Війна має неминучий уплив не лише на побут, а й на творчість. Ця подія стала домінантою, поряд з якою неначе потьмяніло все інше. Чимало авторів ліричних, драматичних або публіцистичних творів із Хмельниччини тепер сконцентрувалися також переважно на війні. Про неї – вірші й проза, пісні й театральні постановки.
Я бачив кулю, що мене вбива…
Хмельницький письменник, публіцист, журналіст, дослідник рідного краю Михайло Цимбалюк після повномасштабного російського вторгнення вступив до лав Збройних сил України. Раніше митець брав участь в АТО як парамедик, адже ще у 80-х роках закінчив Хмельницьке медичне училище. Тепер знову на війні і знову надає бійцям меддопомогу.
Позивний Михайла Цимбалюка – Хорей. У літературознавстві так називається двоскладовий віршований розмір, коли наголос падає на перший склад. Хоча насправді автор створює ритмічно дуже різну поезію. Він вважає: саме цей вид літератури найточніше відображає емоційний стан митця.
“Поезія сприймається і вловлюється так само, як кохання чи щастя. Треба утримувати себе від різноманітних спокус, але й не тримати себе у спокої, а йти за горизонти, які й дадуть нові приводи для поезії”, – так описує процес створення віршів Михайло.
Писати поезію письменник продовжує і на фронті. Публікує їх з хештегом #воєннібудні. Одним з найпопулярнішим серед читачів став вірш, де про сприйняття ймовірності раптової загибелі на війні.
Я бачив кулю, що мене вбива.
То мов курсором закривають файли…
– Нічого особистого. Війна, –
немов про пору дня вона сказала. –
Мені на ній однаково, дурній.
де справедливість, на чиєму боці.
В один кінець призначено мені.
не переймаюсь виживанням зовсім.
Із цим це хештегом на фейсбуці Михайло Цимбалюк створює й дописи в репортажному стилі про щоденне буття військових.
Моя “санітарка” готова їхати, якщо є поранені. Та одягаю рукавиці не медичні – кидаюся на допомогу екіпажеві БМ-21, подаємо ракети до сорокажерлової касети. Їх перехоплюють у нас, досилають у стволи. Набої з клацанням влягаються, наче олівці у пенал. Лейтенант отримав доповіді коригувальників. Перше: вони неушкоджені, друге: задані цілі зачеплені, орієнтуючись по нашому вогню, сусідня бригада помножила все там на нуль”, – написав Михайло Цимбалюк 12 серпня.
Є у автора й стислі пости – про природу навколо, ставлення до ворога, роботу воєнного медика.
Творчість росіян має бути в гетто
Від перших днів великої війни вступив до тероборони й кандидат історичних наук, археолог, радіоведучий, письменник, лідер гурту «Пропала Грамота» та учасник дуету «Zapaska» Павло Нечитайло з Кам’янця-Подільського.
Ще навесні представники фестивалю “Respublica Fest” записали цикл роликів “ART in WAR” – про митців, які взялися захищати країну. Павло Нечитайло став героєм одного з відео. У ньому він ще під час перебування в рідному місті розповів: чимало українців боронять батьківщину від початку російсько-української війни у 2014 році, тому його участь у захисті вітчизни була лише питанням часу. За словами історика й музиканта, війна – це хоч і трагедія для українського народу, проте водночас вона – і час для переосмислення своєї залежності від росії. Зокрема, і в культурній сфері.
“Раніше ми ще слухали всіляких їхніх рокерів – “Аукціон”, “Калинів міст”, “Громадянську оборону” – і намагалися розібратися в закапелках “таємничої російської душі”. На превеликий жаль, з другої половини 90-х була російська культурна інвазія. Це така жахлива меншовартість, колоніальне ярмо, яке багато українців несли на собі. Заглядали на тих російських музикантів, запрошували їх сюди на фестивалі. Все намагалися знайти “хороших рускіх”. Тепер все це нарешті закінчується. І російська мова, і російська культура мають бути загнані в гетто на століття. А Україна переорієнтується на західні цінності і сама буде їхнім флагманом”, – зазначає Павло Нечитайло.
На думку музиканта, мистецтво жваво реагує на нинішні події, в ньому надалі з’являтиметься багато прикладів саме героїчного епосу – про подвиги українського народу в боротьбі з російськими окупантами. Також науковець та митець в дописі на фейсбуці зізнався: навіть тепер, перебуваючи у зоні бойових дій, продовжує творити.
“Я завжди в звуці. Постійно в радіорусі. Зараз співпрацюємо з кращим історичним порталом Локальна Історія. UA . Встигли створити безліч крутих подкастів”, – написав Павло у фейсбуці.
Окрім того, вже під час великої війни Павло Нечитайло разом з київським музикантом Кирилом Мачинським записали альбом “Слава” – зразок неодаба в сучасній українській музиці (даб – музичний стиль, який виник у 70-ті роки на Ямайці, проте з часом вийшов за межі суто чорношкірої спільноти острова і став органічною частиною світової поп-музики – ред). Як зазначив Павло, робота над дабовим релізом розпочалася ще у 2015 році, частину ж вокалів довелося писати “вже на службі в полях”. Одна з композицій – “Козацькая слава” – присвячена перемозі українського війська. Вокал записували на берегах Ворскли.
Ми – нація. Ми – сила. Ми – народ
Хмельницький режисер Володимир Павловський робив постановки на важливі суспільні теми від 2019-го. Майже чотири роки тому з’явилася його перша документальна вистава “Монологи війни”, за рік друга частина – “Монологи війни. Жінки”. Митець взявся показати обличчя війни зі сцени, розповісти не завчені, а справжні історії. Часом – страшні, часом – дотепні, але завжди небайдужі. Учасниками першого проєкту стали переважно військові АТО (ООС), другого – жінки, дотичні до війни: дві волонтерки, вдова, військова, мати загиблого воїна та сестра іншого бійця, який теж поліг на Донбасі.
За декілька днів до повномасштабного російського вторгнення вийшов третій документальний проєкт із назвою “Діалоги Майдану” – про події Революції Гідності й передчуття війни.
Тепер Володимир Павловський ставить учергове про велику війну. Актори – учасники молодіжного театру-студії “Безмеж”. Нова постановка – це музично-пластична композиція “Ми – нація. Ми – сила. Ми – народ”. Проєкт поєднує сатиру і критику на окупантів. Окрім віршів й музики, у виставі використовують дієву сценографію: стільці, які в різних епізодах перетворюються то на руїни після обстрілів, то на валізи, то на зброю.
“Один напрямок буденний, пов’язаний з реальними фактами війни, бійцями, волонтерами. Герої перших трьох проєктів говорили про війну, біду, втрату друзів. Це можна назвати публіцистикою. Інший напрямок театру – опосередковано, не напряму говорити про захист вітчизни. У виставі “Ми – нація. Ми – сила. Ми – народ” використані вірші сучасних українських поетів про війну. Композиція складається з 10 частин. Але може бути і розширена “, – коментує Володимир Павловський.
Композицію почали втілювати ще навесні. Встигли показати в хмельницьких бібліотеках, на День міста – в мистецькому дворику музичної школи та в міському центрі національного виховання учнівської молоді, на базі якого і діє молодіжний театр “Безмеж”.
Головне фото зі сторінки Володимира Павловського.
Про концерт у місті Брно “Ми — єдина родина” за участю українських творчих колективів читайте у матеріалі “У Чехії український хор виконав пісню на музику запорізької біженки”.