Опанувати плетіння маскувальних сіток і костюмів українцям довелося ще 8 років тому. Проте після 24 лютого цей процес масштабувався: до нього долучилося більше людей та й маскувальних засобів почали виготовляти більше. З часом потреба в сітках не зменшилася, але суспільний інтерес до процесу дещо вщух. В Хмельницькому є місця, де плетуть давно і у великих обсягах. Де беруть матеріали, як отримують замовлення, й, головне, хто ті люди, які присвячують процесу багато годин щодня – про це далі.
Бібліотечна майстерня: равликом, краваткою, змійкою і бантиком
Заповнюють формуляри, спілкуються з читачами і ще встигають плести сітки. Так від квітня працюють у Хмельницькій обласній бібліотеці для юнацтва. До процесу тут наразі залучено близько 10 фахівчинь. Навесні починали з виготовлення сіток-основ, оскільки з’ясувалося: їхнє виробництво в багатьох регіонах зупинилося через війну.
“Ми включилися у волонтерство ще в 2014 році. Сітки ж в’язати почали у квітні 2022-го з появою першої зелені. Спочатку ми здавали лише основи, а потім їх доплітали в іншому місці. А потім Оксана Мергут, керівниця студії пісочної анімації, яка займається з дітьми на базі бібліотеки, запропонувала виготовляти сітки повністю тут. Вона ж відповідає за замовлення. Нам кажуть розміри, які потрібні”, – розповідає заступниця директора Хмельницької обласної бібліотеки для юнацтва Віра Тарчевська.
Плетуть у бібліотеці за допомогою металевого приладу, який називають “човник”. На нього намотують міцні нитки, а згодом створюють петлі. Наприклад, бібліограф Валентина Жиган до процесу долучилася в травні. Плетіння освоїла за декілька днів, адже раніше в’язала з крючком.
“Я спочатку прийшла подивилася, як дівчата плетуть і сказала: “Ні, я таке не буду робити. Це щось важке і незрозуміле”. Але побачила, що варто починати. Зараз роблю це із задоволенням. Буває інколи думаю: “Все, вже не можу, трохи відпочину. А потім усвідомлюю: дощ на дворі, а солдат в окопі, а я тут на розслабоні і ще переживаю за свої пальці й спину. Тому сідаю і далі працюю”, – ділиться пані Валентина.
В іншому бібліотечному приміщенні отримані відходи швейного виробництва нарізають на клапті в залежності від способу, який потім використовуватимуть для фіксації тканини на сітці: равликом, краваткою, змійкою і бантиком Цього разу тут отримали замовлення на плетіння методом “краватка”. Тому в кожному шматку матеріалу прорізають ще й отвір.
Бібліотекарки нарізають смужки тканини на клапті, а от фіксують клаптики на сітці в найбільшому приміщенні – для великих сіток потрібен простір.
“Нам багато допомагають мої друзі у фейсбуці. Наприклад, Олег Ровінець приніс багато тюків нарізаної десь в швейних цехах камуфляжної тканини. А родина із села Давидківці – Оксана Ісаченко з чоловіком – спочатку приносили речі, тканину з яких можна нарізати на сітки. Потім вони в нас брали готову сітку і обплітали вдома. Тепер купили величезну вже готову сітку і привезли з цеху багато камуфляжу. Недавно до нас зайшла жінка і просила: “Продайте сітку, в мене син воює”. Я відповіла: ми не продаємо, тому що це замовлення вже чекають люди”. Попросила, щоб син зняв розміри, ми зробимо і віддамо їй”, – каже Віра Тарчевська.
Спочатку бібліотекарки обв’язували основи переважно тканиною зеленого кольору. Зараз більше замовлень на приглушеніші тони: жовтий, вплетення чорного – для осені. Від середини весни відправили готові маскувальні вироби у різні точки передової: на Донецький, Краматорський, Харківський напрямки і під білоруський кордон.
