України. Так, аби передати зібрані речі на фронт, Вікторія познайомилася з Тетяною і жінки вирішили об’єднати зусилля. Вікторія практично щодня приїжджає плести сітки до волонтерського офісу. Каже – за раз може самостійно зробити одну, розміром 3 на 6 метрів. Одного разу така ж сітка допомогла бійцям не лише з маскуванням. У ній заплутався ворожий російський дрон!
Мені надіслали то відео і сказали – дивіться, які гарні у вас сіточки. Потім мені зателефонував мій брат і сказав – прикинь, то наші позиції, – згадує Вікторія ту історію.
«Крамчари» закривають «осінь» і плетуть «зиму»
Зараз волонтерки плетуть сітки двох видів – із осіннім та зимовим камуфляжами. Найменші, які виходять розміром 3 на 6 метрів, потім, за потреби, можуть з’єднувати докупи. Усе залежить від запитів військових, каже Тетяна Меркушина.
– Передали найбільшу сітку – це 20 на 20 метрів. Це накривати щось дуже-дуже гарне. Сітки, які ви зараз бачите, я не думаю, що це буде велика таємниця, ми будемо передавати для ППО!”
Один рулон камуфльованої агротканини для виготовлення сіток закуповують за 4 тисячі гривень і ріжуть на 25 бухт. Собівартість найменшої сітки, пояснює Тетяна, виходить приблизно 700 гривень. Тому “Крамчари” активно збирають донати. Бо треба не лише придбати товари і виготовити сітки, але й доправити усе до захисників України.
– Ми тут плетемо і буквально завтра я їду в Краматорськ – вже хлопці наші сітки чекають. А потім і хлопці відправляють фотозвіти, як наша сітка виглядає на техніці. Бо то – сітка берегиня. Ми їх так називаємо, тому що вони захищають, прикривають, рятують, ховають”, – ділиться Тетяна.
Щоразу під час таких поїздок Тетяна буває вдома у себе в Дружківці. Біля її будинку торік був приліт С-300 – він постраждав, але квартира родини вціліла. Жінка каже – вкрай важливо постійно допомагати військовим, які нас захищають.
Треба перемога, треба допомагати нашим військовим, треба виборювати території, треба повертатися до мирного буття. Зараз у нас немає іншого вибору, як допомагати військовим!”
Ось тут можна детальніше дізнатися про потреби «Крамчар» і як до них долучитися.
За цією темою також варто читати наш матеріал Буковинські ІТ-волонтери: хто вони і що роблять?
Заголовне фото – авторки.