Виставка репрезентує твори студії «Малювання як ART-терапія», засновником якої є Володимир Півень – художник-переселенець з міста Дружківка Донецької області. Студія створена ним у Хмельницькому, її відвідують діти і дорослі – переселенці та мешканці міста. Вони не є професійними художниками, а малюють, емоційно рятуючись од війни. При свічках, у підвалах, вдома… Зробили вже сотні малюнків. З кращими роботами завітали у Чернівці.

Унікальність виставки полягає в тому, що саме у плакатному живописі знайшли своє реалістичне відображення події російсько-української війни. Мовою плакатів студійці стверджують свої переконання і віру в перемогу України над ворогом, доводять, що український народ є одним цілим зі Збройними Силами України та підтримує свою армію.

Саме плакат став ефективною формою мистецької рефлексії авторів на події в Україні. Що на полотнах? Мрії українців про щасливу країну без війни, прагнення покарати агресора за вчинені ним злочини. Тут і молитва дружини за загиблого на війні чоловіка; і дзвін, що б’є тривожний набат; і художньо обіграна тема, як «цигани танк украли»; і перефразування українських приказок – «моя хата скраю – першим ворога зустрічаю»… Або потоплений ЗСУ корабель, який йде у відомому напрямку.

Плакатний живопис на емоційному рівні яскраво передає ненависть до ворога, показує справжнє нутро загарбників-терористів. Найсильніша рефлексія – біль за Україну. Малювання допомагає вихлюпнути емоції назовні.

В живописі – віра в перемогу

Такий живопис допомагає українцям не піддаватися депресії, віднайти в собі душевні сили для боротьби і разом з воїнами на передовій боротися за Перемогу. Кольори тут не похмурі, а світлі, життєдайні. Відчувається, що вони передають віру авторів у перемогу.

– Ми своєю любов’ю торкаємося до полотна і пишемо сьогодення, що одразу стає історією, – каже на відкритті організаторка виставки, директорка інклюзивного культурно-мистецького центру «Чернівці» Лідія Анциперова. – Пишемо задля того, щоб наші діти знову лічили птахів, які повернуться додому. Задля того, щоби люблячі українські руки пекли найсмачніший хліб. Малювали картини, ніжно і так тремтливо обіймали би на ніч своїх дітей. Ми об’єднуємося, щоб довести, що культура може і повинна бути зброєю в часи війни. На наших полотнах – нива, що колоссям родить, і небо, що дихає волею. Плакат передає стан людини, яка його малює, любов до своєї держави, бажання захистити Україну, вигнати ворога з нашої землі.

Слова організаторів перериває сирена – повітряна тривога.

Хвилиною пам’яті присутні вшановують загиблих.

«Ми працюємо навіть у вигнанні…»

Непочатова Світлана, заступниця директора з наукової роботи Донецького обласного художнього музею, який сьогодні працює у підконтрольному Україні Краматорську, розповідає, як вдалося провести виставку:

– З початком збройної агресії росії проти України наш музей, щоб зберегти культурний фонд, який збирався роками, евакуював свою колекцію. Виїхали з окупованого Донецька і наші співробітники. Вони знайшли прихисток у різних регіонах України і продовжують тримати мистецький фронт. Виставка, яку ми відкриваємо, – маленька його цеглинка.

Пані Світлана переконує, що уявлення про суто російський Донбас – це міф, ворожий наратив. Так, погоджується, що Донецьк російськомовний, але села навколо, каже, говорять українською. Шкодує, що ще в 1991 році держава не запровадила українську мову в освіті, культурі, державній службі – запізнення тепер відчувається.

Звичайно, що на роботі музеїв війна позначилася. Але донеччани знайшли вихід. Перереєструвалися у селі Прилєсному поблизу Слов’янська на базі своєї філії – музею під викритим небом – і почали працювати. Незважаючи, що хтось зі співробітників знаходиться у Дніпрі, хтось у Києві, ще десь у регіонах…

– Ми збираємо сучасне мистецтво. Організовуємо багато художніх виставок, зокрема наших донецьких художників. Наприклад, у Хмельницькому провели виставку «Схід – рівень свободи», – каже Світлана Непочатова. – На своїх пленерах об’єднали художників з Донеччини і Хмельниччини. Організовуємо майстер-класи для переселенців, для місцевих людей. З дітьми працюємо. З Чернівецьким краєзнавчим музеєм організували виставку до дня українського козацтва. Плануємо провести виставку картин нашого донецького художника Новікова Артура, який зараз воює на фронті в рядах ЗСУ, – будуть експонуватися більше 30 його робіт. Особливо хочемо вперше показати ті, які створювалися уже після вторгнення. Приїде його мама. Мріємо, коли закінчиться війна, на нашій донецькій землі зібрати митців із різних регіонів України.

Арт-терапія

Подія привернула увагу внутрішньо переміщених осіб, особливо зі сходу України. Відвідувачка виставки Наталія, переселенка з тимчасово окупованого Скадовська, прийшла на відкриття. Ділиться своїми переживаннями: у себе на Херсонщині залишила чоловіка, який доглядає дім, а сама з дітьми поїхала в невідомість. Діти зараз опинилися ще далі – за кордоном:

– Нас гостинно прийняли на Буковині. Але зараз війна, настільки складно, тривожні емоції переповнюють. Дуже важко відірватися від дому. Я тут зовсім одна. Не знала, як знайти себе. Завдяки мистецьким організаціям ми відшукали для себе можливості. Вдячна за такі заходи, які як ART-терапія, зцілюють душу. Десь на концерт підеш, десь на виставку – і легше на душі.

Під час заходу відбувся майстер клас «Українська стрічка». Світлана Непочатова навчала присутніх, як власноруч зробити прикрасу на одяг – бант в національних кольорах. А також прозвучали патріотичні пісні та вірші про війну, лейтмотивом яких стало відчуття єдності України та прагнення перемоги. Свої вірші прочитали поети Лариса Українець та Євген Графов. Лариса як учасниця народного аматорського вокального ансамблю «Марічка» виконала авторську пісню «Голос пращурів».

Захід відбувся в рамках Всеукраїнського проєкту “Мистецтво солідарності”, ініційованого БФ “ЄУСІ” JUSI, який фінансується зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut.

Читайте також: Мистецький фронт: як війна впливає на творчість митців з Хмельниччини