Війна торкнулася не лише особистого життя кожного українця, а й вплинула на туризм. За даними Державного агентства розвитку туризму в Україні надходження від цієї галузі знизились на 18% у порівнянні з минулим роком. Голова відомства Марʼяна Олеськів каже, що туризм країни лише входить у період економічних втрат. Тим часом екскурсоводи у Дніпрі почали використовувати пізнання свого міста з метою адаптації переселенців та підтримання українських сенсів у країні, яка воює за їх виживання та збереження.
На сторінках дніпровських спільнот у соціальних мережах почала з’являтися реклама екскурсій містом. Як оглядових, так і тематичних. Вони здебільшого пішохідні. Така активність є звичною для теплого сезону в мирний час. Попри появу таких оголошень, туристична галузь зазнала змін з 24 лютого. За словами Лесі Логашової, засновниці екскурсійного клубу “Прогулянки Дніпром”, все призупинилося. Йдеться не лише про зниження попиту, а й про те, що екскурсоводи самі опинилися в емоційній непевності.
“З самого початку після 24 лютого все стало на паузу. Якщо чесно, в усіх був шок і було не до цього. До кінця березня екскурсії не проводились взагалі, ніякі” – розповіла Леся Логашова, гід із понад трирічним досвідом.
Леся Логашова була однією з перших, хто відновив проведення екскурсій саме офлайн – починаючи з квітня. Інші або працювали онлайн, або були залучені до волонтерської роботи чи сил оборони України без можливості відновити повноцінну діяльність. За словами Лесі, перші екскурсії були тривалістю близько години. Важко було передбачити реакцію людей. До того ж, періодично лунали сирени повітряної тривоги. Проте пізніше вдалося повернутися до звичного фомату у 1.5 – 2 години. Чисельність групи була близько 60 осіб. Значну частину з них від початку становили внутрішньо переміщені особи – майже половина.
Леся розповідає, що війна відчутно вплинула на формат роботи. Адже низка її екскурсій відбувалися на акваторії Дніпра, яку з питань безпеки заборонено відвідувати під час війни. Окрім відновлення роботи у власному клубі, Леся провела кілька екскурсій, організованих для переселенців Туристичним інформаційним центром Дніпра. Вважає, що така соціальна ініціатива присвячена не тільки пізнанню міста, але й виконує функцію емоційного розвантаження.
Такі екскурсії дозволяють переміщеним особам побачити місто не тільки через призму його головних вулиць, а й заглянути у дворики, вулички, закутки.
Антон Мухін, що проводить пішохідні прогулянки з 2011 року, відновив офлайн-екскурсії містом на початку літа. Його тематика – архітектура, історія та особистості. За словами Антона, переселенці долучаються до маршрутів. Наразі він зробив участь для таких громадян безоплатною.
“Зараз відмовився від використання “Катеринослав” у назвах екскурсій, використовую лише “Дніпро“, – розповів Антон Мухін, гід по Дніпру з одинадцятирічним досвідом.
Антон є одним з тих екскурсоводів, який опирається на українську концепцію історії в пізнанні міста. Тому культурні та гуманітарні зміни в частині відмови від російського колоніального спадку, які ми нині спостерігаємо, не вплинуть на формат його екскурсій. За словами Антона, війна не призведе до того, що він певні об’єкти коментуватиме інакше, адже він вже робить це з 2014 року.
З початком повномасштабної агресії в управлінні з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради вирішили демонтувати низку об’єктів радянського/імперського періоду. Частина з них розміщується на маршрутах оглядових екскурсій.
Однією з подібних пам’яток є “Танк” – пам’ятник генералу Радянської армії часів Другої Світової Юхиму Пушкіну. Він розташований на перехресті двох головних проспектів міста – Гагаріна та Дмитра Яворницького.
Під час нашої розмови з Лесею Логашовою ми перебували поряд з “Танком”. Вона розповідає, що особисто на її діяльність можливе знесення або перенесення пам’ятника не вплине – він не завжди входить у маршрути. Однак політична, воєнна роль Юхима Пушкіна як представника імперської військової машини наразі ризикує бути переглянутою. А разом із нею і весь архітектурний ансамбль до головного пам’ятника Другій світовій війні, який розпочинає “Танк”.
Танки, зразки бойових машин, стели загиблим, сліди минулих воєн – такі об’єкти у місті ще є, попри те, що, за даними міськради, з 2014 року в рамках декомунізації було прибрано близько ста відповідних символів, пам’ятних знаків, меморіальних дошок.
Деякі з них могли сприймалися як вшанування жертв, яких понесла українська нація у Другій світовій війні. Інші, за словами начальниці управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради Надії Лиштви, взагалі не пов’язані безпосередньо з подіями Другої світової війни, загиблими, не увічнюють їхню пам’ять, а лише притягують “русский мир”. Наступні – були свідченням подвигу українського воїна у відбитті російської агресії на сході України з 2014 року. У Національному історичному музеї імені Дмитра Яворницького з десяток зразків військової техніки та відтворення міського ландшафту часів АТО/ООС.
“Зрозуміло, що групу з Лисичанська чи Маріуполя не можна вести по місцях Другої світової війни”, – вважає Валерія Лавренко, заступниця директора Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького
За свідченням Валерії Лавренко, екскурсії зараз користуються попитом чи не більше, ніж перед війною. З’явилася нова аудиторія, відчувається голод на ринку дозвілля. Внутрішньо переміщені особи відвідують заходи як в змішаних групах, так і окремо – за зверненням місцевого Центру соціальної адаптації переселенців. Та деякі теми треба висвітлювати дуже обережно. Пані Валерія звертає увагу, що групи з міст, де відбувалися найбільш активні бойові дії, не варто ознайомлювати з елементами воєнного побуту та інфраструктури. Це може посилити глибокі психологічні травми.
Зрештою, якщо є потреба відволіктись, наприклад, від гортання новинної стрічки протягом двох годин, можна відвідати музеї та пройтися маршрутами разом із міськими екскурсоводами. І, якщо для тих, хто знає місто з дитинства, це може бути способом переключитись на мирне життя, то для переселенців, для яких Дніпро – новий дім, – це ще й можливість пізнати його. До того ж, і фахівці екскурсійної справи таким чином зберігають свій заробіток, допомагаючи іншим громадянам пережити жахи війни.