Поєднує службу в храмі з волонтерською діяльністю, працює як військовий капелан та їздить на фронт. Настоятель однієї з найбільших в Україні парафій римо-католицької церкви Христа Царя Всесвіту Микола Лучинський залучений у допомогу військовим з 2016 року. Відтоді він побував у зоні бойових дій десятки разів – у Щасті, Авдіївці, Мар’їнці, Гранітному, Широкіно, організував у храмі музей війни, а згодом волонтерський штаб.
Музей, сховище і штаб у храмі
До 2016 року Микола Лучинський встиг закінчити Вищу Духовну Семінарію в Городку на Хмельниччині, пройти дияконську практику в Польщі. Перша його поїздка на фронт була у Щастя на Донеччині, де служив племінник.
“Їздив тоді як простий священник. Ця перша поїздка мене вразила. Ми возили гуманітарну допомогу, і я побачив, як живуть хлопці в бліндажах, як вони спілкуються. Зрозумів, що їх потрібно підтримувати. Зараз моя капеланська робота відбувається не лише на фронті, а й у Хмельницькому”, – каже священник.
У 2021 році в костелі парафії Христа Царя Всесвіту за ініціативи отця Миколи відкрився музей російсько-української війни, який складається з двох приміщень. Перша кімната оформлена, як бліндаж з ліжками, буржуйками, прапорами, дитячими малюнками й маскувальними сітками. У другій – уламки снарядів, каски, відстріляні гільзи різного калібру.
“Ми збираємо експонати тепер і після 24 лютого. Тому музей перероблятимемо й інша його частина буде присвячена повномасштабному вторгненню. Пізніше представимо музей для людей. Експозиція досі поповнюється”, – розповідає настоятель.
Одразу після вторгнення в підвальному приміщенні костелу, яке називають “нижній храм”, облаштували укриття. У перші дні після цього тут збиралося до 400 хмельничан. Згодом на базі храму створили волонтерський штаб і сформували команду, яка діє і донині.
“Коли вранці 24 лютого дізнався звістку про вторгнення, то ліг ще трохи поспати. Зробив так, бо знав: скоро почнеться великий рух – з’їдуться волонтери, з якими я працюю. І я мав цю годину, щоб відпочити й зібратися з думками. А коли праця стартувала, вона була і днями і ночами. Відтоді відпочивав мало. Ресурс беру від Бога. Інша мотивація – це наші військові. Те, як вони залишають сім’ї, жертвують життям Мотивує і команда: знаю, якщо зупинюся, то може спинитися вся волонтерська діяльність в нашій парафії”, – зізнається священник.
Наразі при костелі працює команда з понад 10 осіб. Серед них волонтери, які допомагають у медичному штабі, оскільки й самі медики за фахом. Ліки тут зберігають в окремому приміщенні – це допомога від благочинців з Німеччини й Польщі. Препарати призначені як для військових, так і для переселенців, які можуть отримати їх, маючи призначення лікаря. Є і ті, хто допомагає розвантажувати і завантажувати, перевозити речі.
“Наші напрямки – продуктове і мілітарне забезпечення для військових, а також робота з переселенцями. Допомагають українці, люди з-за кодону. А також, зокрема, представники ордену “Лицарі Колумба” – з США, Польщі та України”, – пояснює Микола Лучинський.
Капелан – вдягнений як військові і для всіх конфесій
Цьогоріч священник вже побував на Запорізькому напрямку фронту. Каже, волонтерську допомогу можуть доправити і без нього. Його ж місія в зоні бойових дій саме капеланська – молитися, сповідати і відправляти службу. Причому серед представників різних конфесій, а не лише католиків. Щоб бути ближчим до військових, отець Микола під час поїздок одягається, як вони.
“Не всі військові, коли бачать священницький одяг, ідуть на контакт. Я одягаю форму, коли їду на Схід, або коли виконую капеланське служіння тут. Почуваю себе у ній добре – в такі моменти асоціюю себе з військовими, стаю наче ближчим до них, тому ще не відрізняюся одягом”, – зізнається отець Микола.
