Закривали салони, шили амуніцію для військових та шукали можливості для продажу суконь у Європу. Після 24 лютого весільний бізнес на Буковині майже зупинився. Чому деякі підприємці продовжують працювати, як змінився ринок збуту та які корективи внесла війна у весільну індустрію Чернівецької області – далі.
Війна не могла не позначитися на весільній індустрії, каже дизайнер і власник весільного бізнесу Марін Гуралюк. З 24 лютого його цех із виробництва весільних суконь призупинив роботу. Згодом був запит на пошиття розвантажень для військових, тому роботу вирішили відновити. Поруч з весільними сукнями шили амуніцію на фронт.
“Перший тиждень ми точно нічого не робили. Ми просто були в шоці. Працівниці не мали як добратися до місця роботи. Не було транспорту, тому не працювали. Згодом почали шити для хлопців розвантаження на фронт. Тоді ми шили так, що навіть коли не встигали пошити достатню кількість, а її було потрібно, то я телефонував конкурентам, просив допомоги. Один уже шив такі замовлення. Інший сказав, що шиє аптечки, але якщо потрібні розвантаження, то допоможе. Конкуренція конкуренцією, але в таких умовах ми маємо допомагати один одному”.
Найбільше постраждала роздрібна торгівля. З 24 лютого в салоні дизайнера у Чернівцях вдалось продати лише кілька суконь. За словами Маріна, купували вбрання українки, які живуть за кордоном.
“Купили суконь менше ніж пальців на одній руці. Тому тут боюсь помилитися: може бути 3 може 4 сукні, а це різниця в 25%. Тобто салон ніби працює, але він не працює. З точки зору бізнесу це єдина проблема. Також я не можу вести соціальні мережі в Інстаграмі, бо весілля і все, що з ним пов’язано, це апріорі весело. Зараз якось невесело робити це [вести соціальні мережі – ред.], але там сто тисяч підписників, серед них багато іноземних і туди я вантажу інформацію і пости про війну в Україні. Інстаграм використовую як рупор”.
“Весільний бізнес зупинився повністю з 24 лютого”
Село Волока, а сьогодні й навколишні села в Чернівецькій області, давно вважають столицею весільного бізнесу. Сукні виготовляють для наречених у всьому світі. Прямо чи опосередковано до весільної індустрії мають стосунок майже всі мешканці села. Тут працювали не тільки маленькі домашні виробництва, а й великі цехи та швейні фабрики. Сьогодні більшість із них припинили свою роботу, каже голова Волоківської громади Валентин Глопіна.
“Війна вплинула на всі сфери і на весільну особливо. Весілля – це радість, святкування, музика. До прикладу, цього року в нашому селі не було жодного весілля. Якщо у Волоці не було весіль, значить точно у всій країні це зараз не актуально. Весільний бізнес 24 лютого зупинився зовсім. Волока на сьогодні вже не є весільною столицею, як її називали раніше. Ми зупинилися на 95%”.
Зараз у громаді виготовляють сукні лише декілька підприємств. За словами голови Валентина Глопіни, весільний бізнес можуть утримувати ті, хто давно працює з європейським ринком збуту. Це дає можливість і надалі продавати сукні.
“Якщо раніше все населення Волоки було на місці і до нас кожного ранку приїжджали на роботу дві тисячі людей. Якщо населення було три тисячі чотириста осіб, то половина людей приїжджали до нас з інших сіл. Тут навіть були підготовлені для них гуртожитки. Все, тільки б працювали. Успішні підприємці зараз працюють за кордоном. У Бельгії здебільшого, Великобританії, Німеччині, Польщі та Чехії. Зараз і Румунія відкрила свій ринок, де наші люди можуть реалізувати свій бізнес”.
“В україні ми продавали 1-2% усіх суконь”
Майже всі сукні, які виготовляє дизайнер Марін Гуралюк продавали не лише в країни Європи, а й для наречених з Афганістану, Анголи, Саудівської Аравії, Австралії, Катару та інших. Це дозволяє розвивати бізнес в умовах війни і підтримувати економіку України. Адже все виробництво та робочі місця залишаються на Буковині.
“Те, що продавалося в Україні – це 1-2 % зі всіх продажів. Решту ми продавали у світі. За кордоном весілля роблять не менше, аніж до війни. З цієї точки зору, бізнес не постраждав. З іншого боку, зараз проблема з логістикою. Якщо з України відправляти посилку “Укрпоштою”, а за океан можна лише “Укрпоштою”, то це майже неможливо. Я далеко не впевнений, що ці сукні доїдуть до наречених до дня весілля. Тому використовуємо інші пошти і відправляємо з Румунії”.
Конкурси, покази та фестивалі. На думку Маріна Гуралюка, це дало можливість достатньо успішно вийти на європейський ринок. В 2014 році попри збитки для свого бізнесу він повністю припинив співпрацю з росією.
