Витинання, гончарство, плетення, ткацтво – не лише українські народні ремесла. Вони можуть бути ще й складовими терапії. У Шепетівці вже три місяці поспіль діє благодійна етномайстерня “Кральова”. Тут намагаються зцілювати мистецтвом – опановувати тривогу й невпевненість, відволікатися від неприємних новин про війну, відкривати в собі нове, згадувати забуте.

Відкрити етномайстерню допомогла приятелька з Нідердандів

Започаткували етномайстерню шепетівчанки Жанна Балагур та Світлана Рула. Жанна – викладачка музики й вокалу. Світлана працює психологом клієнт-центрованого напрямку. Пошиттям етнічного одягу жінка займається вже двадцять років, протягом восьми – опановує таку техніку рукоділля, як валяння з вовни. За її допомогою створює  об’ємні іграшки, предмети одягу й аксесуари. Протягом тривалого часу Світлана вивчала народні ремесла, познайомилися з людьми, які займаються оздобленням одягу та хатин. Поступово у неї визріла ідея створення власної етномайстерні.

“Символіка, архаїчне мистецтво – це реально помічне. Починаєш усвідомлювати прості речі, які поруч з нами, а ти їх не помічала. І від того процесу – радість і здивування. Спочатку ми започаткували інтернет-майстерню, щоб реалізовувати речі: костюми, оздоблення. Потім вирішили, що потрібна студія, де дорослі зможуть самі створювати речі. Щоб там був ткацький верстат, все для витинання, гончарства. В лютому це довелося відкласти, бо треба було допомагати переселенцям, самим опановувати себе”,
– розповідає Світлана Рула.

Студію відкрити таки вдалося – без бюджетної чи грантової підтримки. Фінансово шепетівчанкам допомогла їхня приятелька Оксана Олійник, яка в лютому виїхала до Нідерландів, а вже у березні створила там школу з українською мовою навчання.

Майстерня розташована в орендованому приміщенні та оздоблена тільки натуральними матеріалами: плетеними меблями, дерев’яними стелажами, безпечними й екологічними іграшками для дітей. За кошти тих, хто може оплатити заняття, майстрині сплачують за оренду й закуповують матеріали: глину, пластилін, пісок, папір, нитки. В майбутньому планують придбати і компактний верстат.

Тут опановують і різні види розпису: і пальцями, і за допомогою пензлів. Практикують слобожанський і самчиківський розпис, який зародився на межі XIX й XX століть у селі Самчики на Хмельниччині й став відомим на всю Україну завдяки місцевим ентузіастам.

“Я зрозуміла, що клієнто-центрований напрямок не заперечує використання цих матеріалів. Є речі, про які ми просто про них забули. Наприклад, створення мандали (геометричний сакральний символ, який інтерпретується як модель Всесвіту – ред.) – за сутністю ткацтво. Ми працюємо обов’язково з глиною, оскільки це дуже пластичний матеріал – і без використання гончарного кола, і з ним. Також займаємося цікавою технікою витинання – одним з давніх способів прикрашання вікон. Дійшли висновку, що саме витинанками можна зафіксовувати скло, яке ми ліпимо скотчем, щоб не розлетілося від ударної хвилі”,
– перелічує Світлана Рула.

Повернення до коріння

Спочатку, зізнається психологиня, вони з Жанною Балагур не були впевнені, що їхня ініціатива приживеться в Шепетівці. До того ж активісткам не хотілося, щоб активність перетворилася на гурток чи звичайні посиденьки. Зараз етномайстерня “Кральова” – місце, де займаються з двома групами, а також індивідуально – з дітьми. Наймолодшій учасниці всього три роки. Вже з такого віку малеча здатна опанувати роботу, зокрема, з контурним ножем. Загадом, зазначає Світлана Рула, діти зараз часто хочуть зображати військову техніку і все, пов’язане зі збройними силами України. Навіть зелений колір вони називають військовим.

Постійно майстерню відвідують 15 місцевих жительок. Поки що це лише жінки. Хоча, за словами Світлани Рули, чоловіки теж почали цікавитися такими заняттями.

“Учасниці часто відчувають тривожний стан, не можуть визначитися: переглядати постійно новини, чи зупинитися. Також хвилюються через те, що рідні або близькі люди на фронті. В переселенок теж багато питань: адаптація, відчуття приналежності до громади, мовні бар’єри, працевлаштування. Ми постійно моніторимо опитувальниками, чи змінюється стан в результаті занять. Є багато відгуків, що це заспокоює, повертає в стан спокою, внутрішньої гармонії”, – зазначає психологиня.

До слова, вперше етнотерапію як метод у 60-70 роках минулого століття описали чеські психотерапевт М. Гауснер й акторка та письменниця З. Кочова. В основі цієї методології – аналіз того, до якої етнічної групи належить людина, якими ритуалами й святами послуговувалися її предки, якими мистецтвами вони наповнювали своє життя.

“Моя бабуся з Полонщини теж створювала одяг. А ще в неї вдома висіли килими, виготовлені клаптевою технікою. Коли робиш щось професійно, то варто обирати саме свою історію і те, чим займалися твої родичі. Це спонукає до того, що психолог вивчає не лише літературу зі своєї спеціальності, а й книги з історії, фольклористики, етнографії, символізму”, – каже Світлана Рула.

Комунікація між жінками під час занять стає і стимулом для обміну знаннями, зародження нових активностей. Наприклад, одна з учасниць, за словами Світлани Рули, поділилася технікою заспокоєння під час перебування в укритті. Інша відвідувачка, яка і раніше займалася валянням, запропонувала долучитися до благодійної ініціативи й за допомогою цієї техніки створити вовняне взуття. Згодом вироби відправили в Харків та для літньої пари в Нетішин. На заняття учасниці приносять рушники, вишиті їхніми бабусями понад пів століття тому.

“Ми часто говоримо про те, що наші бабусі були дуже заклопотаними. На це впливали такі фактори: багато дітей, війна, відсутність пральних машин, необхідність вести господарство. І при цьому вони встигали вишивати, ткати, прикрашати одяг. Відвідувачки майстерні розповідають, що бабусі робили це ночами, збираючись гуртом. Тепер, створюючи подібні речі, жінки відчувають причетність до того ж процесу, і в цьому є сакральність”,
– вважає засновниця майстерні

Створені в майстерні вироби учасниці забирають із собою, адже речі зберігають вкладену в них енергію, приносять естетичне задоволення. Можливо, колись вироби стануть експонатами виставки.

“Ми працюємо за принципом відкритої динамічної студії. Я нікому не нав’язую цей метод, це і передбачає клієнто-центрована терапія. Я лише даю простір і спонукаю процеси. А люди самі, перебуваючи в безпечному комфортному місці, починають діставати із себе дуже важливе”,
– підсумовує Світлана Рула.

Головне фото – зі сторінки “Майстерня КРАЛЬОВА”.

Про фізичну й психологічну підтримку читайте в матеріалі “Війна – це відбиток на все життя. Як на Буковині реабілітовують поранених військових”.