За понад пів року після повномасштабного вторгнення Миколі Лучинському доводилося відправляти службу під ворожими артобстрілами. Робив він це разом з іншим священнослужителем, який ще нещодавно був настоятелем в одному з храмів Барселони, але після 24 лютого залишив парафію і вирушив в Україну. Тут чоловік потрапив до підрозділу госпітальєрів, оскільки за фахом медик.
Одним з найважчих моментів отець Микола називає доправлення до Хмельницького з Дніпра тіл чотирьох загиблих військових.
“Більшість похоронних обрядів проводять священники Православної церкви України. Але коли кажуть, що потрібен католицький священник, я йду. На церемоніях поховання важливо казати про воскресіння життя. Тобто що воїни загинули, але ми тут всі на землі тимчасово і зустрінемося в царстві небесному”, – відзначає настоятель.
Нові виклики війни
З початком війни перед Миколою Лучинським та іншими священниками постали нові виклики: пояснювати українцям руйнівну силу люті, розповідати про справедливість відплати ворогові за заподіяне та важливість збереження надії на перемогу.
“Підстав другу щоку” – не стосується нинішньої ситуації, тому що зараз іде боротьба за батьківщину. А Святе Письмо говорить про священний обов’язок обороняти свою землю, аж до смерті. Якщо використовувати саме цей фрагмент Біблії, то можна сказати: ми не повинні підставляти щоку злу. Ми не повинні його толерувати”, – вважає Микола Лучинський.
Найважче, за словами настоятеля, людям змиритися з тими звірствами, які чинили росіяни на тимчасово окупованих територіях. Проте війна, за його спостереженнями, це водночас і час для моментів, коли люди можуть переконатися в силі Бога. Перший з таких випадків, на думку священника, це відступ ворога з Київщини, інший – звільнення Харківщини. Є й інші не менш дивовижні історії.
“Один наш прихожанин тричі за день міг загинути: двічі прилітав уламок, а на третій раз собака ледь не зачепила гранату, яка була на розтяжці. Після цих подій чоловік зателефонував мені, подякував за молитви і сказав, що усвідомив: Бог зберіг йому життя. Я попросив , щоб він цією історією поділився з іншими солдатами”, – згадує капелан.
Війна розкрила для Миколи Лучинського не тільки інших людей, а й змусила самого замислитися про нові напрямки роботи. Так священник зрозумів, що хоче допомагати бійцям відновлюватися після повернення до мирного життя.
“Ця війна показала, що військові потребують реабілітації. Зрозумів, що хочу займатися цим і пішов на курси “Перша психологічна допомога в кризових ситуаціях”. Ми розпочали таке навчання в нашій парафії. Є 18 осіб, які після навчання служитимуть у реабілітаційному центрі. Це два священники, одна сестра-монахиня, а інші – світські люди”, – каже отець Микола.
На думку капелана, українці вже ніколи не зможуть не помічати війни й жити так, наче її немає. А все тому, що прийшло розуміння: з ворогом неможливо домовитися, а за непокору росіяни й справді вбивають.
“Вони вбивають, якщо не кулями, то своєю пропагандою й брехнею. Якби ми раніше це зрозуміли, то набагато менше втратили би своїх територій і було би значно менше загиблих. Але після останніх подій я би сказав, що Бог показав свою велику міць і силу: попри завезену сюди техніку, росіяни починають тікати. В цьому я теж бачу провидіння, бачу, що Господь повертає нам наші землі завдяки військовим”, – переконаний Микола Лучинський.
Головне фото – зі сторінки Миколи Лучинського.
Про драму, яка розігралася в невеликому буковинському селі Вербівці, читайте в матеріалі “На Буковині священник УПЦ МП не дозволив відспівати у храмі бійця”.