“Мене запитують, як я спілкуюсь із колегами і знайомими з росії після 24 лютого. Я кажу, що ніяк. Бо після 2014 року в мене вже не було контактів з росіянами. Я не можу сказати, що я був до цього готовий. До цього не можна бути готовим, але “побічних ефектів” у мене не було. Не було контактів ніяких. Я вже давно знав, що у нас пришелепкуватий сусід зі Сходу”.
До 2014 року головним покупцем буковинської весільної продукції була росія, яка займала приблизно 70% всього ринку. Тоді не всі виробники припинили постачати свою продукцію до країни-агресора. Зараз ситуація змінилася докорінно.
“Ми не маємо морального права працювати з росіянами”
Окрім декількох салонів у Чернівцях та магазинів з сукнями у Волоці, весільну продукцію продають і на Калинівському ринку. Зараз тут менше покупців, а більшість магазинів зачинені.
Власниця весільного салону Тетяна розповідає, що сьогодні торгувати весільними сукнями складно. До 24 лютого їх продавали в росію. Це був найбільший ринок збуту.
“70% нашого бізнесу це був збут в росію. Після 24 лютого ми припинили співпрацю. Насправді, ті з ким ми співпрацювали були готові далі продовжувати купувати у нас сукні, але ми не хочемо. Я думаю, ми не маємо морального права працювати з ними. Зараз у нас залишився збут до Європи та Америки. Будемо намагатись розвиватись у цьому напрямку. Ми більше працюємо оптом. У роздріб продали лише приблизно 10 суконь для наречених, які приїздили з Румунії чи Молдови”.
Продавчиня Катерина додає, що окрім весільних продавали також і вечірні сукні. Що робити далі з бізнесом, який зараз зупинився, підприємиця ще не знає.
“Допродуємо старі моделі, нічого нового не завозимо. Випускних не було, весіль немає. Якщо одну сукню на тиждень продам, то ще дуже добре. Це максимум. Іноді можуть брати на розпис. Змінювати напрям роботи ми не можемо. Я у весільному павільйоні придбала магазин, тому не можу тут продавати щось інше”.
Валентин Глопіна, голова Волоківської територіальної громади каже.
“Якщо порівнювати до війни: у 2013 році у нас було майже 800 зареєстрованих підприємців, які займалися весільними сукнями, а зараз їх в громаді залишилося орієнтовно 260. Це відчутно, але ми тримаємося. Виходимо зараз якось із ситуації”.
Зменшення кількості робочих місць вплинуло і на міграцію населення. Через різке збільшення безробіття багато жителів громади працездатного віку виїхали за кордон.
“Якщо відкриють кордон, то в селі залишиться лише голова”
“Ви не уявляєте, наскільки багато людей виїхало. Я не можу чітко відповісти скільки це людей, але на мій розсуд до 40% всього працездатного населення. Якщо ще й відкриють кордон, то в селі залишиться сільський голова і люди старшого віку. Мало роботи і є бажання виїхати за кордон. Навіть наші студенти зараз їдуть в інші країни на навчання”.
Валентин Глопіна вважає, що багато односельчан вже не повернуться до України навіть після завершення війни.
“Багато виїхав з сім’ями і я думаю, що вони вже не повернуться. Навіть зараз у Волоці з’явилося багато табличок на господарствах з оголошеннями про продаж будинку чи господарства. Дуже багато людей продають будинки в нашому селі. Якщо їх продають, то ви розумієте чому. Особливо молодь”.
Часткова зупинка бізнесу вплинула на наповнення бюджету громади, який формується здебільшого з податку на прибуток. Окрім того, багато підприємців мали зареєстрованих працівників.
“Зараз людей звільняють і податок на дохід відчутно скорочується. Єдиний податок також зменшується. Натомість зростає податковий борг. Він є достатньо великим зараз. Також у нас були магазини, які продавали весільну атрибутику, тканини і все, що з цим пов’язано. Приїздили багато людей з інших куточків України. Зараз нікого немає і власники магазинів звільняють своїх працівників”. Один бізнес релокувався до нас – фірма з Черкас, яка теж займається весільним бізнесом. Вона ще не працює на повну потужність, бо вони лише нещодавно переїхали до нас і в них орієнтовно працює до 10 людей”.
“Уся ситуація в країні критична і зараз ніхто не думає про бізнес. Зараз думають про перемогу. Вже ніхто не думає про прибуток, а думають як утримати цей бізнес. Ми ніяк не переформатували свою роботу. Є надія, що закінчиться війна перемогою і будуть весілля, сукні”.
Читайте також “Те, що ми побачили, для нас це рай”: як Дніпро стало прихистком для українців, які рятуються від війни