Об’єднання волонтерів “Захист”: сітка – це зброя
Волонтерське об’єднання “Захист” сформували хмельницькі активісти у перший день повномасштабного російського вторгнення. Протягом місяця до нього долучилося близько 20 різних громадських організацій. Один з напрямків – виготовлення маскувальних сіток і костюмів.
Процес координує Ірина Ковалевська, яка займається цією роботою від початку російсько-української війни. Раніше, зізнається, любила вишивати, малювати, ходити на каток, відвідувати театр. Брала участь в Революції Гідності, була волонтеркою в громадянській обороні, навчалася стріляти. Зараз хмельничанка зосередилася на створенні маскувальних виробів. За її словами, потреба в них після 24 лютого зросла в багато разів. За 8 років жінка долучалася до створення 500 сіток, а за менше як пів року повномасштабної війни плела понад 1200 сіток і понад 570 маскувальних костюмів.
“Сюди приходять в’язати сітки лікарі, економісти, педагоги, студенти Хмельницького політехнічного коледжу, люди різних професій і різного віку. Інколи беруть участь і чоловіки. Вони нарізають матеріал, плетуть сітку-основу. Проблеми є з тим, що зараз люди охолонули. Нема такої завзятості, як у перші дні. Зараз треба виконати замовлення на 100 сіток і черга приблизно 2 тижні. Сітка маскує воїна, техніку. Вона – на рівні зброї”, – зазначає Ірина Ковалевська.
Одна з тих, хто займається створенням маскувальних виробів уже давно, Наталія Баран – мати командира роти глибинної розвідки Максима Яровця, який загинув у 2016 році в зоні ООС. Зараз жінка зшиває обплетені нитками сітки в маскувальні костюми.
“Сказали, правильно називати “мавки”, а не “кікімори”. Я крою на столі, а потім працюю на манекені. У нас були дні, коли ми зшивали 8 мавок учотирьох. Зараз потреба трохи менша. Більше хочуть накриття на техніку. Як зшиємо костюми, ідемо плести сітки. Є такі, що не люблять це заняття. А мені подобається. Це навіть якийсь релакс”, – ділиться Наталія Баран.
“Дівчата просто неба і лікар”: страх осені і мрія про перемогу
За будь-яких погодних умов у середмісті Хмельницького – на вулиці Проскурівській, поблизу із кінотеатром ім. Т. Шевченка – щодня плетуть сітки. Майстрині, які приходять сюди, називають свою спільноту “Дівчата просто неба і лікар”. Лікар – це медик одного з відділень Хмельницької міської лікарні. Також до процесу в різний період долучаються доктори наук, пенсіонери, переселенці з Києва, Харкова, Ірпеня.
“Матеріали нам привозять волонтери. Це наші друзі колеги і навіть абсолютно чужі люди, яких ми не знаємо. Адже Хмельницький – місто легкої промисловості, швейних цехів. Одна команда нарізає, друга плете сітку, а третя прив’язує. Наша координаторка – пані Ірина, їй дають розміри сітки, колірну гаму, яка в пріоритеті. Ми намагаємося швидше виконати. Зараз плетемо строкате – сіре, зелене, оливкове, коричневе”, – каже одна з учасниць команди Алла Ганзюк, кандидатка наук, доцентка кафедри хімії і хімічної інженерії Хмельницького національного університету.
У холодний період весни активістки працювали в приміщенні розташованому поруч медичного коледжу. Зараз матеріали зберігають у міському будинку культури, а плетуть просто неба. У спеку ховаються в тіні дерев. Кажуть до них часто підходять військові й дякують за таку допомогу.
“Підходять сюди хлопці, в яких протез на ногах, обіймають і говорять, щоб наші руки не втомлювалися плести, бо ваші руки зберегли нам життя і техніку, тоді ми працюємо до останнього. Наша єдина мрія – щоб швидше була перемога і люди роз’їхалися по своїх домівках. Боїмося ми тільки дощової осені, бо у нас досі нема свого приміщення”, – зізнається Алла Ганзюк.
Головне фото надане Іриною Ковалевською.
Читайте також про те, як у Сумах провели майстер-клас із виготовлення окопних свічок.